Георгій Іванович Нарбут

09.03.2021

«Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син,
гербів і емблем живописець».

Підпис під родинним гербом (1912)

9 березня відзначають річницю не лише від дня народження Тараса Шевченка. Цього дня також згадуємо про іншого видатного українця – Георгія Нарбута. Це його авторству належав дизайн перших українських грошей, марок, герба і навіть державної печатки та деяких складових інтер’єру в установах.

Нарбут Георгій Іванович народився 09.03 (25.02) 1886 року на хуторі Нарбутівці біля гетьманської столиці Глухів Чернігівської губернії Російської імперії (зараз – Сумська область, Україна), у сім'ї, яка походила зі старовинного, але збіднілого козацького роду, якому колись і належав хутір Нарбутівці.

Початкову художню освіту здобув самотужки. У 1906-1917 рр. жив у Петербурзі. У 1896-1906 рр. здобував знання у Глухівській чоловічій гімназії. Деякий час навчався в Івана Білібіна і Мстислава Добужинського. Веселий заводіяка хлоп’ячих пустощів (який себе називав Нарбутякою) відзначався спокійною вдачею, затишним гумором, уповільненою мовою, артистичністю, дисциплінованістю у праці – постійно малював: у їдальні, на терасі. «Нарбут сідав за малюнок вранці, працював увесь день, всю ніч, не лягаючи спати, а тільки викурюючи гори цигарок, працював ще вранці і до обіду здавав малюнок», – писав художник Дмитро Матрохин.

Георгій скоро удостоївся слави маестро, українець із учня став повноправним колегою Білібіна, Лансере, Бенуа. Його малюнки до байок Крилова й казок Андерсена вважають класикою російської книжкової ілюстрації. У 1910 р. Г.Нарбут оформив серію дитячих книжок-зошитів за замовленням видавця І.Кнебеля і на отримані кошти поїхав до Мюнхена, де вивчав таємниці творчості Альбрехта Дюрера, брав уроки у приватній школі угорця Шимона Холлоші. Після повернення до Петербурга став членом мистецького об'єднання «Мир искусства».

Як чудовий знавець українського стародавнього мистецтва та геральдики, виконав безліч гербів, ілюстрував Малоросійський Гербовник (Владислава Лукомського і Вадима Модзалевського, 1914), «Герби гетьманів Малоросії» (1915), «Старовинна архітектура Галичини» (Юрія Лукомського, 1905), «Стародавні садиби Харківської губернії» (1917) та ін.

1912 року відбувалася виставка «Ломоносов и Елизаветинские времена», організована Імператорською Академією наук Санкт-Петербурґа з окремою залою з українською тематикою. Ця виставка справила на Георгія Нарбута неабияке враження, адже Російська імперія з шиком презентувала усе награбоване у поневолених народів. Україну мав представляти окремий зал під назвою «Малороссия». І саме Нарбуту Імперська Академія запропонувала оформлення цієї зали.

Відмовитись він не міг, хоча б тому, що отримував унікальну для себе можливість у власних руках потримати оригінальні старовинні речі Гетьманської доби. Нарбут завжди цікавився українською культурою і знав про неї багато, але – переважно з книжок. А тут, на виставці, вперше побачив розмаїття стародруків і рукописних книг, архівні документи, витвори українського золотарства та срібні вироби, фото архітектурних шедеврів, зображення запорожців на старовинних портретах, українські гетьманські й запорозькі хоругви, ікони, печатки, порохівниці, люльки, чарки... На виставку привезли рукописи і стародруки ХVІІ-ХVІІІ століть. А ще – гравюри Левицького та Козачковського.

Нарбут побачив запорожців у візерунчатих парчевих жупанах, національних строях. Через кілька років, малюючи український костюм, він по пам'яті точно відтворить кожну деталь українського орнаменту, що бачив на виставці.

Нарбут виконав настінні розписи цієї зали.

Але окрім того, зміг назавжди закарбувати для себе у своїй фотографічній пам'яті все те, що бачив, щоб потім відтворювати у малюнках, гербах та в дизайні вже українських графічних зображень.

Цікаво, але, будучи дорослим, Нарбут не міг писати з натури, хоч малював правицею і лівицею, мав феноменальну зорову пам’ять (складний орнамент, бачений один раз, міг безпомилково відтворити через кілька років). Кажуть, Нарбут «народився графіком», він самотужки опанував техніку. Г. Лукомський називав його єдиним у своєму роді.

Міжнародне визнання прийшло до Георгія Нарбута в 1914 р., коли на всесвітній книжковій виставці в Лейпцигу він був нагороджений золотою медаллю і дипломом.

У 1915 році його призвали в армію, де він влаштувався в Червоний Хрест. У 1917 році графік переїжджає до Києва.

