Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Культура, яка значно вплинула на культурний розвиток України

У попередній статті ми звернули Вашу увагу на особливості ризи духовенства українського, тобто на одяг священнослужителів. Найбільш яскравим атрибутом вищого духовного сану є митра. Про одну з яких, перемиську, і до тепер ходять легенди, що нібито вона виготовлена з корони Короля Данила. Так це чи ні?! Ми не будемо судити, бо між вченими немає в тому порозуміння. Ми мусимо констатувати факт, що такі припущення є, але вони скоріш за все не є вірними. Вірним є те, що спадкоємець престолу Галицько-Волинської Русі 4-річний Данило зі своїм молодшим  братом Васильком і мамою Анною після несподіваної смерті вседержителя Русі, Великого князя Романа Мстиславовича втікали із своїх володінь у Володимирі на Волині, адже їхньому життю загрожували галицькі бояри-заколотники. Бо свої династичні права на Галич заявили відразу онуки Ярослава Осмомисла, Мстислав Удатний та інші нащадки родичів Романа, зять Романа Михайло Чернігівський і його син Ростислав. Також на галицькі землі претендували споріднені династії Арпадів та П'ястів. Тож Анна, яку шанували в Європі як доньку візантійського імператора Ісаака II Ангела та Ірини, як Велику княжну Київську (1203–1205), рятувала себе і своїх синів. Вона Данила відіслала до двору короля Угорщини Андрія II, де він провів 6 років як годованець і вихованець, а сама з молодшим сином Васильком почимчикувала до Кракова. І не дарма. Адже краківський князь Лешко I Білий, хоча й без відома Анни та за згоди папи Іннокентія III уклав 1214 року угоду, відповідно до якої Королями Русі ставали Коломан (син Андрія II) та його дружина Саломея (дочка Лешка I Білого), проте й допоміг 14-річному Данилові у 1215 році стати князем у Володимирі на Волині. Заволодівши містом, молоді Романовичі почали вести самостійну політику. І це, мабуть, чи не єдиний приклад в історії  претендентів на престол європейської країни, коли брати не ворогували, а протягом усього свого життя допомагали один одному і пліч-о-пліч йшли разом до спільної мети. Головну роль відігравав Данило як старший, а Василько став його помічником і союзником.

Тож коли нібито союзник юного Данила краківський князь Лешко І Білий реалізував свою мрію і утвердив 1220 року свого зятя, угорського королевича Коломана керманичем у Галичі, вигнавши з галицького престолу Мстислава Удатного, то Данило, який 2019 року став зятем галицького князя Мстислава, вже 1221 року вигнав угорців із Галича. Бо не гоже зайдам керувати на українських землях.

Так розпочалась тривала, часом небезпечна для життя, боротьба Данила за об’єднання руських, тобто українських, земель в єдину і неділиму Русь зі своїми традиціями та обрядами, з самобутньою культурою та православною  вірою. І були на цьому шляху і битви з монголами, і походи на Луцьк та Чарторийськ, і неодноразові походи на тоді стольний Галич, і переможна битва з військом Арпадів 1233 року, і переможна битва проти лицарів Добжинського ордену 1238 року, і підкорення земель Берестейщини та Турівського князівства того ж 1238 року, і підкорення Києва 1239 року та іще чимало славних битв великого полководця і князя Данила Романовича.

Славного 17 серпня 1245 року в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василя розбили полки чернігівського князя Ростислава та його союзників, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу на Русі. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі XIII століття.

До того часу Королівство Русі не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви хан Мауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам». Він був змушений поїхати до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди.

Були і битви, що приносили розчарування. Це і битва з монголами 1223 року на Калці, де Данило був поранений у груди і врятований рідним братом Васильком від неминучої смерті. А іще битва за австрійський трон своєї невістки Гертруди,після смерті її батька 1250 року, герцога Фрідріха IІ, яка була невдалою. Так-так! Данило, як і його давній пращур Ярослав Мудрий, дбав про приналежність його дітей до європейської знаті. Його син Роман одружився на Гертруді, як ми вже знаємо вона була донькою Австро-Штирійського герцога Фрідріха ІІ. Його старший син Лев одружився на Констанції, яка була донькою короля Угорщини Бели IV.

У цей час стала набирати силу Литва під владою короля Міндовга. Тож Данило не роздумуючи пішов війною на Литву. Щоб не бути остаточно підкореним і вщент розбитим Міндовг замирився з могутнім Данилом і віддав за Данилового сина Шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста Новгородок, Слонім і Вовковиськ.

