Павло Загребельний.
У сучасній українській прозі рисами незаперечної самобутності вирізняється творчість Павла Архиповича Загребельного. Письменник увійшов в історію сучасної української літератури кінця ХХ — початку ХХІ століття як експериментатор, чия художня творчість відзначається постійним прагненням до новацій у галузі художнього слова. П. Загребельний був незвичайним енциклопедично освіченим читачем та оригінальним письменником широкого творчого діапазону. Його перу належать близько тридцяти романів, кілька збірок оповідань та публіцистики, повісті, п’єси, кіносценарії. Кожна книга митця – своєрідний творчий експеримент. Тематично-часовий діапазон письменника вражаючий: від прадавніх глибин Х століття до початку ХХІ. На сторінках його творів зримо і переконливо постають історичні віхи, епохи, події, й не менш переконливо у вирі вічності проявляються миттєвості життя окремої особистості, її почуття, прагнення, сподівання, суперечності і сум’яття. Із калейдоскопу окремих сюжетів, розмаїття неповторних типів, характерів, людських доль створюється живе полотно української історії. На думку дослідників, П. А. Загребельний написав найбільше з усіх українських прозаїків усіх часів. Ще за життя він став класиком. Його книжки видавалися мільйонними тиражами і користувалися неймовірним успіхом, за ними вишиковувалися черги в бібліотеках, роман “Диво” на “чорному” ринку в духовно дефіцитні радянські часи продавався по сто карбованців за примірник.
Підпис Павла Загребельного (1924–2009)
Досліджуючи проблеми війни та миру, сягаючи в таємниці історичних хронік і психології людей, глибоко цікавлячись архітектурою, живописом, металургією, кібернетикою, науками про землю і море, він відтворив у своїх романах багатогранне життя Київської Русі, Османської імперії й України епохи Богдана Хмельницького, яскраво розкрив великий духовний світ сучасників, возвеличив їхні думи й звершення.
Один з найвідоміших та незвичайних за побудовою, змістом – роман «Диво», докорінно змінив традиційне уявлення про історичну прозу. Письменник, наслідуючи своїх попередників, відтворює героїку минулих літ, зовсім по-новому підходить до оцінювання історичних документів, фактів, літописів і виливає їх в оригінальні художні твори. “Історія, – як зазначає сам П. Загребельний, – далека від пристрастей, вона позбавлена серця, їй чужі почуття, вона має ‘добру и злу внимать равнодушно’, бо над нею панує неподільно сувора диктатура істини. Єдине, що може письменник, – це створити… той чи інший настрій, але й це, як мені видається, не так уже й мало”.
Задум написати роман про історію Київської Русі виник у П. Загребельного в 1961 році, ще під час роботи над повістю «Днем для прийдешнього», в якій ішлося про київських архітекторів. Уже тоді стало ясно, що історія Софії Київської містить такі загадки й драми, які варті не коротких сюжетних відгалужень, а цілого роману. Як зазначав сам автор: «… я хотів у цю книжку, суто сучасну, сказати б, гостро сучасну, вставити кілька розділів про Київ найдавніший, щоб поєднати духом історії будови минулого з сьогоднішнім… Ясна річ, розділи ті мали включати в себе щось про Софійський собор, бо кого ж не хвилює ще й сьогодні ця найдавніша мистецька споруда, власне, найдавніша не лише на Україні, а на всій території, що колись іменувалася Київською Руссю… » . Роман вийшов у світ 1968 року. Загалом, як згадував автор, роман був сприйнятий прихильно. Відзначалася незвичність твору. Загребельний про свій роман писав так: «Ясна річ, простіше було б написати відшліфованоузвичаєний роман, не відступаючи від канонів, які вже склалися в нас у цьому жанрі, вибудувати такусяку кількапланову споруду з ритмічними й урівноваженими відповідно розділами про князів, смердів, воїнів, іноземців, додавши потрібну дозу кохання і наділивши всіх державних мужів державними роздумами, висловлюваннями й почуваннями, пильнуючи послідовно, щоб ніде не вийшли зі своєї високої ролі й не змаловажили таким чином свого історичного призначення» .
