Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження військового й громадського діяча, який стояв біля витоків українського війська та пройшов із ним увесь бойовий шлях аж до відступу з України в листопаді 1920 року; начальника штабу Гайдамацького коша Слобідської України, що уславився взяттям Арсеналу; командира Третьої Стрілецької Залізної дивізії, яка перемогла більшовиків під час Вапнярської операції; генерал-полковника в еміграції, віце-президента УНР в екзилі у 1954-1961 рр.
Олександр Іванович Удовиченко народився 20 лютого 1887 р. в м. Харкові однойменної губернії Російської імперії, походив із селян черкаської волості Лівенського повіту Орловської губернії. Батько служив у війську, де досягнув звання підполковника та отримав відповідно дворянство. Старший брат – Микола Удовиченко, був капітаном російської армії, генерал-хорунжим армії УНР. У малих літах Олександр виховувався в дитячому притулку принца Ольденбургського. У 1908 р. закінчив Військово-топографічне училище й увійшов до складу корпусу топографів Російської армії. З початком Першої світової війни був переведений до 129-го Бессарабського полку та брав активну участь у бойових діях.
Діяльність О. Удовиченка в українському національному русі припала на період закінчення Лютневої революції. Він був учасником з'їзду воїнів-українців 3-ї армії в місті Несвіжі та I й II Всеукраїнських військових з'їздів. З 1917 р. був призначений військовим радником Петлюри. Удовиченко займав безліч військових посад і скрізь показував себе як досвідчений і відповідальний воєначальник. Відзначився як командир Третьої Залізної Стрілецької дивізії – однієї з найбільш боєздатних частин армії УНР. У грудні 1919 р. потрапив у полон Добровольчої Армії Денікіна в Одесі, звідки втік і відновив Третю Залізну Стрілецьку дивізію, якою командував до відступу Армії УНР за Збруч (листопад 1920 р.).
У 1924 р. працював на шахтах у Франції. Через рік, після закінчення контракту, залишився там жити. У Франції включився в громадську і комбатантську працю: голова Товариства вояків УНР в еміграції, з 1953 р. – голова Европейської Федерації Українських Військових Організацій; міністр військових справ Виконавчого Органу Української Національної Ради і віце-президент УНР в екзилі (1954-1961 рр.).
Уже після поразки армії Української Народної Республіки, перебуваючи в еміграції, О. Удовиченко написав книгу «Україна у війні за державність» (Вінніпег, 1954 р.). У якій зазначав:
«Держави Антанти в своїй політиці зробили велику помилку, поставившись вороже до України. Ця помилка дала себе відчути в 1920 році, коли Червона Армія кинулася на Польщу; вона дає знати себе й зараз і буде загрозою для мирного життя народів у майбутньому. Лише шляхом відновлення незалежної Української Держави Європа може позбавитися від постійної загрози з боку совєтського імперіалізму».
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів
Його твори:
Удовиченко Олександер. Україна у війні за державність [Текст] : історія орг. і бойових дій Українських Збройних сип, 1917-1921 / О. І. Удовиченко. – Вінніпег (Канада) : Видав Хорунжий УСС Дмитро Микитюк, 1954. – 177 с., [18] арк. фотогр. : ілюстр.
Про нього:
Довідник з історії України [Текст] : А-Я : посiб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / Ін-т іст. дослідж., Львів. нац. ун-т ім. І. Франка ; заг. ред.: І. З. Пiдкова, Р. М. Шуст. – 2-ге вид., доопрац. i доповн. – К. : Генеза, 2001. – 1136 с.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. – Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955-2003.
Науменко К. Удовиченко Олександр Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2013. – Т. 10 : Т – Я. – С. 210.
Коментарі