Залежність від Золотої Орди обтяжувала князя Данила, тож він шукав допомоги у боротьбі з азіатами в цивілізованій Європі. Але там мало зважали на  попередження Данила, хіба що Папа Римський Інокентій IV, дбаючи про розширення впливу католицизму, коронував 1253 року Великого князя Галицько-Волинської Русі Данила Романовича.  

У літописі розповідається, що Король Данило за час свого правління на Русі заснував понад 70 міст, у яких розвивались різні промисли, процвітали ремесла, торгівля, споруджувались храми, княжі двори тощо. Забігаючи наперед, зазначимо, що провідна роль у суспільно-політичному та культурному житті Галицько-Волинської Русі належала стольним містам, серед яких виділяються Володимир, Галич і Холм.
Так головне місто на Волині стародавній Володимир був центром рицарської поезії. Поети з усієї Русі мріяли жити і творити високохудожню літературу саме у Володимирі. У літописі згадуються пісні, присвячені князям Романові і Данилові та іншим вельможам. Ці пісні здобули визнання і славу найперше у Володимирі.

У попередніх статтях ми згадували про Галицько-Волинський літопис, який був написаний при наполегливому контролі саме Короля Данила та його нащадків. Літопис створювали освічені люди, які добре знали грецькі і західноєвропейські літературні джерела. У структуру літопису входять різні історичні повісті. Літопис закінчується розповіддю про початок литовського панування в Галицько-Волинських землях.

У Перемишлі в XII столітті талановитими книжниками також був написаний місцевий літопис. Його використовував у своїй хроніці польський історик Длугош. При княжому дворі виступали з піснями скоморохи. Тут проживав і творив "словутний" співець-дружинник Митуса.

Монгольське панування не припинило градобудівництва, навпаки – постійні руйнацькі напади татар активізували його. З міст, посталих на північно-західних теренах, літопис насамперед фіксує Угровськ, у якому одразу ж засновано єпископську кафедру, що вказує на особливі плани Данила Галицького щодо нього. Проте новозаснованому місту судилася коротка доля – воно поступилося місцем новому "фаворитові" майбутнього короля – місту Холм. На думку всесвітньо відомого історика,знаного українського письменника і просвітянина Михайла Грушевського, уродженця Холма, для Короля Данила цей стольний град – «се була дитина його серця, коло котрої він заходився в розцвіті своїх сил і засобів, і він хотів зробити з нього першорядне місто». 

За повідомленням Галицько-Волинського літопису (під 1269), на одному з полювань князь Данило Романович уподобав місце «лісно і красно» на Холмському пагорбі й дав обітницю своєму покровителеві св. Іоанну Златоусту спорудити тут церкву на його честь. Заснування міста, вочевидь, припадає на 1230-ті рр.. «Коли ж побачив князь Данило, – продовжує розповідь літописець, — що Бог сприяє місцю тому, став він прикликати приходнів німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали сюди од татар сідельники і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і наповнили вони дворами навколо города поле і села.»

Холм з початку його заснування був великим центром архітектури і образотворчого мистецтва. Першою з його відомих споруд стала велика розкішна церква Іоанна Златоуста, збудована невідомим архітектором. Кафедральна церква Івана Златоуста була справжнім мистецьким шедевром. Красна і гожа споруда мала, за свідченням літопису, «склепінь чотири; з кожного вугла склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені були склом римським; при вході до вівтаря стояли два стовпи з цілого каменя, і на них склепіння; а верх же вгорі прикрашений був зорями золотими на лазурі; внутрішній же поміст її був вилитий із міді і з чистого олова, так що блищав він, як дзеркало. Дверей же її двоє були прикрашені каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби їх були всяких барв і золоті; спереду ж їх (на західних дверях) був зроблений Спас, а на північних святий Іван (Златоустий), так що всі, хто дивився на них, дивувалися»

До Холма Данило приніс також ікону Стрітення «з города Вручого од отця свого». То був внесок його батька, зроблений до овруцького храму св. Василія під час одруження з першою своєю дружиною, донькою князя Рюрика Ростиславича, який тоді княжив у Овручі. У східній церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Визначною пам’яткою релігійної культури княжої доби є також «Холмське євангеліє» (апракос) з кінця ХIII ст., якого церковнослов’янський текст має виразні риси української фонетики (зараз зберігається у Москві, у бібліотеці ім. Леніна).