Повалення самодержавства Нарбут зустрів захоплено. М. Добужинський згадував: «Я часто зустрічався з ним у перші дні весняної революції і спостерігав його ентузіазм. Він був весь час точно напідпитку і радий був можливості безкарно викидати різні штуки. Так, одного разу він спалював разом з натовпом аптечного орла, і, як він сам мені казав, з великим задоволенням, тому що ці орляки завжди обурювали його геральдичний смак».

У столиці Георгій Нарбут стає професором і співзасновником Української академії мистецтв. Викладає Лозівському, Могилевському, Хижинському, Кірнарському. У 1919 році одна посада змінює іншу. Нарбут входить у професійний союз художників, потім – у комісаріат у справах мистецтв і культури. Пізніше обіймає посаду начальника відділу мистецтв у Наркомосі, контролюючи друковані видання.

Вагомим доробком Георгія Нарбута є неперевершені ескізи перших українських грошей. У їхньому оформленні художник застосував орнаменти українського бароко XVII–XVIII ст., декоративні шрифти, зображення самостріла (герб Київського магістрату XVII-XVIII ст.), тризуб князя Володимира. У народі ці гроші називали «горлинками» через схожість орнаменту з орнаментом традиційної української вишивки жіночого одягу. Найціннішим уважається ескіз банкноти, на якій зображено молоду українську селянку зі снопом пшениці та чоловіка з молотом, в обрамленні вінка з квітів, плодів, овочів, пшениці. На зворотному боці – тризуб у лавровому вінку. Талант та творчий доробок художника у сфері шрифтознавства визначив розвиток цього виду мистецтва в Україні на довгі роки.

Графічна серія «Українська абетка» демонструє різноманітність мистецьких методів, які на 15 чорно-білих графічних аркушах втілили багато образів, передали закоханість митця в українську природу. Поєднання графічної простоти і вишуканості композиції, краси рукописної та друкованої книги, світових досягнень щодо створення шрифтів дає змогу визнати творіння Георгія Нарбута шедеврами, творчим заповітом наступним поколінням українських графіків. Засвідчує це сучасна геральдика і шрифти. Більшість державних документів України дотепер використовують нарбутівський шрифт. Українські грошові знаки сучасної незалежної України, яким у 2021 р. виповнюється 25 років, дотепер використовує доробок засновника української графіки, оформлювача банкнот української гривні доби УНР.

Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського, але через передчасну смерть він встиг виконати лише одну ілюстрацію.

Помер від епідемічного висипного тифу 23 травня 1920 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Сучасний історик Сергій Білокінь, досліджуючи творчий і життєвий шлях українського графіка, віднайшов цікаві паралелі між Георгієм Нарбутом і Тарасом Шевченком. Народились вони в один день – 9 березня. Нарбут і Шевченко були зачаровані козацькою романтикою, тривалий час мали «петербурзьку прописку», але залишилися українськими митцями. Зокрема, слід зазначити, що у 1917 р., повернувшись до Києва, Нарбут оселяється за адресою, за якою в 1859 р. мешкав Тарас Шевченко. Автор вважає цей збіг важливим для розуміння мистецької та історично-культурної спадщини України, тому що ці титани «започаткували зліт української культури».

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:

Про нього:

1. Бойко-Гагарін Андрій. Георгій Нарбут - творець грошей з національним духом [Текст] // Нумізматика і фалеристика. - 2017. - N 2. - С. 20-26 - Бібліогр. наприкінці ст.

2. Воронова Мальвина. Георгий Нарбут: сочиняя себя [Текст] // Личности. - 2016. - N 10. - С. 26-49

3. Дмитрієнко М. Ф. Нарбут Георгій (Юрій) Іванович / М. Ф. Дмитрієнко, О. В. Ясь // Енциклопедія історії України. У 10 т. Т. 7: Мі–О / редкол. : В. А. Смолій (голова) [та ін.] ; Ін-т історії України НАН України. – Київ : Наук. думка, 2010. – 728 с.: іл.

4. Нарбут: студії, спогади, листи : [реконструкція знищеного 1933 року "Нарбутівського Збірника"]/ Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського; упоряд. С. Білокінь, заг. ред. А. Білоусова, заг. ред. Б. Завітій, пер. М. Панченко, пер. Т. Ватажишина, пер. А. Палагнюк, фот. М. Андрєєв, фот. Ф. Окуневський, фот. І. Авдєєнко- Київ : Родовід, 2020. - 407 с. - Бібліогр. у підрядк. прим. та правому боковику. - Джерела текстів: с. 396-397. - Перелік і джерела іл.: с. 398-395. - Про авт. текстів: с. 404-407 - (Проєкт "Нарбут XXI").

Календар подій

     12
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13141516
17181920212223
24252627282930
31      
Бібліотека працює:
з 9:00 до 18:00
п'ятниця – вихідний день
останній понеділок місяця –
санітарний день