«Невільник той, хто душу не зберіг і став її двоногою тюрмою»
Микола Руденко
Народжений на Донбасі у шахтарській родині, тяжко поранений у війні з гітлерівським нацизмом, засуджений радянським судом до 12 років неволі за відстоювання свободи і прав людини, футуролог Микола Руденко навіть після смерті є небезпечним для головних тез інформаційної війни «Донбасс – это русская земля», «украинцы – фашисты», «украинской культуры нет» і путінської лінії нівелювання незалежності України та витворення новітнього аналога СРСР.
Микола Данилович Руденко народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр'ївці (Луганський повіт, Донецька губернія, Українська СРР; тепер – Лутугинського району Луганської області, Україна). Батько працював у шахті, мати ж обробляла землю, вирощуючи необхідне для неголодного життя родини. Коли Миколі було шість років, його батько Данило Руденко загинув під час трагедії на шахті. Через рік хлопця спіткала ще одна біда – під час дитячих баталій йому камінцем підбили ліве око, яке на довгий час осліпло.
Дитинство Миколи пройшло під знаком «нового життя». Він запам’ятав і перші розкуркулення, і колгоспи, куди довелося здати коня, корову і пару волів, і голод 33-го.
Складати вірші Микола Руденко почав у дитинстві, їх друкували піонерські газети, він був переможцем конкурсу і стипендіатом Наркомосу, завдяки чому в 1939 році вступив до Київського університету на філологічний факультет. Провчився всього два місяці. У партію вступив ще після закінчення школи – на шахті, де раніше працював батько. У тому ж 1939 році призваний до війська (приховав, що не бачить на ліве око). Та в перших же боях під Ленінградом (1941) був тяжко поранений розривною кулею, яка роздробила кістки таза і хребта. Рік лікувався. Лікарі не сподівалися, що Руденко буде ходити. Ходити він зміг, і навіть був призначений політруком прифронтового госпіталю. А ось повернутися до університету після демобілізації у 1946 році не судилося, бо не міг висидіти лекцію.
Після виходу в 1947 р. збірки віршів «З походу» прийнятий у Спілку письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», був редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ.
Уперше виступив проти існуючих порядків у 1949 році, коли під виглядом критики «космополітів» громили та нищили єврейських письменників. Щоб їх судити, від Руденка як секретаря парткому СПУ вимагали негативних характеристик, а він, чоловік м’який і доброзичливий, твердо відмовлявся давати їх, що, однак, на долі приречених не позначилося. Але Руденко з 1950 року вже не займав ніяких посад, перебував на творчій роботі.
Певне прозріння прийшло після ХХ з’їзду КПРС та розвінчання культу особи Сталіна. Руденко починає по-новому штудіювати «Капітал» Маркса і приходить до висновку, що його теорія додаткової вартості хибна, бо ця сама додаткова вартість створюється не надексплуатацією робітника, а сонячною енергією (через фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі. Своє бачення цієї проблеми Руденко виклав у філософських працях «Економічні монологи» та «Енергія прогресу», а згодом й у романі «Формула Сонця». Руденко пише лист Хрущову, критикуючи партійну систему, виступає на відкритих зборах. Через що у 1974 році Миколу Руденко виключили із КПРС, а у 1975 році – зі Спілки письменників України.
На початку 1970-х Руденко включився в роботу на захист прав людини, зокрема національних. Мав тісні стосунки з московськими дисидентами, був членом радянського відділення «Міжнародної амністії».
18 квітня 1975 року заарештований за правозахисну діяльність, але ще під час слідства у зв’язку з 30-літтям перемоги амністований як учасник Великої Вітчизняної війни.
Вимушене визнання Радянським Союзом Гельсінського акту – міжнародно-правового документа, підписаного у 1975 році у Гельсінкі главами держав і урядів 33 європейських держав, а також США і СРСР, – наштовхнуло Миколу Руденка на думку про проголошення легальної правозахисної діяльності.
І оскільки в Україні не мали дозволу працювати іноземні журналісти, то Микола Данилович зібрав прес-конференцію на квартирі Олександра Ґінзбурґа в Москві. 9 листопада 1976 року Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської групи. Скоро були опубліковані її Декларація і Меморандум №1, у розділі «Типові порушення прав людини» були дані про голод 1933 року, про репресії 1930-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських політв'язнів.
Реакція режиму не забарилася. Через дві години після цього невідомі закидали камінням помешкання, де були дружина Миколи Руденка Раїса разом із відомою дисиденткою Оксаною Мешко.
Певний час КДБ вирішувало, як реагувати на новий «легальний» спротив, але вже у лютому 1977 року Руденка заарештовують, і щоб вивести справу з Києва, об’єднують провадження із справою Олекси Тихого та влаштовують «судилище» у Дружківці на Донбасі.
За «антирадянську агітацію і пропаганду» інваліду-фронтовику Руденку дали 7 років таборів суворого режиму, а Тихому – 10 років особливого режиму як «особливо небезпечному рецидивісту».
Про те, що членів Української Гельсінської спілки переслідують, знали у світі. Їх намагалися підтримувати. Так, Артур Кларк – автор блокбастера «Космічна одіссея» – назвав своїх героїв на честь радянських дисидентів, зокрема і Руденка.