Роман «Диво» – експериментальний, складний щодо композиції, де охоплено величезний часовий проміжок. Поєднання різних часових площин дозволило показати життя героїв у трьох епохах: за часів Київської Русі (XI століття), Великої Вітчизняної війни (40-ві рр. XX століття) та роки безпосереднього написання роману (70-ті рр. XX ст.). З усіх представлених площин найцікавішою є доба Київської Русі. Фактично, лише з цих розділів, ми можемо визначити жанр твору як історичний, адже, саме тут подані картини побутового і державного життя Київської Русі, діють історичні герої, зокрема Ярослав Мудрий. При роботі над створенням роману П. Загребельний використовував літописні свідчення про епоху, але як автор художнього образу, синтезував історичний прототип і власне бачення персонажа.
На початку 1970-х , коли українська історична проза була під прицілом офіціозу, що пропагував безпам’ятство, Загребельний писав про Русь як частину української історії, і робив це цікаво.
Коментуючи свій роман «Диво», письменник у літературно-критичній статті «Спроба автокоментаря» зазначав: « Мені хотілося не просто показати часи Ярослава Мудрого, не просто зробити спробу реконструкції епохи, не просто відтворити процес будівництва Софійського собору аж до вигадування автора сеї великої споруди, імені якого, як і безлічі інших дорогих для нас імен, історія, на жаль, не донесла до наших часів. Йшлося про більше. Хотілося показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спадок, полишений нам історією, існує не самодостатньо, а входить у наше життя щоденно, впливає на смаки наші й почування, формує в нас відчуття краси і величі. Ми ж платимо своїм далеким предкам тим, що ставимося до їхнього спадку з належною шанобою, оберігаємо і захищаємо його».
В.Плачинда. "Людина - диво з див". Рецензія на роман П.А.Загребельного "Диво". Авториз. маш. з правкою автора. 1970 р.
«Диво» — історико-пригодницький роман. Мотив дороги пов’язаний тут з історією майстра Сивоока, який вирушає з пущі, з колиби свого діда Родима, в життєві мандри. Численні пригоди героя — це можливість побачити його очима Болгарію й Візантію ХІ століття. Зрештою, «язичник» Сивоок повертається в Київ, щоб звести собор, у який майстер вкладає всю свою душу, що увібрала в себе в тих мандрах досвід як київського, так і візантійського мистецтва.
Автокоментар Павла Загребельного: «Вся ця історія вигадана. Пустивши Сивоока в мандри, я дав читачеві певну поживу, розширив «географію», залучив до сюжету деякі реальні історичні події. Скажімо, осліплення тисячі болгар — це факт, записаний у хроніках. Я, до речі, був у Македонії, в тих місцях, де все це відбувалося. І взагалі, я бував майже скрізь, де бували мої герої. То в час війни, то як турист, то в складі письменницьких делегацій...»
«Я хотів реконструювати історичну психологію, тому мене цікавило, як люди сприймали християнство, — коментував свій задум П. Загребельний. — Уявіть собі: вам приносять сьогодні нову віру. Ви що — будете йти з транспарантами й кричати «Ура! Осанна! Слава!»? Ні, ви будете тікати в кущі, ховатися від цієї віри, або йти з дрючком проти неї. З історичних джерел ми знаємо, що десь до ХVІІ ст. християнство туго йшло на Русі. У великих містах ще так-сяк, а в глибинці? І потім — християнство взяло чимало від поганства. Ми прийняли ікону. У католиків же її немає, хоч вони теж християни. А ми прийняли. Тому я виходив із реалій суто людських».
Твори Павла Загребельного входять до шкільної програми. Серед більше ніж 30 романів і повістей, найчастіше згадують «Диво», «Роксолана», «Я Богдан». За сценаріями Загребельного знято 7 художніх фільмів. Письменника вирізняла колосальна працездатність, феноменальна ерудиція та винесене з концтабору уміння бути вільним попри усі обставини. Саме ця риса допомогла Павлу Загребельному залишитися самим собою в епоху «застою» і захистити багатьох «шістдесятників» від тоталітарного тиску.
Марія Матіос.
Використані джерела
- Павло Загребельний. Той, хто не втратив контакт
- ДУХОВНИЙ МАТЕРИК НА ІМ’Я ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ
- Золота нить історії: ми — з Київської Русі
- 11 уроків українцям від Павла Загребельного
- Загребельний став цілою добою української літератури
Відео матеріали