«Дитина Данилового серця» – Холм – щасливо зацілів у лихі часи окупації краю військами золотоординського воєводи Бурондая у 60-х роках ХІІІ століття. Тоді за побажанням Бурундая: :«Якщо ви єсте мої спільники – розмечіте ж городи свої всі», – руськими князями були знищені укріплення у Данилові, Стіжку, Львові, Луцьку та Володимирі. А найвіддаленішому місту пощастило. У 1260 році на Холмській горі станув найвідоміший храм міста – собор Різдва Пречистої Богородиці, який спорудив Король Данило. Зберігся досить детальний опис храму тих часів: «Спорудив він також превелику церкву в городі Холмі на честь пресвятої приснодіви Марії величиною і красою не меншу од тих, що були раніше і прикрасив її пречудовими іконами; приніс він також чашу із землі угорської з багряного мармуру, вирізьблену з дивовижним умінням, – навіть змієві голови були навкруг неї, – і поставив її перед дверима церковними, що їх називають царськими. Зробив він також у ній хрещальню – хрестити воду на свята Богоявления, а блаженний єпископ Іоанн зробив у ній вирізаний з гарного дерева і позолочений усередині та ззовні [ківорій?], диву подобен»

Храм мав розміри 15×20 метрів, був збудований з червоної цегли-пальцівки, не тинькований, інтер'єр вкривав фресковий живопис, а віконні прорізи оздоблювали вітражі. Проте до нашого часу не збереглось жодної фрески Галицько-Волинської Русі, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.

Як культурний центр особливої слави набув Полонинський монастир, яким керував ігумен Григорій – «чоловік святий, якого не було перед ним і по ньому не буде». Він відстоював принцип єдності земель давньоруської держави. У цьому монастирі, як вказує літопис, перебував литовський князь Войшелк.

На той час на Русі за ствердженням істориків вже існувало понад 10 000 церков. Окрім цього у Києві нараховувалось 17 монастирів, у Галичі – 5, а у Володимирі – 1. У Галичі існувало єпископство, яке в 1302 – 1303 pp. було реорганізовано на митрополію. Духовенство тих часів утворювало окрему соціальну спільність і поділялося на чорне духовенство (монахи) і біле (звичайні священики). Ієрархи православної церкви, які виходили з чорного духовенства, брали активну участь в політичному та культурному житті, виступали в ролі посередників у примиренні ворогуючих князів. На думку відомого історика Е. Голубинського, обов´язок церковної влади – випереджати й гасити конфлікти, налагоджувати мир між князями, забезпечувати спокій держави. Нерідко патріархи і митрополити нагадували князям, що вони цілували хрест, клянучись забезпечити мир і процвітання держави. Інтереси церкви й держави в XII – XIII ст. на Русі настільки тісно переплітались, що іноді неможливо було розмежувати компетенцію юрисдикції державної і церковної. Тож окрім будівництва церков та монастирів королем Данилом і його нащадками щедро підтримувалось виготовлення книжкових мініатюр, написання Євангелія та іконопис. Давня Русь-Україна мала п'ять найбільших святинь – чудотворні образи Богородиці з Дитятком: Вишгородська (Володимирська), що зберігається у Третьяковській галереї в Москві й шанується як головна реліквія московії; Белзька (Ченстоховська), знаходиться у Ясноґурському монастирі (Ченстохова) та є найшанованішою у Польщі; Успіння Богородиці з Успенського собору Києво-Печерської лаври (знищена під час окупації Києва в 1941 році), Холмська та Почаївська, що нині знаходяться в Україні.

За енциклопедичними джерелами Холмська ікона Божої Матері – чудотворна ікона Божої Матері, особливо шанована християнами Західної України. Ікона знаходиться у музеї Волинської ікони в місті Луцьку. Першу письмову згадку про Холмську Богородицю знаходимо у Галицько-Волинському літописі  при описі подій за 1259 рік.

Холмська ікона Божої Матері написана темперними фарбами на кипарисових дошках у візантійському стилі. На іконі зображено Божу Матір, яка тримає на правій руці дитину Ісуса, який правою рукою благословляє, а в лівій тримає сувій. За стилістичними ознаками найближчою аналогією Холмській Богородиці є Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері. На іконі збережено 70% авторського живопису. Розмір її – 95х66 см.

