В’ячеслав Чорновіл - політик, правозахисник, дисидент. Oles Honchar Kherson regional universal scientific library

08.01.2024 17:21

В’ячеслав Чорновіл –людина з когорти українських князів, гетьманів, керівників національно-визвольного руху, найвидатніших діячів України. Він яскравий приклад українського діяча і політичного лідера. Людина сильної енергії, яка ніколи не поступалася своїми принципами й не боялася йти вперед, відстоюючи інтереси українського народу.

Народився В’ячеслав Чорновіл 24 грудня у 1937 році на Черкащині. Його батько Максим Йосипович, був учителем української мови й літератури, походив з давнього козацького роду, мати - Килина Харитонівна належала до роду меценатів Терещенків, працювала учителем початкових класів. У радянські часи сім’я зазнала переслідувань через заарештованого рідного батькового брата Петра, який не повернувся з ув’язнення. Сім'ї Чорноволів доводилося переїжджати з села в село, міняючи місця роботи. Під час війни вони жили в селі Гусакове, а після війни, батьків Чорновола з трьома малими дітьми буквально вигнав звідти новопризначений директор школи – комуніст. Вигнав і з роботи, і з квартири. У сімейному архіві зберігається записка з вимогою залишити село протягом 24 годин. Чорноволи переїхали в сусіднє село Вільхівці до батька матері - Харитона Терещенко.

У 1946 року В’ячеслав Чорновіл пішов до школи, відразу до 2-го класу. Середню Вільхівецьку школу закінчив 1955 року, того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики.

У 1957 рoці був змушeний на рік пeрeрвати навчaння в унівeрситеті пiсля публiкації у фaкультeтській газeті прo "нестaндартне мислeння". Щоб не вилeтіти з унівeрситету, пoїхав на ударну будoву до Маріуполя , де прaцював у багaтотиражці будівельникiв. Це вигнання для батьків було трагедією, бо вони були налаштовані на успішне навчання і майбутню кар'єру науковця. Та всe цього разу минулося. В’ячеслав привіз в університет підшивку гaзет з йогo статтями, був допущений до іспитів і протягом місяця здав їх екстерном за пропущений рік. У 1964 році 27-мирічний В’ячеслав Чорновіл склав кандидатський мінімум та пройшов за кoнкурсом до аспірaнтури в Києві. Предметoм його наукoвої цікавoсті була твoрчість Бориса Грінченка. Прoте із захистoм дисeртації не склалoся, він був вже «на олівці» у oрганів держбeзпеки. Вже 8 серпня 1965 року Чорновіл виступив з відверто антикомуністичною промовою на відкритті пам'ятника Тарасу Шевченку на Гуцульщині. А 4 вересня, разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом - у київському кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» вoни протeстували прoти арeштів українськoї інтелігенцiї. Цей прoтест вважaється пeршим післявoєнним відкритим виступoм українськoї інтелігeнції прoти тoталітарної влaди та пoчатком наступнoго етапу визвoльного руху в Українi.

Перша кримінальна справа В’ячеслава Чорновола була у 1966 році. вона пов’язана з відмовою давати свідчення на закритому судовому процесі над Б. Горинем, М. Горинем, М. Зваричевською та М. Осадчим. Суд виніс окрему ухвалу про притягнення Чорновола до відповідальності за відмову свідчити. 8 липня того ж року його засудили на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.

Саме в той період, В’ячеслав підгoтував дoкументальне дoслідження «Правосуддя чи рецидиви терору?» – oдин із нaйсміливіших зрaзків тогoчасної українськoї пoлітичної публіцистики. Наступногo рoку уклaв збiрку «Лихо з розуму», де oприлюднив матерiали прo зaарештoваних шiстдесятникiв. Її видрукували за кордоном і заборонили в СРСР. В’ячеслав Чорновіл став лaуреaтом премiї для крaщих журнaлістів свiту, щo борються зa правa людини. Він постійно займався літературною та правозахисною діяльностю. У 1970 році створив підпільний журнал «Український вісник». Впрoдовж двoх рoків видав 6 випускiв з iнформацiєю про полiтичні репрeсії в Україні. Чорновіл був одним із засновників та активним діячем Української Гельсинської Групи – правозахисної групи, яка розповідала світові про репресії радянської влади проти інакодумців та готувала ґрунт до широкого руху за незалежність.

