Овксентій Корчак-Чепурківський

У цей лютневий день виповнюється 160 років від дня народження людини складної, навіть трагічної долі, оскільки, свідомо чи несвідомо, йому довелося відмовитися від своїх друзів, у тому числі й своїх учнів, а потім відчути на собі зраду близького оточення, закінчити свій бурхливий творчий шлях майже в повному забутті.

Овксентій Васильович Корчак-Чепурківський – видатний український гігієніст, епідеміолог і демограф, професор Київського медичного інституту, завідувач кафедри загальної гігієни, засновник кафедри соціальної гігієни та гігієни праці, перший лікар, якого в 1921 році було обрано академіком НАН України (тоді – ВУАН), неодмінний секретар (нині головний вчений секретар) НАН України – народився 1857 р. у місті Костянтинограді на Полтавщині (нині – м. Красноград Харківської області) в сім’ї парафіяльного дяка. В 1873 р. закінчив Полтавську духовну семінарію та вступив до природничого відділу фізико-математичного факультету Київського університету Св. Володимира. В 1878 р. за участь у політичному студентському русі (так звана «мартовская история») його було виключено з університету. Через рік він продовжує навчання, але вже на медичному факультеті Харківського університету, який успішно закінчує в 1883 р.

Працював земським санітарним лікарем у Полтавській, Харківській губерніях, у Бессарабії. З березня 1889 р. служив санітарним лікарем у Херсонській  губернії. Тамтешня санітарна організація за прогресивними поглядами своїх працівників по праву вважалася однією з найпередовіших. Саме тут у 1890 р. Овксентій Васильович написав свою першу наукову роботу про стан лікарської допомоги та народного здоров’я в Херсонській губернії. На той час йому виповнилося лише 33 роки. З 1891 р. завідував губернським санітарним бюро Бессарабського земства, займався організацією боротьби з епідеміями тифу, дифтерії та холери. Згодом він виконує фундаментальну наукову працю «Материалы для изучения эпидемий дифтерии (эпидемиологии) в России». В якій на величезному статистичному матеріалі встановлює зв’язок епідемічного процесу дифтерії з поширеністю інших дитячих інфекційних хвороб.  У 1898 р. здобув звання доктора медицини. З 1903 р. викладав на медичному факультеті Київського університету, читав лекції з епідеміології й медичної статистики. З 1903 по 1918 р. – приват-доцент кафедри гігієни Київського університету.

У 1917 р., коли Російська імперія розвалилася, становлення незалежної України надихає О. В. Корчак-Чепурківського на нові звершення. Саме в цей період він активно виступає як організатор нової системи охорони народного здоров’я, медичної освіти. Його світогляд віддзеркалює стаття «Наші завдання часу», яку було надруковано в заснованому ним часописі «Українські медичні вісті». В ній автор ставить завдання не лише перед лікарями, а й перед владою, усім суспільством: «…найголовніше завдання – утворити українську національну медицину як науку і як практичну галузь наукового знання». Він чітко окреслює умови, які потрібні для виконання цього завдання. Серед них – утворення власних наукових медичних установ, запозичення наукових і практичних надбань усього цивілізованого світу, створення гармонійної системи наукових досліджень щодо санітарного стану в Україні та умов санітарного життя і розвитку.

З огляду на сучасний стан охорони здоров’я в Україні є всі підстави стверджувати, що ці положення О. В. Корчак-Чепурківського лишаються актуальними і нині.

