15 років з часу публікації роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів»

Перша і головна заповідь письменника – не збреши.

                                                                      Оксана Забужко

* * * * *

Оксана Стефанівна Забужко – українська письменниця, поетка, есеїстка, літературознавиця, публіцистка, перекладачка, науковиця, активна громадська діячка. Творчість авторки високо цінується не тільки в Україні, а й за її межами.

Важливими у творчості письменниці є теми національної свідомості та гендерних особливостей. Авторка дуже часто звертається до проблем історії 20 століття: «На сьогоднішній день у нас не вироблено національного наративу – тобто єдиної картини, єдиної зв'язної послідовної розповіді про нашу історію 20 століття, чи хоча би повоєнної історії. Саме тому ми не є європейською країною, ми не в європейській унії і не скоро в ній будемо... Ми всі продовжуємо жити у поствоєнному світі, світі, породженому і сформованому Другою світовою війною».

Творчість Оксани Забужко – багатогранна. Когось вона зачаровує, когось обурює. Однак ніхто не залишається байдужим…

Роман «Музей покинутих секретів» – це масштабне художнє полотно, в якому упродовж багатьох десятиліть на прикладі трьох поколінь простежуються основні етапи історії України, в тому числі й ті, які широким загалом ще до кінця не осмислені. Письменниця торкається таких болючих питань, як Голодомор, колективізація, національно-визвольні змагання 40-х років, проводить своїх героїв через непрості часи хрущовської відлиги, добу брежнєвського застою, перші роки незалежності.

Сама письменниця про роботу над романом говорила так: «Насправді «Музей…» творився довго: восени 1999-го з’явився перший фраґмент – про понакривані скельцями дитячі «секрети», котрі лишаються в землі берегти запечатане ними живе чуття і по тому, як про них забуто. А навесні 2002-го я написала перші два розділи (тоді ще не «зали»!), і стало ясно, що саме образ «покинутих секретів» із дівчачої гри (котра з нас їх у дитинстві не робила!) й буде стрижневою метафорою – і внутрішньою сюжетною «віссю» цілого роману, на яку нанижуться три «розірвані» забуттям епохи – дідів, батьків і внуків. Так що п’ять років – це тільки, в сухому підсумку, той «хокейний час», що був затрачений на написання тексту. В дійсності ж із «Музеєм…» та його героями я прожила всі 2000-ні, він подарував мені неймовірно щасливі зустрічі, нових друзів, низку відкриттів, на які могла б хіба позаздрити моя Дарина з її «журналістським розслідуванням», витягнув на світло дня чимало, здавалось, навіки «закопаних» доль і історій (і, сподіваюсь, витягне ще!), – словом, це цілий «геологічний пласт» мого життя, який із виходом книжки аж ніяк не скінчився воднодень, а продовжує «чахкати», як мотор, у якому не вигоріло пальне. Тому оцінювати, чим став для мене «Музей…», іще зарано, занадто він на те масштабний – «мільйоногранний», за висловом одного з перших читачів… Єдине можу сказати – я написала книжку, яку завжди хотіла написати».

У 2009 році книга вийшла друком в Україні. Вона пронизана історією та сьогоденням, у якій є «і магія, і любов, зрада і смерть».

У Польщі книга вийшла у 2012 р. у видавництві W.A.B у перекладі Катажини Катинської. У 2013 році за «Музей покинутих секретів» Оксана Забужко отримала чек на 150 тис. злотих та статуетку престижної польської літературної премії Angelus. На церемонії нагородження Анджей Завада (член журі) сказав: «Для нас, поляків, книжка Забужко цікава тому, що ми знаходимо в ній сучасне сприйняття Україною її історії».

Багато хто вважає, що «Музей покинутих секретів» – це версія історії УПА. Але дії роману відбуваються на початку 2000-го і закінчується навесні 2014 р.

Оксана Стефанівна зізналася, що, починаючи писати роман у 2002 році, не знала, за який шмат роботи береться. Тоді в її уявлені для написання частини роману про Другу світову війну і УПА було би досить перечитати «Літопис УПА», щоби відновити хід подій. «Чого ніколи не вигадає письменник – це деталей. Це та дослідницька робота, над якою доводиться працювати постійно, особливо, коли йдеться про минуле, коли деталей з натури жодним чином не підбереш», – вказувала авторка. Але в процесі написання ще виявилось, що немає жодного грунтовного видання чи посібника за темою УПА. І тому письменниці довелось «виконувати чорнову роботу польового історика: висиджувати по архівах, їздити по Україні і за її межами».

