Мистецтвознавці називали його українським Мікеланджело ХХ сторіччя. Олесь Гончар щиро вважав, що прийде час, коли замість тоталітарних пам’ятників зійдуть на п’єдестали справжні шедеври, які свого часу пропонував Іван Кавалерідзе. Як і багато видатних постатей, він не зміг створити всього, на що був здатен і що планував. Проте та частка його творчості, що дійшла до сучасників, змушує з глибокою шаною ставитися до майстра такого різнобічного таланту.
Народився Іван Петрович Кавалерідзе 13 квітня 1887 року на хуторі Ладанський (нині село Новопетрівка Роменського району Сумської області). Існує давній переказ, що в середині ХІХ ст., після закінчення Кавказької війни, московський генерал Ладонський привіз у ці краї кількох представників непокірних грузинських князівських родин. Аби вони не повернулись назад, їх одружили на місцевих кріпачках. Серед них був і Васо Кхварідзе, прізвище якого селяни переробили на свій лад – і почали називати його Кавалерідзе. Він був дідом майбутнього скульптора. Батько, Петро Кавалерідзе, одружився з українкою Килиною Кухаренко. Тому Іван і називав себе «українцем з ложкою грузинської крові». Дитинство провів у с. Талалаївка на Полтавщині.
Початкову земську школу закінчив 1899 року. Більше за все йому подобалося виліплювати з глини фігурки людей і тварин. Такі дивні розваги привернули увагу його дядька – художника й археолога Сергія Аркадійовича Мазаракі, що закінчив 
свого часу Петербурзьку академію мистецтв і працював хранителем скіфського відділу в Київському археологічному музеї. Саме він забрав хлопчика до Києва, де Іван навчався у Київській гімназії Вальтера. Першою успішною курсовою роботою в училищі стала композиція «Творчість». В основі її – думка про утвердження правди в прекрасному. Перша значна скульптура – «Слов’янка» (1908). В 1909-1911 роках Іван Петрович навчався в Петербурзькій Академії мистецтв та паризькій майстерні скульптора Н. Аронсона. 1910 року здобув першу конкурсну премію за проект пам’ятника княгині Ользі, монумент було поставлено в 1911 році у Києві.
Революція застала Івана Кавалерідзе в Ромнах. «Не забути перших днів роботи на революцію», – згадував майстер (йдеться ж, звичайно, про українську революцію). У 1918 році він виконав відомий роменський пам’ятник Т. Г. Шевченку, в 1922 – пам’ятник Г. Сковороді у Лохвиці. У Ромнах він викладав у школі малювання, керував театром залізничників, виїздив з агітбригадою на села.
1926 року І. П. Кавалерідзе збудував пам’ятник Т. Г. Шевченку в Полтаві. Пізніше він брав участь у конкурсах на проект монументу Кобзареві в Каневі та Харкові (1933), створив станкові роботи «Кобзар», «Шевченко на березі Неви», «Шевченко на засланні». Таким чином, шевченківська тема проходить через усе його творче життя.
Ідеї Шевченка, закладені в його поетичній творчості, зокрема поемі «Гайдамаки», надихнули на створення кінофільму «Злива» (1929). Подальше епічне втілення творчість Шевченка-революціонера знайшла у фільмах «Коліївщина» (1933) та «Прометей» (1935). Далі були «Перекоп» (1930), «Наталка Полтавка» (1936), «Запорожець за Дунаєм» (1938). Тоді ж створені чотири кінозбірки «Українська пісня на екрані».
Саме «Наталка Полтавка» Івана Кавалерідзе стала першим українським звуковим фільмом. Стрічка – комедія, але Наталка в ній жодного разу не усміхається. Попри щасливий фінал фільму, є в ньому прихована драма тієї епохи. У грудні 1936 року прем’єра фільму відбулася в США. І фільм Кавалерідзе, зроблений під радянською цензурою, без англійських титрів, став сенсацією. Він ішов три тижні поспіль у нью-йоркському кінотеатрі «Рузвельт», де навіть голлівудські бойовики не трималися так довго.
А ось Сталін і Хрущов Івана Петровича не долюблювали. Першому не подобалося, що у фільмі «Злива» чеченці б’ють царську армію. Другий лаяв Кавалерідзе за «кубістичні» скульптури, хоч і не бачив їх. Проте в Україні він був популярний. Літературознавець Григорій Костюк у мемуарах пише, як 1941 року, коли Червона армія відступила за Донець, у Слов’янську пішла чутка, що в Києві вже «наш уряд, голова – Винниченко, а Кавалерідзе – міністр культури». І нібито це дуже втішило людей у Донбасі. Іван Кавалерідзе справді був тоді в Києві, але не міністром. Війна застала його з кіногрупою в Карпатах на зйомках фільму про Довбуша. Кавалерідзе німці ледь не розстріляли як шпигуна. Але знайшли його ім’я в європейському кінословнику й відпустили.
В 50-х роках з’явилися фільми «Григорій Сковорода» та «Повія» (за романом П. Мирного).
У середині 60-х років, уже в немолодому віці (78 років), Іван Кавалерідзе виявив ще одну грань свого самобутнього обдарування: він пише драматичні твори «Вотанів меч», «Перекоп», «Григорій і Параскева», «Перша борозна». В 1977-1978 роках у «Вітчизні» друкувалися мемуари митця «З музами у дружбі», які він не завершив. Через 10 років після смерті І. Кавалерідзе у Києві вийшов збірник статей і спогадів «Іван Кавалерідзе» (російською мовою). У своїх спогадах «Тіні швидкоплинних літ» Іван Петрович розповів про життя, сповна віддане мистецтву, бо і в 90 років він почував себе молодим (спогади написані в 1978 році).
Доля Івана Кавалерідзе була складною, як і весь суперечливий історичний час, в якому судилося жити майстру. Він був членом Спілки художників СРСР (1944), членом Спілки кінематографістів СРСР (1958). Народний артист УРСР (1969). На його персональній виставці, що відбулася у 1962 році, експонувалося близько 100 робіт скульптора.
Помер 3 грудня 1978 року у Києві на 92-ому році життя. Похований на Байковому цвинтарі.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.
Про нього:
Артеменко Вадим. Микеланджело из Украины [Текст] / В. Артеменко, Д. Гурин // Радуга : журн. худож. лит. и обществ. мысли. – 2013. – № 1/2. – С. 251–254.
Діячі науки і культури України [Текст] : нариси життя та діяльності / О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька, А. П. Коцур [та ін.]; за ред.: А. П. Коцура, Н. В. Терес ; Київ. нац. ун-т ім.Т. Шевченка. – К. : Книги – XXI, 2007. – 463 с. – Бібліогр. у кінці ст.
ЗIНИЧ С. Г. Іван Кавалерідзе : скульптор, кінорежисер i театр. діяч нар. артист УРСР / С. Г. Зiнич, Н. М. Капельгородська. – К. : МИСТЕЦТВО, 1971. – 184 c.
Пащенко Анастасія. Фільми Івана Кавалерідзе як приклад формування історичної моделі / А. Пащенко // Кіно-театр : іл. журн. – 2010. – № 4. – С. 6–8 : ил. – Бібліогр. в прим.
Рожнятовська О. А. Тернистим шляхом до істини [Текст] : до 120-річчя І. П. Кавалерідзе / О. А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2007. – № 2. – С. 53–59. – Библиогр. в конце ст.
Щур І. Мистецька спадщина Івана Кавалерідзе / І. Щур // Дивослово. – 2005. – № 1. – С. 61–65.
