Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Феномен Лука-Райковецької культури

Феномен Лука-Райковецької культури як наступниці Празько-Корчацької

У Румунії дану культуру називали культурою Хлінча. Розкопки ж, проведені В.К. Гончаровим 1946-1947 років в урочищі Лука біля села Райки Бердичівського району Житомирської області дали привід систематизувати всі попередні розкопки кінця ХІХ – початку ХХ століть даного ареалу в єдину археологічну Лука-Райковецьку культуру. Археологічні розкопки 1960 – 1980 років розширили розуміння масштабів територій зазначеної культури.

Дана східнослов'янська археологічна культура VIII—X ст., пам'ятки якої поширені у лісовій та лісостеповій зонах України від Дніпра до Закарпаття, а також у Східній та Західній Молдові, і до нині є важливою цариною у наукових колах.

Характерними для пам'ятників Лука-Райковецької культури є дротяні скроневі кільця, мініатюрні антропоморфні фібули, підковоподібні фібули, литі трирогі підвіски-лунниці, сережки-лунниці з гроздевидною підвіскою, а також намиста, персні, залізні пряжки, литі браслети та браслети, виконані з граненого дроту. Кераміка з хвилястим орнаментом є також характерною ознакою Лука-Райковецької культури, яку можна поділити на три періоди розвитку.

Ці періоди відповідають: перший – VIII століттю (ліпні керамічні комплекси); другий період охоплює   ІХ століття (наявність ранньої гончарної кераміки, з перевагою ліпної); і вже третій, заключний період Лука-Райовецької культури, сягає Х століття, де переважає гончарна кераміка, що в кінці витісняє ліпні горщики. І на кераміці, виготовленій на гончарному крузі простежується наявність нерівного лінійно-хвилястого орнаменту.

Дослідженнями на поселеннях поблизу с. Кодина на Пруті І. Русановою та Б. Тимощуком було відкрито значну площу та низку комплексів з ліпною
керамікою ранніх етапів райковецької культури. Цінність результатів цих досліджень полягає насамперед в тому, що було зафіксовано генетичний
перехід від пізньої Празької до ранньої Райковецької кераміки. Таким чином, було доведено спорідненість цих культур. Такі ж результати були отримані
під час досліджень поселення поблизу с. Рашкова на Середньому Дністрі, проведених В. Бараном. Тут на поселенні Рашків-І було прослідковано
такий самий генетичний розвиток у керамічному комплексі, як і на попередній пам’ятці.

Український історик Наталія Войцещук стверджує, що «починаючи з 60-х років ХХ ст. швидко зростає кількість виявлених та досліджених пам’яток, які можна віднести до цієї культури. Сьогодні уже тільки в реґіоні верхів’їв Західного Бугу налічують близько 300 пам’яток та місцезнаходжень Райковецької культури.»

Ареал даної культури охоплює значну територію, що більш-менш збігається з ареалом своєї попередниці – Празько-Корчацької культури, про яку ми попередньо з вами спілкувалися. Тож і надалі  простежується тяглість етнокультурного розвитку слов’ян загалом,  як і тяглість етнокультурного розвитку українців зокрема.

Вдивляючись у сиву давнину Лука-Райковецької культури можна незаперечно стверджувати, що домінуючий тип поселень даної культури – неукріплені селища, населення яких займалося сільським господарством. Виорювали землю  краяни тоді дерев’яними плугами із залізними наконечниками. А висаджували на полях і вміло вирощували переважно пшеницю, ячмінь та  просо.  На присадибних ділянках своїх маленьких жител слов’яни  Лука-Райковецької культури утримували  корів, кіз та свиней.

Вчені стверджують, що саме з Лука-Райковецькою культурою тісно пов’язана історія розвитку та занепаду великого  племені слов’ян,  яких в літописах називали ДРЕВЛЯНАМИ. Сподіваємося, що з книжок та кінофільмів ви пам’ятаєте, що  ДРЕВЛЯНИ –  це слов'янське плем'я, яке мешкало в українському Поліссі (головним чином у Житомирській області та на заході Київської області). Зі сходу їх землі обмежував Дніпро, а з півночі Прип'ять, за якою жили дреговичі. У числі племен, підлеглих Київському керманичу Олегу, що брали участь у поході його за греків, згадуються  і древляни. Тож очевидно древляни були попередньо поневолені князем Олегом, але вони підкорилися не без запеклої боротьби. Після смерті Олега древляни зробили спробу звільнитися від київського  гніту, але князь Ігор переміг їх і наклав ще більшу данину. У 945 році при спробі київського князя Ігоря зібрати повторну данину з древлян, ті обурилися і вбили князя. Вождь древлян Мал зробив спробу посвататися до вдови Ігоря, княгині Ольги, але та, рухома почуттям помсти, обманом вбила Мала та його сватівське посольство, живцем закопавши їх в землю. Після цього Ольга разом із малолітнім сином Ігоря Святославом пішла війною на древлян. За однією із версій обманом, а за іншою – у запеклій боротьбі, княгиня Ольга остаточно перемогла древлян, які вже ніколи і ніяк не суперечили київським князям. Саме ця історія стала приводом до написання вікопомного «Слова о полку Ігоревім» та великої низки пісень, прози та  поезії українськими письменниками усіх часів. 

Отже вдові Ігоря, Ользі, вдалося остаточно підкорити древлян. І 946 року вони увійшли до складу Київської Русі, про феномен культури та історії якої ми поговоримо у наступній статті.

Календар подій

     1 2 3
4 5678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031