Я тихий між ними, як привид, як тінь.
У деннім полоні проходжу кудись.
І маревом марю блакитних пустинь,
Де був я спочатку, де буду колись.
Я.Савченко
Яскравий представник українського відродження. Поет-символіст, чия творчість збагатила українську лірику новою тематикою, образами-символами, метафорами, милозвучністю. Автор самоцвітних збірок «Поезії» (1918), «Земля» (1921), «Азіатський апокаліпсис» (1926). Його поема «Гуни» була заборонена за тоталітарного режиму.
Яків Савченко народився 2 квітня 1890 року в с. Жабки Лохвицького району на Полтавщині в сім’ї селян-ремісників. Навчався в реальній школі, але не закінчив її. Вчився в Київському університеті, але ж знову не довчився. Певний час учителював у селах на Сумщині, опісля – повністю віддався літературній праці. У 1913 р. у львівському журналі «Ілюстрована Україна» вийшов перший друкований твір Савченка. З 1917 р. постійно виступав у журналах «ЛНВ», «Мистецтво», «Глобус», «Зоря», «Життя й Революція», «Гарт» зі статтями, фейлетонами, поезіями.
Відомо, що поет співпрацював із газетою «Громадянин», яка видавалась в Житомирі з травня 1917 по 1918 рік. Це була чи не єдина на той час волинська газета, що виходила українською мовою. З «Громадянином» мали тісні зв’язки Василь Кравченко, Людмила Волошка, Вероніка Морозівна, Петро Антонович та інші прогресивні літератори, науковці, громадські діячі Волині. «Громадянин» відстоював право української нації на свою мову, вів боротьбу проти зневажання української 
культури. Все це відобразилось у його творчості. Яків
Савченко також добре знався з групою молодих літераторів та творчої інтелігенції, що на той час відігравала помітну роль у мистецькому житті Житомира. У другій половині 1917 р. зусиллями Я. Савченка, К. Поліщука, А. Павлюка, Й. Заранчука мав вийти альманах «Стерні». На жаль, видання його залишилось нездійсненим.
Напередодні революції Яків Савченко опинився в Житомирі, де мешкав десь до початку 20-х років. Саме там у 1918 р. побачила світ перша збірка Я. Савченка «Поезії». 1921 р. вийшла друга збірка «Земля». Потому поетичних книжок Яків Савченко не видавав, хоча й публікував окремі вірші в періодиці.
Перша збірка забезпечила йому помітне місце в українській літературі як одного з нечисленних у ній символістів. Зате друга знаменувала різкий відхід від символізму і переорієнтацію на творчість, усіма своїми ознаками пов'язану з конкретикою тієї доби і з утвердженням «пролетарського мистецтва». Далі, пройшовши через нетривале захоплення ідеями футуристів, Я. Савченко полишив поезію і перейшов на діяльність критика й літературознавця.
У 1918 р. став також одним із засновників літературної групи символістів «Біла студія» у м. Києві, редагував видавані нею «Літературно-критичний альманах» і журнал «Музагет». Жив у будинку письменників «Роліт». У 20-х роках Яків Савченко працював у київських газетах «Більшовик» і «Пролетарська правда». Ставши членом ВУСПП у 1926 р., критикував мистецькі погляди неокласиків і ваплітян. З 1929 р. був редактором у ВУФКУ, у 1931-1933 рр. – на Київській кінофабриці. У цей же період викладає теорію драми, сценарію і літератури на сценарному та режисерському факультетах Київського кіноінституту.
Яків Савченко виявився здібним, активним критиком і все ж, аналізуючи його поетичний доробок із позицій сьогодення, можемо констатувати, що його кращі поезії й нині будять поетичну уяву, тоді як критичні роботи мають хіба що тільки історико-літературне значення: «Проти реставрації греко-римського мистецтва» (1927 р.), 
«Азіатський апокаліпсис» (1926 р.), «Поети й белетристи» (1927), «Народження українського радянського кіно» (1930р.), «П'ятнадцять років театру імені І. Франка» (1935) та інші. У багатьох своїх працях Я. Савченко виявив неабияке обдаровання аналітика, проте й показав себе в літературній боротьбі того часу одним із найпомітніших представників войовничої вульгарно-соціологічної критики.
Про творчість Якова Савченка писали: А. Ніковський (у зб. «Vita Nova», 1920), М. Зеров, Ю. Меженко, Д. Загул, О. Дорошкевич й інші.
У 1933 р. Яків Савченко був звільнений із редакторської й викладацької роботи «за протягування націоналістичних поглядів». 17 вересня 1937 року заарештований працівниками НКВС у власній квартирі, у ході обшуку вилучено листи та книги. Звинувачений в тому, що був учасником антирадянської націоналістичної організації і проводив шпигунську, шкідницьку і терористичну діяльність (ст. 54-7 КК УРСР (економічна контрреволюція); ст. 54-8 (терористичний акт); ст. 54-11 (підготування до контрреволюційних злочинів). До того ж, не забули йому і короткочасне співробітництво в газеті «Україна», яка виходила під час Директорії УНР в Кам'янці-Подільському.
1 листопада 1937 року Воєнна Колегія Верховного Суду СРСР засудила Якова Савченка до страти. 2 листопада 1937 року поет був розстріляний у м. Києві. 27 листопада 1958 р. реабілітований Воєнною Колегією Верховного Суду СРСР за відсутністю складу злочину.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про нього:
- З порога смерті: Письменники України – жертви сталінських репресій / Авт. кол.:Бойко Л. С. та ін. – К.: Рад. письменник, 1991.
- Вип. І/Упоряд. О. Г. Мусієнко. – 494 с. – Зміст: Савченко Яків: біограф. довідка. – С. 380-383.
- Півторадні Василь. Я.Г.Савченко. (До 80-річчя з дня народження ). // Українська мова і література в школі, 1970, №3, с. 80-81.
- Савченко Яків Григорович (1890-1937) – український поет і літературний критик. // Українська література в загальноосвітній школі. – 2005. – №11. – с. 3.
- Українська радянська енциклопедія : [в 17 т.] / М.П. Бажан; Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки; АН УРСР- К.: Голов. ред. УРЕ, 1959.
- Т. 12: Прящів - Світлофор - 576 с. – Зміст: Савченко Яків: біограф. довідка. – С. 474