У незалежній українській державі, під час Гетьманату, він очолив санітарний департамент Міністерства Народного Здоров'я і Опікування, а також очолив кафедру на медичному факультеті Київського університету. Під час Директорії працював міністром народного здоров'я Української Народної Республіки. В радянський час О. В. Корчак-Чепурківський організував в Академії Наук кафедру охорони народного здоров'я (пізніше перейменовану в кафедру Гігієни і Санітарії) АН УРСР (1921-34 рр.), основою дослідження якої були статистичні методи. Робота в Національній академії наук була далеко не безхмарною. Так, у 1929 р. багато провідних учених на чолі з віце-президентом Академії С. О. Єфремовим звинувачувалися у ворожих, контрреволюційних діях, а історико-філологічна та медична секції ВУАН, почесним головою якої був О. В. Корчак-Чепурківський, визнавалися «осередком ворожих сил». Цій сфабрикованій справі, яка згодом перетворилася на «Справу СВУ (Спілки визволення України)», було присвячене спеціальне засідання Всеросійського центрального виконавчого комітету, на якому представники ВУАН змушені були звинувачувати своїх найближчих учнів та колег як «заклятих ворогів народу», контрреволюціонерів, українських націоналістів. Президент ВУАН Д. К. Заболотний в цей час тяжко хворів. Тому ця страшна місія випала на долю О. В. Корчак-Чепурківського. Він заявив: «Від імені Академії як неодмінний секретар висловлюю рішучий протест і обурення на цю спробу з боку контрреволюціонерів прикрити інтереси ворожих сил і злочинної роботи інтересами науки, культури і національного визволення». По-різному можна зараз оцінювати цей виступ. Але не може бути сумніву в тому, що для нього – людини високої моралі, совісті та честі – це була особиста трагедія. Повірити в те, що його найближчі друзі та учні є ворогами, він не міг, водночас протистояти тоталітарній машині, яка тільки набирала оберти, він був не в силах, мабуть спрацьовувало почуття відповідальності за Академію, турбота за рідних, яких треба було захищати навіть у такий спосіб.

У 1930-33 рр. О. В. Корчак-Чепурківський продовжує працювати на посаді неодмінного секретаря, але тепер під пильним наглядом партійної фракції. Його син Ю. О. Корчак-Чепурківський, який з 1925 р. працював в Інституті демографії ВУАН науковим співробітником, у 1930 р. пройшов чистку. З документів цього періоду відчувається, як поступово навколо О. В. Корчак-Чепурківського створюється атмосфера недовіри. З цього часу вчений постійно потрапляв під нападки з боку комуністичної фракції Президії ВУАН. В академії коло його обов’язків поступово обмежується. А у складі Президії ВУАН від 31 травня 1934 р. прізвища  Корчак-Чепурківський немає. У такий спосіб його було усунено від усіх провідних ролей, які він відігравав у академії протягом тривалого часу. Навіть редагування «Вістей ВУАН», заснованих ним ще в 1928 р., було передано О. В. Паладіну.

Останній удар, як це не дивно, йому наніс його учень професор С. С. Каган, якому він свого часу передав кафедру соціальної гігієни Київського медичного інституту. Він виступив з різкою критикою наукових праць із демографії сина Корчак-Чепурківського – Юрія, які були виконані під безпосереднім керівництвом батька. Таким чином, С. С. Каган критикував не стільки сина, скільки самого О. В. Корчак-Чепурківського. У 1937 р. цього було цілком достатньо, щоб талановитого демографа – Корчак-Чепурківського було репресовано, і лише через 20 років він повертається із заслання. Знаменно, що сам професор С. С. Каган через 15 років також потрапив під вогонь партійної критики.

О. В. Корчак-Чепурківський в 1934-38 рр. працював завідувачем відділу Інституту демографії та санітарної статистики, а в 1938-41 рр. – консультантом в Інституті клінічної фізіології АН УРСР. Наукові праці його в ці роки не публікувалися. Так тихо й непомітно закінчилося творче життя видатного діяча. Помер учений 27 листопада 1947 р. в місті Києві. Є відомості про те, що він писав спогади, але, на жаль, розшукати їх поки що не вдалося.

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів

Про нього:

Антонюк, О. Я. Досвід академіка О. В. Корчака-Чепурківського як фундатора профілактичних стратегій в охороні здоров'я [Текст] / О. Я. Антонюк // Східноєвропейський журнал громадського здоров'я : наук.-практ. журн. – 2013. – №1. – С. 87-88.

До 150-річчя з дня народження Овксентія Васильовича Корчака-Чепурківського : (1857-1947) : [який у 1889 р. був земським лікарем в м. Херсоні] // Статистика України. – 2007. – №1. – С. 112-113.

Москаленко, Виталий. Он стоял у истоков научной мысли : [А. В. Корчак-Чепурковский, сан. врач в г. Херсоне в 1889 г.] / Виталий Москаленко // Зеркало недели. – 2007. – №8 (3 марта-7 марта). – С. 14.