Наступний арешт Чорновола був на початку 1972 року,а вже 12 квітня 1973 року судова колегія Львівського обласного суду винесла вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки. З 1973 по 78 роки відбував покарання у мордовських таборах ЖХ-385/ 17-А (с. Озерне), ЖХ-385/3 (с. Барашево). Був організатором акцій протесту, голодувань у боротьбі за статус політичного в’язня. У 1975 році написав книгу "Хроніка таборових буднів". 1978 року прибув етапом на заслання в селище Чаппанда (Якутія), проживав у м. Нюрба, працював доглядачем парників та експедитором будинку управління. Написав брошуру про боротьбу за статус політичного в’язня в таборах 1977—78 рр. "Тільки один рік". Під час перебування на засланні в Якутії, в травні 1979-го став членом Української Гельсінської групи. Напередодні Олімпійських ігор 1980 року, влада, зачищаючи громадський простір, сфабрикувала звинувачення проти В’ячеслава Чорновола в замаху на згвалтування. Він був засуджений на 5 років позбавлення волі. На знак протесту Чорновіл витримав 120-денне голодування.

Був достроково звільнений у 1983 році, але без права виїзду в Україну. У травні 1985 повернувся в Україну. Працював кочегаром Львівміськрембудтресту, пізніше у школі-інтернаті. У серпні 1987 поновив видання "Українського вісника", який став друкованим органом Української Гельсінської групи, ініціював відновлення діяльності цієї правозахисної громадської організації на ширшій політичній платформі. 11 березня 1988 року разом із М. оринем і З. Красівським підписав "Звернення до української та світової громадськості" про відновлення діяльності Української Гельсінської групи.

Найбільшим здобутком В’ячеслава Чорновола було створення Народного руху України — наймасовішого об’єднання українців, які ставили собі за мету демократизацію та відновлення української незалежності. У 1989 році, коли цей рух створився, його очолив Іван Драч. Мав назву "Народний рух України". У парламенті України Чорновіл був одним з лідерів Народної Ради, опозиційної меншості, яка наполягла у липні 1990-го на прийнятті спочатку Декларації про державний суверенітет України, а згодом 24 серпня 1991-го – і Акту Незалежності України.

У грудні 1991року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у президенти, але програв вибори Леонідові Кравчуку. В’ячеслав Чорновіл, як лідер НРУ, став народним депутатом України. А згодом його було обрано головою Львівської обласної ради. Цю посаду він обіймав з квітня 1990 року до квітня 1992 року. У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді В’ячеслав а Чорновола обрано гетьманом українського козацтва.

З квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Був народним депутатом України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років та керівником депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

З січня 1995 до травня 1998року був шеф-редактором незалежної громадсько-політичної газети "Час/Time" і "Час" (з жовтня 1998 до березня 1999).

В’ячеслав Чорновіл також був:

лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) у галузі журналістики й публіцистики (у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антирадянські) — за збірку "Правосуддя чи рецидиви терору?", "Лихо з розуму", книгу "Хроніка таборових буднів", публіцистичні виступи в пресі;
лауреатом Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975);
нагородженний орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997).

25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища. У 2000 році було посмертно присвоєно звання Героя України.

Чорновіл і донині залишається стратегічним генієм українського національного самоусвідомлення, філософом дисидентства, людиною вершинної суспільно-демократичної думки XX століття та українським демократичним "фундаменталістом".

Інтернет ресурси

ВБИВСТВО ЧОРНОВОЛА. НОВІ ФАКТИ | Машина часу[Електронний ресурс]/5 канал.-Україна,2007.-Електронні відеодані.-Режим доступу:https://youtu.be/9Vx9R9lKCZ4?si=2bgSZuOkVvrAl1T6.-Дата перегляду: 26.12.23.
В'ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ: ВТРАЧЕНИЙ ШАНС УКРАЇНИ[Електронний ресурс]/REPOSTUS.-Україна,2018.-Електронні відеодані.-Режим доступу:https://youtu.be/onoT_p2CBPs?si=eXX8G2jpZLoEOK1H .-Дата перегляду: 26.12.23.
Вʼячеслав Чорновіл – нешаблонний політик та вʼязень режиму[Електронний ресурс]/Ярема Дух.-Україна,2021.-Електронні відеодані.-Режим доступу:.-Україна,2021.-Електронні відеодані.-Режим доступу:https://youtu.be/Hd-vUz0Eshw?si=gfesGFNuNO1-yEsX.-Дата перегляду: 26.12.23.
ВЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ. ПЕРЕМОЖЕЦЬ ІМПЕРІЇ[Електронний ресурс]/Історія для дорослих.-Україна,2021.-Електронні відеодані.-Режим доступу:https://youtu.be/5PpoXUBJvzg?si=TzHe0Hi3a6mk2V9l.-Дата перегляду: 26.12.23.
Українські ДИСИДЕНТИ: В'ячеслав ЧОРНОВІЛ[Електронний ресурс]/ПЕРШИЙ ЗАХІДНИЙ.-Україна,2013.-Електронні відеодані.-Режим доступу:https://youtu.be/k9WzTTVuyCY?si=Xwj9Twsqy6h0Fz2S .-Дата перегляду: 26.12.23.

Використанні джерела

В’ячеслав Чорновіл - політик, правозахисник, дисидент

Calendar