У 1978 році спеціальним розпорядженням Головліту УРСР були вилучені з обігу (бібліотек і торгівлі) всі твори Миколи Руденка – усього 17 назв. Покарання Микола Данилович відбував у таборі ЖХ-385/19 (село Лісове) і ЖХ-385/3 (село Барашево, Мордовія). Спочатку як інваліда війни ІІ групи Руденка не залучали до тяжкої фізичної праці. Але після того як він на побаченні передав на волю через дружину Раїсу свої вірші, його у вересні 1981 року етапували в ВС-389/36, що в селі Кучино Чусовського району Пермської області. За участь у страйках в'язнів, зривання нашивок з прізвищем, відмову від роботи Руденка часто кидали в ШІЗО і ПКТ. Змінивши групу інвалідності на ІІІ, адміністрація перевела Руденка на тяжку роботу.
15 серпня 1981 року його дружина Раїса була заарештована і засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 років таборів суворого режиму. Утримували її в жіночій зоні ЖХ-385/3 в селі Барашево в Мордовії.
5 березня 1984 року Руденко відправлений етапом на заслання в село Майма Горно-Алтайської АО, куди через три роки після відбуття строку привезли дружину Раїсу. Після звільнення із заслання під натиском громадськості у грудні 1987 року виявилося, що повертатися їм нікуди: київську квартиру після арешту дружини влада конфіскувала.
Руденки добиваються дозволу виїхати до Німеччини, а звідти – до США, де Микола Данилович працює на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки», очолює зарубіжне представництво УГГ, потім – Української Гельсінкської спілки. 1988 року Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Руденка «Українцем року» – за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури.
У вересні 1990 року Руденко повернувся до Києва. Відновлений у громадянстві та реабілітований. У 1991 році осліп і на праве око, але через півроку йому відкрилося ліве, яке не бачило 63 роки. Був членом Етичної комісії Української Республіканської партії. З 1997 року – член Республіканської християнської партії. У 1998 році вийшли головні праці життя письменника – книги «Найбільше диво – життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії».
Указом Президента України Леоніда Кучми № 1347/2000 від 19 грудня 2000 року за активне і послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, багаторічну плідну правозахисну і літературну діяльність письменнику Миколі Даниловичу Руденко присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.
Помер 1 квітня 2004 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (дільниця № 49б).
Лауреат Міжнародної премії імені В.Винниченка (1990), Державної премії України імені Т.Г. Шевченка (1993). Нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І ступеня, шістьма медалями; орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (29.11.1996, за багаторічну активну правозахисну діяльність, вагомий особистий внесок у розвиток української літератури).
У Києві на фасаді будинку, де жив герой (вулиця Богдана Хмельницького, 68), йому встановлено меморіальну дошку.
Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до проєкту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932-1933 роки та змогли реалізувати себе.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про нього:
- Власенко І. Микола Руденко і його книга життя [Текст] / І. Власенко // Дніпро. – 2007. – №5/6. – С. 4-16
- Луків М. Подвижник і провидець [Текст] / М. Луків // Дніпро. – 2010. – №1. – С. 82-83
- Мартищенко Т.С. Інтегрований урок "Микола Руденко – поет, політик, борець, громадянин". 11 клас [Текст] / Т.С. Мартищенко // Історія та правознавство. – 2009. – №9. – С. 12-17
- Михайлюта Олександр. Джордано Бруно - Микола Руденко: історичні аналогії протесту [Текст] / О. Михайлюта // Віче. – 2010. – №11. – С. 60-62. – Бібліогр. у кінці ст.
- Хейфец Михайло. Українські силюети/ М. Хейфец; обкл. Н. Штендера : Сучасність, 1984. – 237 с. – (Бібліотека «Прологу» і «Сучасности»)
- Чорногуз Олег. Поєдинок [Текст] : моя перша і остання зустріч із Миколою Руденком / О. Чорногуз // Березіль. – 2017. – № 4/6. – С. 109-118
Та інші.
Його твори:
- Руденко Микола Данилович. Економічні монологи: (нариси катастрофічної помилки)/ М.Д. Руденко; передм. П. Григоренко – [Б. м.] : Сучасність, 1978. – 199 с. – (Бібліотека «Прологу» і «Сучасности»)
- Руденко Микола Данилович. Найбiльше диво – життя: Спогади/ М.Д. Руденко; Канадський ін-т українських Студiй – К.; Едмонтон; Торонто : Вид-во ТАКСОН, 1998. – Змiст глав: Дитинство; Школа; Унiверсите , вiйсько, вiйна; Новобранець лiтератури... – Парал.тит.л.англ.мовою. – В кн.е фото автора. – 558 c.
- Руденко Микола Данилович. Орлова балка: роман/ М.Д. Руденко; передм. І.В. Качуровський – Торонто : Укр. вид-во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1982. – 454 c – (Бібліотека «Смолоскипа»).
- Руденко Микола Данилович. Прозріння: Поезії. Поеми/ М.Д. Руденко; статті П.Г. Григоренко, статті І.В. Качуровський, худ. О. Поліщук – Балтимор : Укр. вид-во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1978. – Назву зб. додало вид-во «Смолоскип». – XXXII, 365 c – (Бібліотека «Смолоскипа»).
- Руденко Микола Данилович. У череві дракона: романи/ М.Д. Руденко; упоряд. Р. Руденко, упоряд. М. Луків, передм. І. Власенко – К. : Ред. журн. «Дніпро», 2007. – 582 с.
- Руденко Микола Данилович. Я вільний: щоденник кандидата в шизофреніки: поема / М.Д. Руденко; мист. оформ. М. Михалевич – Балтимор : Укр. Вид-во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1977. – Контртитул англ. мовою. – Бібліогр.: с. 32. – 23 с. - (Бібліотека «Смолоскипа»).
Та інші.