Він прожив лише 38 років, з яких 15 віддав науці й устиг сказати в ній нове, свіже слово. Ім’я цього молодого талановитого вченого, котрий народився 30 (17) серпня 1900 року, було добре знаним у наукових колах України 1920 − початку 1930-х років. Сучасні ж дослідники історичної науки чесно називають його «зіркою першої величини серед Грушевських, яку ще не оцінила гідно українська історіографія».
На жаль, непересічний талант учня і небожа Михайла Грушевського не встиг розкритися до кінця. Він став однією з численних жертв тоталітарного режиму, що ревно знищував усе вільне, українське. Науковий доробок Шамрая і сьогодні є неоціненним для істориків. А його життя – приклад мужності та незламності для усіх нас.
Народився Сергій Шамрай не в Україні, та й його справжнє прізвище – Шамраєв – теж не українське. Сестра Михайла Грушевського, Ганна, 1891 року вийшла заміж за поручика 4-ї Кавказької стрілецької дружини Віктора Ілліча Шамраєва. Народила доньку, а згодом сина. П’ять років Сергій із батьками прожив на Кавказі. Але Ганна та Віктор не завжди знаходили спільну мову, особливо тоді, коли це стосувалося виховання дітей. Вона говорила з ними рідною українською мовою і всіляко підтримувала традиції свого народу. Чоловіка ж таке дратувало. У вересні 1905 року, після розлучення, мати з Сергієм, його сестрою і бабусею переїхали до Києва.
Ще через три роки Михайло Грушевський з дружиною Марією, братом Олександром і сестрою Ганною придбали садибу з будинком на вулиці Паньківській № 9 (тепер там міститься Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського). І ось тут у дружній, щирій українській родині зростав Сергій, формувався характер, світогляд, уподобання. Взірцем невтомної самовідданої праці був дядько Михайло, котрий, по суті, замінив йому батька. У збірці Історико-меморіального музею Михайла Грушевського та родинному фонді у Центральному державному історичному архіві України у Києві зберігається чимало листівок 1910 року з підписом адресатові: «Сергієві Грушевському». Рідні та друзі сприймали знану родину як єдине ціле, а саме прізвище на той час уже набуло символу українства. Та й Сергій окремі свої листи підписував як Грушевський.
Свою гімназичну освіту Сергій Шамрай розпочав 1910 р. у Київській 7-й чоловічій гімназії, а завершив ‒ у заснованій на початку Української революції Другій українській Кирило-Мефодіївського братства гімназії, яка була відома своїм патріотичним духом, старші учні якої взяли участь у битві під Крутами. У шкільні роки в Сергія почали виявлятися успадковані від рідних літературні здібності. У 1916 р. він із захопленням повідомляв дядькові Олександру про редагований ним у гімназії журнал. Ще в гімназійні роки юнак почав комплектувати власну бібліотеку. Він щотижня відвідував книжкові базари на Подолі, книгарні Л. В. Ідзіковського, О. Г. Розова. У листі від 1 березня 1916 р. юнак скаржиться, що мало хороших книг у Києві.
 |
|
| Фото сім'ї Михайла Грушевського. Стоять: Олександр (брат), Ганна (сестра), Михайло, Марія (дружина). Сидять: Сергій і Ольга (племінники), Катерина (дочка), Глафіра Захарівна (мати). Київ, 1906 р. |
Після гімназії Сергій вступає до Київського державного українського університету. А невдовзі стає студентом історичного факультету професійної освіти новоствореного Вищого інституту народної освіти, звідки його 1923 р. виключили за українство. Диплом Сергій Шамрай здобув в іншому виші – Київському археологічному інституті.
Після повернення 1924 р. з еміграції Михайла Грушевського хлопець став аспірантом заснованої вченим Науково-дослідної кафедри історії України ВУАН. За задумом Михайла Сергійовича, кафедра мала підготувати його продовжувачів в українській історичній науці. Серед них одним із перших був молодий історик Сергій Шамрай. Майже 10 років учений аналізував архівні збірки, працював над підготовкою словникових статей, вивчав історію міст і сіл Київщини, заселення та етнічний склад українських земель. Працюючи в історичних установах Михайла Грушевського, він створив близько 50 наукових праць з української історії. Зокрема, праці «Київська козаччина 1855 р.: До історії селянських рухів на Київщині» (тема його кандидатської дисертації), «Місто Баришпіль у ХVІІІ в.» (Баришполем у давні часи називали Бориспіль), «Місто Васильків ІХ − ХVІІІ вв.», «Містечко Трипілля на Київщині» і «Київська сотня на Гетьманщині в ХVІІ – ХVІІІ вв. (Історико-географічна та економічна характеристика)» стали новим словом для дослідників-краєзнавців.
Ці дослідження вважають класичним прикладом вивчення «селянського питання». Але щоразу автор розглядає не лише перебіг подій, але й обґрунтовує причини боротьби головно тими економічними умовами, в яких тоді перебувало селянство досліджуваного регіону. І він доходить власного висновку щодо класової боротьби в Україні. Бачить її не так, як ідеологи режиму – Маркс, Енгельс та «вождь усіх трудящих» Ленін. І не поділяє їхніх думок щодо розбудови нового світу за допомогою диктатури пролетаріату.
«Не марксист» – таке тавро мав молодий історик у наукових колах. А це – вирок.
У 1930-х роках починаються «чистки» апарату ВУАН та звільнення співробітників, котрих називали «грушев’янцями». Невдовзі з’явилася формальна підстава для арешту Шамрая. Сергій не міг відмовити дядькові у проханні врятувати його книги й архів, а заодно й архів історичних установ ВУАН..
Його ув’язнювали двічі: у 1933 і 1937 рр. Перший термін відбував у таборі під глумливою назвою «Свободный» на Далекому Сході. Звільнений 1936 р., він повернувся в Україну й оселився в Чернігові. Уночі 7 серпня 1937 р., у пік репресій, його заарештували вдруге ‒ на очах у неповнолітньої доньки Вікторії, яка приїхала з Києва, щоб провести шкільні канікули з батьком. «В цю ніч батька свого я бачила востаннє», − напише вона у спогадах наприкінці життя.
Другий вирок був винесений у Москві. Особлива нарада при НКВД СССР 28 березня 1938 року постановила – 8 років виправно-трудових таборів. Науковець дізнався про це рішення уже на Колимі. 4 січня 1939 року Шамрай загинув від виснаження і тортур. Реабілітований 1958 року.
За ініціативою доньки Шамрая Вікторії Слупської (Шамрай) в 2004 році на Байковому цвинтарі поруч із могилами його бабусі та матері встановлена пам'ятна дошка з написом «Пам'яті репресованого історика Сергія Шамрая (1900-1939)».
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про нього:
Панькова С. Сергій Шамрай – небіж і учень Михайла Грушевського. С. 361-373 // Михайло Грушевський – науковець і політик у контексті сучасності: [зб. наук. праць]/ Київський Національний університет імені Тараса Шевченка; редкол.: В.Д. Баран, заг. ред. В.І. Сергійчук, передм. В.В. Скопенко – К. : Укр. Вид. Спілка, 2002. – Зб. присвяч. 135-річниці від дня народження Михайла Грушевського. – Бібліогр. наприкінці ст. – 399 с.
