«Прибульці (малороси) зайняли тут (у Великоросії) найвидніші і найвпливовіші місця, від ієрархів до управлінь консисторій, ними влаштованих, від вихованців царської родини до настоятелів монастирських, до ректорів, префектів і учителів ними таки заснованих шкіл, до кабінетних і типографських учених, діловодів, дяків, секретарів. Усе майже підпадало під їх безперечний вплив: богословське учення, виправлення священного й богослужебного тексту, друк, церковна адміністрація, храмовий, громадський і домашній спів, ноти...» (П.Бессонов. 1871).
270 років минає від дня народження Дмитра Бортнянського – одного з багатьох видатних українців, чиї імена свого часу прославили Російську імперію, а згодом їх було привласнено сучасною Росією. Відповідних документів, належних записів у церковних книгах про дату народження майбутнього композитора не збереглося. Однак найімовірнішою музикознавці вважають 28 жовтня (8 листопада) 1751 р., ґрунтуючись на тому, що найпопулярнішим святим на ім’я Димитрій (Дмитро) на теренах України був грецький великомученик Дмитрій Солунський, день пам’яті якого припадає саме на той день.
Через брак достеменних відомостей про дитинство Д.Бортнянського неможливо й стверджувати, яким чином атмосфера тодішнього Глухова – столиці Гетьманщини та головної резиденції графа К.Г.Розумовського, яка вирувала світським мистецьким життям і дала вітчизняній культурі чимало визначних діячів (у т.ч. земляків Бортнянського – композитора Максима Березовського і скульптора Івана Мартоса), – вплинула на становлення майбутнього маестро. Але існують припущення, що він деякий час навчався у Глухівській співацькій школі – найважливішому музичному навчальному закладі тодішньої Російської імперії. Адже саме з числа учнів цієї школи здійснювали набір співаків до Придворної співацької капели у Петербурзі! В один із таких наборів потрапив і малий Дмитро. Сталося це у 1758 р., коли хлопчикові було лише 7 років. Першим музичним наставником Д.Бортнянського у Петербурзі був Марко Полторацький – тодішній керівник Придворної капели і теж українець. При капелі діяла музична школа, де всі малолітні капеляни мали пройти обов'язковий курс навчання. Відомо також, що юний Бортнянський паралельно навчався у Кадетському корпусі й разом з іншими його вихованцями брав участь в оперних виставах. Джерела зафіксували декілька таких виступів – у 1762 і 1764 роках, Дмитро виконав складну жіночу партію (адже їх здебільшого доручали саме юним співакам) в опері Г.Раупаха «Альцеста», а згодом, у 1765 р., він у тій самій опері вже співав чоловічу партію (Адмета). Дзвінкий, сріблястий голос і прекрасна зовнішність юного Бортнянського припали до душі самій імператриці Єлизаветі Петрівні, яка, за словами одного з перших біографів митця Д.Долгова, ставилася до нього із материнською турботою. У 1766 р. майбутній композитор, як і решта півчих Придворної капели, починає вивчати іноземні мови — французьку, італійську та німецьку. Поворотним етапом «капелянського» періоду життя Бортнянського став початок занять із відомим італійським композитором Бальдассаре Галуппі, який працював при Російському імператорському дворі. Він невдовзі й порекомендував відрядити хлопця до Італії, де молодий композитор отримав музичну освіту, зокрема, у знаменитій Болонській академії, де у той же період вчився Вольфганг Амадей Моцарт.
Основним місцем перебування Бортнянського в Італії була Венеція, де він продовжував заняття у Б.Галуппі – директора консерваторії «Оspedaletto a Santi Jovanni e Paolo» («Малий притулок святих Іоанна і Павла»). Інші місця перебування Бортнянського – Флоренція, Рим, Мілан, Неаполь, Модена і Болонья з її відомою на всю Європу Болонською філармонічною академією. У Болоньї він навчався в найавторитетнішого на той час музичного теоретика Джамбаттіста Мартіні.
За цей період митець створив три опери, прем'єри яких пройшли з чималим успіхом: «Креонт» (1776 р.), «Алкіл» (1778 р.) – (обидві опери вперше були поставлені в театрах Венеції, згодом йшли в інших містах Італії); «Квінт Фабій» (1779 р., м. Модена). Витримав Бортнянський «оперний іспит» і в Римі та Болоньї, публіка яких вважалася найбільш досвідченою та безкомпромісною в оцінках. Уже в цих ранніх творах композитор виявив себе як типовий представник музичного класицизму.