Під час Першої світової війни в 1915 році ікону вивезли до Москви, а в 1918 році до Києва, у Флорівський жіночий монастир. З 1923 по 1941 роки Образ Богородиці переховували в київських приватних помешканнях віруючих християн. В 1942 році на кошти Митрополита Іларіона (Огієнка) професор мистецтв Микола Прахов здійснив реставрацію ікони. 27 вересня 1943 року з великими почестями Образ Богородиці повернувся в Холмський кафедральний собор. З 1944 по 1995 роки ікона зберігалась на Івано-Франківщині та Волині в приватних помешканнях. В 1996 році Надія Горлицька передала Холмську ікону Божої Матері Музею Волинської Ікони.

Після смерті Данила Холмом володів Шварно, потім Лев Данилович і його нащадки. Коли у 1340 році помер останній з нащадків короля Данила – Юрій II, спалахнула багаторічна боротьба за землі Галицько-Волинської держави поміж Великим князівством Литовським, Польщею та Угорщиною, внаслідок чого значно потерпів і Холм, який остаточно перейшов у 1387 році у володіння Корони Польської та отримав статус центру Холмської землі у складі Руського воєводства. Про його величне минуле нагадував лише вцілілий з лихоліття собор Богородиці з монастирем, в якому надалі резидували православні єпископи (наприкінці XVI ст. на Холмщині нараховувалося біля 160-ти парафіяльних церков). Само місто, хоч у 1392 році отримало магдебурзьке міське право й вважалося торговельним осередком, не було великим. У 1564 році було тут всього 250 будинків, з чого 100 в самому місті, оточеному дерев’яним парканом, а решта на передмістях.

Нагадаймо, що перші муровані храми в Галичині та Волині з'являються досить рано – із кінця ІХ – початку Х століть, що було зумовлено впливом чеської архітектури. Але, на жаль, переважна більшість храмів кінця ІХ-ХІІІ століть назавжди втрачена. У ХІІ-ХІІІ століттях сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд.

Розвиток тогочасної архітектури, природно, пов'язаний насамперед з містами. Їхнє планування було вільним, визначалося передовсім особливостями рельєфу місцевості, що найкраще видно на прикладі Кременця чи Кам'янця. У Галичі, Звенигородці, Луцьку та деяких інших містах археологи знайшли руїни князівських палаців. Про Галицький Палац короля Данила і нині ідуть полемічні дискусії між архітекторами та вченими істориками. Цікавим на наш погляд є дослідження історика Акіма Галімова, яке яскраво висвітлено на телеканалі «1+1». Рекомендуємо переглянути.

Окрім Данила Галицького, активну містобудівну політику, як зазначалося, проводив також його брат Василько на Волині, проте про неї не збереглося майже ніяких конкретних відомостей поза лаконічною літописною згадкою під 1276 р. про численні городи, споруджені в часи правління князя. Продовжувачем цієї діяльності став його наступник Володимир Василькович, який успадкував від батька не лише сам інтерес до містобудівного руху, але й тих майстрів, які реалізували відповідні задуми. Одним з них, безперечно, був згаданий у літопису під 1276 р. у зв'язку із заснуванням Кам'янця княжий будівничий – Олекса. Скромний характер доступних відомостей про оборонну архітектуру княжої доби не дозволяє розглянути її докладніше, оскільки у своїх найхарактерніших виявах вона стала фактично втраченою сторінкою історії українського будівництва, а нечисленні її залишки досліджені мало.

Варто зазначити, що під час роздроблення України-Русі досягала зрілості формування нової етнічної єдності Східної Європи – українська народність. Доказом її розвитку може слугувати мова. Вже за часів розквіту Русі українська народна мова відігравала відчутну роль, впливала на офіційну церковнослов’янську. Не тільки простолюдини Києва, Галича, Володимира та Львова а й князі Русі, які народилися й жили тут, користувалися українською мовою, яку б ми зрозуміли й сьогодні. Отже, Галицько-Волинська держава – важливий етап в історії України, в історії самобутньої і нажаль досі мало вивченої української культури.

Знаймо, що КУЛЬТУРА Галицько-Волинської Русі справила великий вплив на подальший культурний розвиток України. Наприкінці XIV століття, коли окремі частини Галичини і Волині були загарбані польськими та литовськими феодалами, культурні традиції Галицько-Волинської держави відіграли істотну роль у збереженні національної культури, сприяли формуванню ідеології визвольної боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів.

Шановні друзі! Приєднуйтесь  до кола шанувальників української культури. Долучайтесь до нашого проєкту: «Українська культура: Пізнаємо своє». Шануймо родинну мову! Шануймо рідну Україну!

Календар подій

1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 2021
22232425262728
2930