Оксана Забужко в кінці свого роману зазначала, що «найтруднішою і найвідповідальнішою справою була реконструкція воєнних і післявоєнних подій – тих, що відбиті в «снах Адріяна». І в міру того, як тривала моя праця над «Музеєм…», я з радістю ловила нові й нові сигнали від розкиданих по всій Європі, від Британських островів до України, «пошукових груп», які з різних кінців (різних традицій, галузей, жанрів…) беруться розгрібати цей найбільший і найтяжчий європейський «завал» – так звану «правду Східного фронту». Читаючи на літаку куплену в аеропорту Хітров «Europe At War» Нормана Дейвіса, переглядаючи «Катинь» Анджея Вайди, «The Soviet Story» Едвінза Сноре, «Собор на крові» Ігоря Кобрина (першу серйозну спробу системного представлення тридцятирічної української катастрофи 20-го віку!), знайомлячись із вперше опублікованими в 2000-ні, по десятиліттях «підпільного» існування, мемуарами Ніколая Нікуліна й безіменної берлінки 1945-го («Eine Frau in Berlin»), із десятками й десятками нових книжок, у яких нарешті обізвалися й заговорили ті, чия правда ніколи не була почута».

Також авторка вказувала, що на той час, коли вона починала «Музей…», власне українських публікацій, на підставі яких удалося б більш-менш повнокровно виписати історію Гельці Довган і Адріяна Ортинського, було ще мізерно мало. Головним документальним джерелом, на яке Забужко покладалася, лишалась так звана «усна історія» – та, що зберігається в переказах. «Тож найпершу й найтрепетнішу дяку складаю ветеранам – свідкам і героям трагедії 1940-х, котрі згодились зустрітися зі мною для інтерв'ю і, кожен різною мірою, вділили моїм персонажам частку свого життя. Декого з них нині вже немає на світі, і я щаслива, що ще встигла їх застати. Без їхньої участи ця книжка ніколи б не могла бути написана».

Оксана Забужко зазначає, що архіви УПА – це ті самі закопані секрети, які хоронилися в бідонах з-під молока, залиті сургучем.

Авторка не раз наголошувала, що збирання фактажу було ускладнене мало не 60-річним табу на говоріння: ветерани так само продовжують не довіряти і зберігають той самий режим суворої конспірації. «Демобілізації у нас не було», – таке зізнання авторка почула від одного із тих, які йдуть із життя, так і не розказавши.

Звертається письменниця і до опису інших трагічних подій – голоду 1947 року. «Насправді оті колгоспні раби, які лишилися після голодомору, – це абсолютно інший соціум», – нагадує Оксана Забужко про засудження 30 тисяч української інтелігенції, після чого «інтелектуальний захист нації був неможливий».

«Ми ніколи сповна не дізнаємось своєї історії, поки не буде сповна відкрито російських архівів... Тому єдина історія, якій можна довіряти, – це історія родинного переказу», – додає Забужко.

«Мій роман усе ж таки не про УПА», – зізнається авторка. «Це твір про болісний, моральний вибір, брак ідеалів і звитяги у нашому деформованому суспільстві, де гору над духом поспіль бере тіло».

Професор Віра Агеєва говорила: «Це справді роман про Час, але про Час, якому не вдається стати історією. Про минуле, що повертається, впливає на сьогодення, на наше життя».

 «Музей покинутих секретів» – неабияка літературна, культурологічна і гуманітарна подія.

 Як писав експерт «Книжки року», доцент «Могилянки» Ростислав Семків, «за останні 20 років у нас не було масштабнішого й могутнішого тексту».

Сама Оксана Забужко говорить: «Великою мірою цей роман про мужність прийняти спадок, поглянути в очі минулому, котре формує наше сьогодення й наше майбутнє. Цей роман не історичний, хоча тут є історичні сюжети… Це – енциклопедія українського життя».

Роман визнано українською та зарубіжною критикою не тільки як найвидатніший твір української літератури доби незалежності, а й як один із найважливіших у всій літературі Східної Європи після падіння комунізму. Нагороджений Центральноєвропейською літературною премією «Анґелус» (2013), перекладений англійською, німецькою, польською, чеською, російською мовами, неодноразово відзначуваний як «Книжка року» (в Україні, Німеччині, Швейцарії, Польщі), «Музей покинутих секретів» – «роман нобелівського класу» (Newsweek Polska) – по праву став візитною карткою нової української літератури. Швейцарське видання Tages Anzeiger включило роман «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко до списку 20 найкращих романів XXI століття. 

Оксана Забужко своєю книжкою вкотре довела власну професійну філософську здатність – зазирати в найтемніші закутки: бачити те, що не проявлено й досі; прокладати містки між минулим і сьогоденням настільки непомітно, що, здається, ступаєш дорогою зі скла. Врешті-решт, мати мужність говорити про те, що в нас і не дуже заведено згадувати, називати явища своїми іменами.

