Вона є однією із складних постатей вітчизняної культури ХХ століття. Жінка, котра не на словах, а справді є «першою українською радянською актрисою» театру і кіно. Вона – народна артистка СРСР (1944), лауреат Сталінських премій (1946, 1949, 1951), Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1984), одна з найяскравіших зірок української сцени та екрану, яка протягом життя зіграла понад 200 ролей у театрі та знялась у 24 кінострічках.
Наталія Михайлівна Ужвій (8 вересня 1898, Любомль – 22 липня 1986, Київ), донька хліборобів з глибинки, у дитинстві навіть не мріяла про кіноолімп. Вона навчалася на залізничника, ходила на курси швачки. Але якось випадково потрапила на виставу аматорського драмгуртка. Побачене змінило все її життя. Вражена до глибини душі виставою 23-річна Наталка пробралася за лаштунки і вмовила режисера взяти її до трупи. За шість років на аматорській сцені вона зіграла понад 60 ролей.
Артистична доля Н. Ужвій загалом була щасливою. У грудні 1921 р. керівник Золотоніського відділу народної освіти І. Мойся (згодом – відомий український письменник Іван Ле) направив молоду акторку на інструкторсько-режисерські курси до Києва. У 1922 р. вона потрапила на професійну сцену й була зарахована до другого складу Першого театру Української Радянської Республіки імені Шевченка (нині Дніпровський академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка).
У 1925-1926 рр. Н. Ужвій була провідною актрисою Одеського державного драматичного театру (нині Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька). Вистави за участю Ужвій збирали аншлаги, сотні чоловіків освідчувалися їй у коханні... На одному з виступів Ужвій в Одесі її побачив студент Театральної Академії Євген Пономаренко. Але, як і на десятки інших, Наталя на нього навіть не глянула.
Як справжній майстер сцени Наталія Михайлівна утвердилась на сцені легендарного театру «Березіль» (нині Харківський державний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка), де грала у 1926-1936 роках під керівництвом видатного українського режисера Л. Курбаса.
У цей період Н. Ужвій зіграла й свою першу кінороль – польської шпигунки Галини Домбровської в чорно-білому німому фільмі «П.К.П.» («Пілсудський купив Петлюру», 1926). Цього
ж року актриса вийшла заміж за поета-футуриста Михайля Семенка. Вони розлучилися 1936 року, а 23 жовтня 1937 року його розстріляли.
Через декілька місяців працівники НКВС звернули увагу ще на одного близького друга актриси, керівника театру, українського режисера Леся Курбаса. Фальшиві докази шукали в його театрі. Важелі впливу знаходили на кожного. У Наталії слабким місцем був син. Через чоловіка, як казали НКВСники, «ворога народу» Михайля Семенка, її могли заслати в Сибір, а сина – віддати до інтернату. Заради малого Михайлика Наталя зважилася на вчинок, за який картала себе до кінця днів, – поставила підпис під доносом на режисера Леся Курбаса. За два тижні його розстріляли. Театр розпався. Від сорому за скоєне жінка не могла дивитися в очі колегам – таким самим вимушеним зрадникам, як і вона.
Утекти з Харкова Наталі допоміг режисер Гнат Юра – він керував столичним театром імені Івана Франка. Гнат з радістю запропонував роботу актрисі.
У столиці Наталю Ужвій знайшли і слава, і нове кохання. Після першої ж вистави її за лаштунками чекав знайомий Євген Пономаренко, який на той час вже був актором. Кохання Євгена Пономаренка, яке спершу здавалось зовсім безнадійним, переросло в міцний шлюб – разом вони прожили 50 років.
Під час німецько-радянської війни разом з театром Н. Ужвій перебувала в евакуації в Тамбові, потім у Семипалатенську і Ташкенті. З концертними програмами побувала на багатьох фронтах, виступала на передових позиціях, продовжувала зніматися у кіно. Найбільший успіх прийшов після виходу стрічки М. Донського «Райдуга» (1943), в якій актриса зіграла головну роль – партизанки Олени Костюк, що потрапила до рук нацистів і, навіть попри нелюдські тортури та вбивство своєї новонародженої дитини, так і не видала товаришів. Фільм отримав головний приз Асоціації кінокритиків США як кращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 р. На Бродвеї в США понад три місяці стояли довгі черги за квитками на «Райдугу».
Попри неймовірний злет популярності, доля жорстоко випробовувала актрису. 1951 р. у 24 роки її єдиний син Михась помер від менінгіту. «Залізна леді» радянського кіно ледь не збожеволіла і не наклала на себе руки. Її врятував театр. Однак у 61 рік вона втратила й цю підтримку. З театру її просто звільнили. Та вже зовсім скоро чиновники зрозуміли свою помилку і попросили актрису повернутися. Наталія Михайлівна не уявляла свого життя без театру, тому погодилася. Ще чверть століття Наталія Ужвій прожила на сцені. В останні роки, коли захворіла на онкологію, все одно не покидала театр. Її доглядав чоловік Євген. Кожен день він сприймав наче шанс і писав:
«Лютий. Втомлюється швидко. Рухатися їй все важче».
«Березень. Лікарі стали приходити все частіше».
«Квітень-травень. Наталці все гірше. П'є тільки чай. Почалися нестерпні болі».
«Липень. Її не стало... Вівторок».
Померла Наталія Михайлівна Ужвій 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про неї:
Бернацька Римма Петрiвна. Н. М. Ужвій: нарис про життя i творчiсть/ Р.П. Бернацька – К. : Держвидав образотв. мистец. і муз. л-ри УРСР, 1958. – 105 c.
Бохан О. Королева українського театру: до 120-річчя від дня народження Н. Ужвій (1898-1986) / О. Бохан // Дати і події. – 2018. – № 2. – С. 52-55 – Бібліогр. наприкінці ст.
Гайдабура Валерій. Наталія, Сем і Вольф Мессінг / В. Гайдабура // Український театр. – 2012. – № 4. – С. 4-5 – Бібліогр. наприкінці ст.
Кисельов Й. Наталія Ужвій / Й. Кисельов // Чумацький шлях. – 2009. – №1. – С. 13-14.
Кульчий Олена. Документальна скарбниця Шевченківських лауреатів [Текст] / О. Кульчий; Т. Малярчук, Ю. Бентя; Державна архівна служба України; наук. ред. В.М. Жежера, вступ. сл. Б.І. Олійник, вступ. сл. О. Гінзбург, худож. оформ. О.Я. Остапова – К. : КЛІО, 2013. – Розпашний тит. арк. – [Імен. покажч.]: с. 314-322. – Покажч. арх. джерел: с. 323-347. – 347, [4] с. – (Програма «Українська книга»).
Кухар Л.А. Щедрий талант: До 110-річчя від дня народження Н. М. Ужвій / Л.А. Кухар // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2008. – №3. – С. 111-117 – Бібліогр. у кінці ст.