Повернувшись до Санкт-Петербурга у віці двадцяти восьми років, композитор розпочав кар’єру, працюючи як придворний капельмейстер, згодом – капельмейстер «малого двору» великого князя Павла Петровича, і нарешті – як директор придворної капели. Цю посаду він обіймав до смерті у 1825 р.
Як зазначає український дослідник творчості Бортнянського В.Іванов, більшість його хорових творів написано саме у «павлівський» період. Це – три опери французькою мовою: «Свято сеньйора», «Сокіл» (обидві – 1786 р.) і «Син-суперник, або нова Стратоніка» (1787 р.); численні інструментальні твори, в т.ч. «Концертна симфонія» (1790 р.), два концерти для клавічембало з оркестром, 2 квінтети для фортепіано, арфи, скрипки, альта (віоли та гамба) і віолончелі, сонати для клавіра, з яких три – соль мажор, фа мажор та сі бемоль мажор – до сьогодні є в репертуарі виконавців-піаністів, 2 сонати для скрипки й фортепіано... Але справжньою святою святих Бортнянського стає хорова музика – як духовна, так і світська.
Бортнянський своєю творчістю утвердив традиції українського хорового співу в репертуарі Петербурзької хорової придворної капели, яка складалася у переважній більшості з носіїв українських музичних традицій, перейнятих у Глухівській школі. Водночас Бортнянський заклав підвалини традицій багатоголосного хору в Росії. Він створив у капелі чудовий хор, який володів бездоганними технічними і тембровими якостями, високою вокальною культурою. Постійна практична робота з таким колективом допомогла Бортнянському глибоко осягнути специфіку церковного хору, про що свідчать його кращі концерти – 15, 16, 19, 24 і 30-й. І особливо останній, тридцятий концерт, написаний у 1790-х роках. Він вирізняється особливою безпосередністю, щирою задушевністю. У ньому теплим ліричним струменем, немов духовний рефрен, звучить інтонація рідної Бортнянському української пісні.
Музична спадщина митця величезна. Він написав 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Церковно-вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного мистецтва. Недаремно творами Бортнянського захоплювалися Берліоз та Бетховен.
Помер Дмитро Степанович Бортнянський 27 вересня 1825 року в Петербурзі, похований на Смоленському кладовищі. За народним переказом, у цей день хворий Д. Бортнянський покликав до себе хорову капелю і попросив проспівати його улюблений твір: «Вскую прискорбна єси душе моя», під кінцеві звуки якого композитор відійшов на вічний спочинок. Він передав нащадкам свою дорогоцінну спадщину, яка поруч зі спадщиною інших геніальних його сучасників – Максима Березовського і Артемія Вєделя – утворила «золоту» добу в історії української музики.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про нього:
- Завісько Наталя. Знай наших! Дмитро Бортянський [Текст] : заняття на ознайомлення із життям і творчістю композитора / Н. Завісько // Музичний керівник. - 2017. - N 2. - С. 48-51
- Коротя-Ковальська Валентина. Українська пісня як планетарне явище [Текст] / В. Коротя-Ковальська // Українознавство. - 2009. - N 1. - С. 188-194 - Бібліогр. наприкінці ст.
- Розповіді про композиторів : [нариси] / Я.В. Якубяк- К. : Муз. Україна, 1994.
Вип. 1: Бах. Гендель. Вівальді. Скарлатті. Березовський. Бортнянський - 79, [2] с., - Стех Марко Роберт. Дмитро Бортнянський у невідомій п'єсі Юрія Косача [Текст] / М.Р. Стех // Кур'єр Кривбасу. - 2012. - N 1/2. - С. 274-278
- Топська Неллі. Музика, що окрилює душу: дітям серед. та ст. шк. віку/ Н. Топська - К. : Кн. база "Альфа", 2016. - 47 с.
- Цвенгрош Г. Митець незгладимого національного виразу [Текст] / Г. Цвенгрош // Дзвін. - 2005. - N2. - С. 102-105