Цитати Оксани Забужко:

• Де я – там і буде Вітчизна.
• Нація, котра мислить про світ і себе в ньому категоріями позиченої мови, неминуче мислить не самостійно.
• Її Величність Цивілізація, віднявши в людини час і простір для повновартісного почування, тим самим позбавила її органу поетичного слуху.
• Найстрашніше завжди діється з іншими, і тому найстрашнішого нам ніколи не взнати.
• Перша і головна заповідь письменника: не збреши. Здавалося б, просто. Та саме вона, коли триматись її послідовно, й робить літературу небезпечною професією – як у альпініста або водолаза…
• Будь-яка книжка – лише вершина айсберга. Письменник має знати більше, ніж він утілив у тексті.
• Мистецтво рецептів не має. Є література, а є бізнес-технологія. Працювати без рецептів, грати по-чесному і всерйоз набагато складніше. Головне для письменника – зберігати здатність дивуватися. Бо коли він її втрачає, йому немає про що сказати людям.
•  …кожна книжка має стільки версій, скільки має читачів, котрі складають в уяві свою історію з прочитаної і проєктують її на власне життя.
• Я вірю в книжку. В хороше якісне мистецтво. Неможливе думаюче суспільство без книжки. Від «коефіцієнту читання» в суспільстві залежить, настільки люди в ньому покладаються на раціо, бачать зв’язок між подіями. Тільки читання формує здатність мислити не кліпами, а утримувати розвиток сюжету в часі й проєктувати це на зовнішній світ…

                Використані джерела:

• Оксана Забужко «Музей покинутих секретів» [Електронний ресурс] : [експерти Бі-Бі-Сі, професор УКМА В.Агеєва та блогер «Української правди» І.Славінська, про «Музей покинутих секретів»] // Українська правда: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/book/4cd1495e16cb2/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 18.10.2010. – Дата перегляду: 26.10.2024.

• Бойко Д. А. «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко: візія українського резистансу [Електронний ресурс] : [магістерська робота] / Д. А. Бойко; філолог. ф-т ЛНУ ім. І. Франка. – Львів, 2022. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://philology.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2023/09/Boyko-D.-Muzey-pokynutykh-sekretiv-Oksany-Zabuzhko-viziia-ukrainskoho-Rezystansu.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 26.10.2024.

• Феномен творчості Оксани Забужко : інтелект-реліз [Електронний ресурс] / авт.-уклад. М. М. Максименко; Полтав. обл. б-ка для юнацтва ім. Олеся Гончара. – Полтава, 2015. – 24 с. – (Серія «Сучасні українські письменники»). – Електрон. дані. – Режим доступу: https://libgonchar.org/images/stories/DocS/2015/Zabugko.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 26.10.2024.

• Новиков А. О. Роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів»: основні теми і образи [Електронний ресурс]  / А. О. Новиков; професор ГНПУ ім. О. Довженка //  Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. – Одеса, 2015. – № 19. – С. 39-42. – (Серія «Філологія»). – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.vestnik-philology.mgu.od.ua/archive/v19/part_2/13.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 26.10.2024.

• Христина Рутар. Формули колективної пам’яті на сторінках роману Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» [Електронний ресурс] / Х. Рутар // Україна модерна: [вебсайт]. – Електрон. дані. –  Режим доступу: https://uamoderna.com/demontazh-pamyati/rutar-collective-memory/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 17.01.2017. – Дата перегляду: 26.10.2024.

• Юлія Мілянич. Оксана Забужко: «Ми всі живемо в реальності похованих секретів» [Електронний ресурс] / Ю. Мілянич // Каменяр: Інформаційно-аналітичний часопис Львівського національного університету імені Івана Франка: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://kameniar.lnu.edu.ua/?p=991. – Назва з екрана. – Дата публікації: 21.02.2010. – Дата перегляду: 26.10.2024.

                  Відеоматеріали:

• Забужко, УПА і помста: розмова про «Музей покинутих секретів». Шалені авторки. В. Агеєва, Р. Семків [Електронний ресурс] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=S2BYP9D_Ql8 – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.10.2024. 

• Оксана Забужко «Музей покинутих секретів». Частина перша. Читає: Василь Довжик ‪[Електронний ресурс]: [текст]  // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=8Azv7DdItZk – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.10.2024. 

• «Музей покинутих секретів» Оксана Забужко: огляд книги. Gulbanu Bibicheva [Електронний ресурс]: [текст]  // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу:  https://www.youtube.com/watch?v=k8tzHdX6b0w – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.10.2024.