Вона – українська письменниця, фольклорист, педагог, громадський діяч. Разом із Н. Кобринською та О. Кобилянською брала участь у розгортанні жіночого руху в Галичині та на Буковині, збирала та записувала перлини української народної творчості, займалася просвітницькою діяльністю. Та попри це все її життя та творчість ще досі повністю не досліджені.
Євгенія Іванівна Ярошинська народилася 18 жовтня 1868 року в селі Чуньків Кіцманського повіту Буковини (нині Заставнівський район Чернівецької області) у сім’ї вчителя. Ярошинські виховували двох синів і двох доньок, але насамперед дбали про хлопців як майбутніх голів родин: їм давали вищу освіту, а дівчатам, за словами О. Кобилянської, «достатньо було господарського знання, знання красного шиття, а також краснопису та знання святого письма. Читання взагалі, знання французької мови (хоча б лише поверхове), гра на гітарі, на фортеп'яні, танці – от і все, що давалось дівчині як духовне віно».
Таке духовне віно дістала від батьків і Є. Ярошинська. Початкова грамота вдома і шість класів Чернівецької гімназії, які, доречі, закінчила з відзнакою – оце й уся освіта. Тож не маючи можливості втамовувати інтелектуальний голод навчанням в університеті, вона вдома «читала і писала неустанно, що не можна було її від книжок відірвати» – згадував батько. Читала дуже багато: І. Ґете, Ф. Шіллера, Й. Гердера, К. Віланда, Г. Лессінґа, Г. Гейне, Й. ф. Ейхен-дорфа, А. Шаміссо, Ф. Рюккерта, Е. Гейбеля, Ф. Еберта, Н. Ленау, А. Грюна, звичайно, в оригіналі – німецькою мовою; Дж.-Г. Байрона, Дж. Мільтона, В. Шекспіра, В. Гюґо, Ж. Расіна, Ж. Мольєра, Н. Шатобріана – у перекладі. Опанувала чеську, болгарську та польську мови.
Друкуватися почала у 1886 р. Як і більшість буковинських письменників того часу (Ю. Федькович, С. Воробкевич, О. Кобилянська), свою літературну діяльність розпочала німецькою мовою. «Моє образованє було виключно німецьке, бо хоть в нашім домі говорилось по-руськи, то, пішовши до шкіл в Чернівцях, не чула-м нічого про руськість, бо там все було німецьке» – писала Є. Ярошинська бібліографу І. Левицькому 18 червня 1896 року.
На шлях української літератури Євгенія Іванівна стає перш за все під впливом першої україномовної газети краю «Буковина», яка згуртувала навколо себе прогресивних українських діячів культури. «В мені пробудилась національна самосвідомість, – зазначала Ярошинська в автобіографічному листі до Левицького, – я сказала, що краще трудитись для свого народу, як для чужого, і під впливом таких думок написала повісточку: "Уроєна слабість" (1886), котру "Буковина" видрукувала...»
Для Є. Ярошинської засновник газети Ю. Федькович став справжнім наставником. За його рекомендацією вона почала вивчати твори І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, К. Устияновича, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Т. Шевченка, І. Франка.
Всебічне вивчення української культури, мови стало індикатором подальшої творчості письменниці: вона почала збирати та фіксувати фольклорні твори. Зібравши 150 пісень, Є. Ярошинська надіслала їх у Чернівці до літературного товариства «Руська бесіда», яке ще 1886 р. оголосило конкурс на кращу збірку народних пісень. Збірку молодої письменниці визнали найкращою, але премії не дали і пісні не опублікували: не було коштів. Однак Євгенію це не зупинило, вона продовжила свою нелегку, але надзвичайно цікаву роботу, і невдовзі кількість зібраних нею пісень досягла 450; їх вона послала до Львова. Але й на цей раз її записи не були опубліковані. Письменниці навіть нічого не відповіли. Тоді вона надіслала свою збірку до Російського географічного товариства в Петербург. 22 грудня 1888 р. на засіданні його ради Є. Ярошинську за збірку «Пісні буковинсько-руського народу з-над Дністра» нагородили великою срібною медаллю та грошовою премією – 500 крб. Але, на жаль, збірка так і не була надрукована.
