Він був талановитим воєначальником і організатором збройної боротьби, Генерального штабу генерал-хорунжим Армії Української Народної Республіки, а потім – генерал-поручником і Командувачем створеної ним у березні 1945 року Української Національної Армії – єдиного українського регулярного військового формування періоду Другої світової війни.
Народився Павло Феофанович 28 лютого 1889 року у селі Борсуки, розташованому над Горинню між Вишневцем і Ланівцями. Тепер це – Лановецький район Тернопільської області, а у ХІХ столітті село належало до Кременецького повіту Волинської губернії.
Після навчання в Острозькій класичній гімназії П.Шандрук (за власними свідченнями) студіював три курси у Ніжинському історико-філологічному інституті ім. Безбородька. Проте розвідка сучасного дослідника історії інституту Петра Моціяки показала відсутність документального підтвердження цього факту. У 1913 році Павло Феофанович закінчив Олексіївське військове училище в Москві. Служив у 70-му Ряжському піхотному полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні: командував батальйоном, був помічником командира полку з господарської частини.
З 1917-1921 рр. – учасник Визвольних Змагань. Полковник Дієвої Армії УНР. У 1919 р. отримав звання бригадного генерала.
У жовтні 1920 року 7-а бригада П.Шандрука, виступаючи проти більшовиків, дійшла до Шаргорода та Могилева-Подільського. Але Польща уклала перемир’я з більшовиками та домовилася про кордон на Збручі. У листопаді 1920 року Шандрук разом з Армією УНР був інтернований у Польщі в таборі біля Каліша, де став разом з генералом Віктором Кущем засновником військового журналу «Табір». У 1959 році видав свої спогади англійською мовою у Нью-Йорку під назвою «Arms of Valor». У 1999 році київське видавництво «Вища школа» видало цю книгу в українському перекладі М.Бурмістенка під назвою «Сила доблесті».
Був активним учасником руху визволення поневолених народів СРСР «Прометей» (рух заснований у Парижі в 1926 році, до складу увійшли представники Азербайджану, Донських козаків, Грузії, Ідель-Уралу, Інграм, Карелії, Комі, Криму, Кубані, Північного Кавказу, Туркестану і України; в Тбілісі є пам'ятник Прометею на честь руху).
У 1925 р. отримав звання генерала-хорунжого від екзильного уряду УНР. У 1927 р. призначений начальником штабу Міністерства Військових Справ при уряді УНР. У 1928 р. на доручення уряду разом з групою українських старшин пішов до польського війська, як контрактовий старшина (до 1938 року було 57 українських контрактових старшин в польській армії, 2 – у французькій, і по одному у фінській та турецькій арміях) для підвищення кваліфікації.
У 1936 р. був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку успішно закінчив у 1938 р.
Перед початком Другої світової війни дістав у своє командування 28-у бригаду польської армії, на чолі якої відзначився в боях проти німців під час «Вересневої Кампанії» 1939 р. («Kampania Wrześniowa»). Згодом був нагороджений найвищим орденом Польщі Virtuti Militari польським екзильним урядом в Лондоні, а також почесною шаблею (дарунок польських офіцерів). А в тому ж вересні 1939-го був важко поранений і взятий у німецький полон, з якого був звільнений у 1940 р.
У березні 1945-го у Веймарі (Німеччина) був створений Український Національний Комітет (УНК) «як єдиний представник українського народу» під головуванням генерал-хорунжого Павла Шандрука (заступники – професор Володимир Кубійович і адвокат з Харкова Олександр Семененко), з 22 лютого 1945-го почалося формування Української Національної Армії (УНА), військові сили якої планувалося зосередити в Австрії. Передбачалося зібрати до складу цієї української визвольної армії всіх українців, що билися у складі німецьких збройних сил. У ті квітневі дні 1945 року, коли розвалювався ІІІ Рейх, вже не йшлося про якісь плани використання УНА для воєнних дій. Насамперед П.Шандрук намагався вивести українців з-під удару більшовицьких військ і югославської партизанської армії Тіто, зберегти їм життя. І це йому вдалося!
До кінця війни генерал Шандрук вивів дивізію зі східного фронту (Чехія) ще до капітуляції Німеччини і здався в Австрії американцям і англійцям 8 травня 1945-го.
Після війни був у полоні, зажадав особистої зустрічі з генералом Владиславом Андерсом, що знав його ще з воєнних дій у 1939 р., і, за клопотанням останнього, солдати П. Шандрука не потрапили в полон до 
радянських військ, позаяк були оголошені польськими громадянами. Павло Феофанович жив в еміграції у Німеччині, з 1949 р. – у США.
Помер у м. Трентон, штат Нью-Джерсі, США, похований на українському кладовищі Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США).
Заслуги генерала Павла Шандрука не тільки як видатного українського полководця, а й як українського військового історика і науковця були високо оцінені. У 1948 році в Мюнхені його разом з генералом Всеволодом Петрівим (нащадком шведського роду Штрольманів, командиром Волинської Дивізії та Військовим міністром УНР) обрали дійсними членами Наукового товариства ім. Шевченка від Історико-філософської секції.
28 лютого 2009 року в рідному селі генерала Павла Шандрука Борсуки та районному центрі Ланівці Тернопільської області урочисто відзначено 120-річчя від дня його народження. Мешканці Борсуків і навколишніх сіл, учні та вчителі Борсуківської середньої школи, представники районної та обласної влади та чисельні гості з Ланівців, Тернополя, Кременця, Львова і Києва провели мітинг і відкрили пам’ятну дошку на стіні школи в Борсуках.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Сварник Іван. Невідомі герої невідомої війни / І. Сварник // Дзвін. – 2017. – № 6. – С. 192-195
Сварник Іван. Чи генерал Шандрук знав полковника Штауффенберга? / І. Сварник // Дзвін. – 2018. – № 10. - С. 237-239
Стасів Богдан. Генерал Павло Шандрук – творець Української Національної Армії [Текст] : доп. на наук.-теорет. конф. 13.05.2003 р. у Бережан. краєзнавч. музеї/ Б. Стасів - Т. : [б. в.], 2003. – На тит. арк. присвяч.: До 60-річчя створення дивізії "Галичина", 1943-2003. – Бібліогр.: с. 15-16.
Стех Ярослав. Вінки тернових доль українського народу і його воїнів / Я. Стех // Новий шлях. – 2000. – № 1. – С. 77-81.