У 1880-1890 рр. Ярошинська починає збирати й етнографічні матеріали. Про це є згадки в її листах до М. Павлика та видатного чеського фольклориста й етнографа Ф. Ржегоржа, якому невтомна фольклористка передала чимало малюнків народних вишивок, писанок (і самі писанки), зразків народного одягу, а також описи народних вірувань про сонце і місяць, народні легенди, народний календар свят, гербарій лікарських рослин з відповідними поясненнями. Малюнки народних вишивок, зроблені Є. Ярошинською, публікувалися в чеських та німецьких журналах.
У липні 1891 р. Євгенія у складі делегації діячів української культури Галичини відвідала етнографічну виставку в Празі, враження від якої описала в «Споминах з подорожі до Праги». Приклад чеських панянок, які легко реалізують себе і в соціальній, і в побутовій сферах, надихнули Євгенію на активну громадську діяльність. Вона стає активною діячкою жіночого руху, бере участь у діяльності товариства «Жіноча громада», є першою організаторкою осередків жіночого руху в селах Брідок і Раранча. У 1887 р. стає членом товариства «Руська школа», яке займалося виданням підручників та позакласної літератури для школярів, і долучається до його діяльності, зокрема організовує та проводить наради, конференції.
Письменниця обстоювала право дітей навчатися рідною мовою, виховуючи в них любов до своєї землі, свого народу. Сама вчила дітей читати, писати, рахувати. Дівчат також навчала вишивати, гаптувати, плести панчохи. Усе своє натхнення та любов віддавала не тільки дітям, а й, по можливості, їхнім батькам-селянам.
Фольклорно-етнограічна праця, громадська діяльність плідно позначилися на літературній творчості Є. Ярошинської. Як і інші українські майстри слова, вона черпала для своїх творів теми, образи та ідеї з народної поезії.
Творчий доробок письменниці налічує три повісті, більш як три десятки оповідань, новел і нарисів, твори для дітей, багато статей та фольклорно-етнографічних студій, записи народних пісень, кілька перекладів, листи.
Її статті й оповідання охоче публікувалися у львівському ілюстрованому літературно-науковому журналі «Зоря», у віденській газеті «Руська Правда», у часописі «Дзвінок», у газетах «Буковина», «Народ», «Батьківщина» та ін. Результати своїх досліджень та роздумів щодо виховання дівчат у буковинських сім'ях Ярошинська публікує в німецькомовному педагогічному журналі «Буковинська школа» (1904).
21 жовтня 1904 р. у віці 36-ти років Євгенія Ярошинська несподівано пішла з життя від перитоніту. Померла у місцевому шпиталі, похована в м. Чернівці, на Руському кладовищі, у родинному склепі.
На вшанування пам’яті Є. Ярошинської в с. Чуньків створено музей, центральну вулицю села та школу названо її іменем, а біля садиби, де мешкала письменниця, встановлено погруддя. У 2014 р. у Раранецькій (нині Рідківській) школі, де вчителювала Євгенія Іванівна, встановлено меморіальну дошку.
Більше можна дізнатися, звернувшись до джерел:
Про неї:
Ковалець Лідія. «Власним трудом і силою волі...» Штрихи до портрета Євгенії Ярошинської (із першопублікацією мемуарних свідчень) / Л. Ковалець // Слово і час. – 2012. – № 2. – С. 63-72 – Бібліогр. наприкінці ст.
Ковалець Лідія. Листи Григорія Купчанка до Івана та Євгенії Ярошинських як причинки до портретів автора й адресатки / Л. Ковалець // Народна творчість та етнологія. – 2011. – № 4. – С. 62-69 – Бібліогр. в підрядк. прим.
Купчик К. Полум'яна патріотка України: до 150-річчя від дня народження Є. Ярошинської (1868-1904) / К. Купчик // Дати і події. – 2018. – № 2. – С. 68-71 – Бібліогр. наприкінці ст.
Приходько Інна. Актуальність, художня своєрідність прозової спадщини Євгенії Ярошинської (1868-1904) / І. Приходько // Педагогічна думка. – 2013. – № 4. – С. 61-63 – Бібліогр. наприкінці ст.
Філіп Юлія. Ольга Кобилянська і Євгенія Ярошинська: на перехресті життєвих і творчих доль / Ю. Філіп // Українська мова та література. Шкільний світ. – 2009. – №9 (берез.). – С. 15-18 – Бібліогр. у кінці ст.
Її твори:
Ярошинська Євгенія. Найдорожчий скарб: (оповідання, казки, байки, переклади для дітей)/ Є. Ярошинська; упоряд. Л.. Ковалець, худож. Р. Рязанова – Чернівці : Золоті литаври, 2007. – 172 с.
