«Трохи дивакуватий, дуже неспокійний і фанатичний ерудит», який «мав рацію у багатьох, багатьох випадках» – так охарактеризував українського політичного та громадського діяча, дослідника, публіциста, за переконанням – радикального націоналіста – Романа Бжеського – Ярослав Дашкевич, який вважав, що творча спадщина Бжеського не втратила свого значення й дотепер. Роман Бжеський належить до покоління, яке переможці викинули з власної Батьківщини, знищували фізично, а тих, хто залишився на рідній землі, залякали. Радянська влада, утвердившись на теренах України, до уваги брала, насамперед, політичну лояльність до режиму, відданість комуністичній партії та її вождям, а не знання, вміння, енергію громадян. Відтак питомо українська політична й культурна діяльність можлива була тільки за межами СРСР, де емігранти – наддніпрянці й наддністрянці – гуртували свої сили для боротьби за незалежну Україну.
Роман Бжеський народився у 1897 р. в Ніжині у родині інженера Стефана Бжеського, поляка, прихильного до України. Його мати – Олена Грищенко походила з українського старшинського роду Грищенків, а бабуся по матері Юлія Пивинська була близькою родичкою Миколи Гоголя.
У 1916 р. Роман Бжеський закінчив Чернігівську гімназію з військовою спеціалізацією в чині старшого унтер-офіцера. Саме в гімназійні роки юнак долучився до українського національно-визвольного руху, зокрема до таємної молодіжної організації «Братство самостійників», до якої належали ще такі відомі діячі, як Павло Тичина, Василь Елланський, Євген Онацький, Валентин Отаманівський та інші. Сповідуючи ідею незалежності України, він став активним учасником Української революції 1917-1921 рр.: очільник місцевої міліції, інструктор Центральної Ради, боєць українських добровольчих загонів, державний службовець, дипкур’єр, розвідник... Навесні 1918 р. їздив як спеціально уповноважений від уряду України до Москви на дипломатичні переговори з Г. Чічеріним, Л. Караханом та й із самим В. Леніним.
Після поразки Визвольних змагань й арешту більшовиками у 1920 р. Бжеський втікає на Волинь й поселяється в Крем’янці. Там працює директором української книгарні повітового товариства «Просвіта», активним членом якого був і сам. У таємних гуртках проводить зі студентами курси українознавства та політичної освіти. Галина Сварник, яка вивчала листування Романа Бжеського з Дмитром Донцовим, що зберігається в архівах Варшави, характеризує політично-освітню діяльність Бжеського на Волині в 20-30-их рр. минулого століття таким чином:
 |
| Зліва направо – Улас Самчук, Євген Маланюк, Роман Бжеський, поет Чирський, Олег Штуль |
«Виходячи з досвіду, здобутого в революційні роки, він узявся вишколювати національно свідому молодь, організувавши конспіративний курс «українознавства», де викладав не тільки історію України, але й «природничий» та «суспільствознавчий» курс, який складався з основ політекономії, критики марксистських теорій, теорії нації, держави та державних устроїв. «Українознавство» включало в себе географію, історію, етнографію та антропологію України і націоналізм». Освітній курс тривав 3-4 роки. Більшість із понад 50 осіб, які навчалися у цих гуртках, пізніше загинули в боротьбі за незалежну Україну.
Роман Бжеський по кілька разів нелегально відвідує в «підсовєтській» Україні Київ, Харків та інші міста, зустрічає колишніх однодумців, не раз потрапляє до тюрми, звідки його визволяє відомий поет В. Еллан-Блакитний, який допомагає йому з підробленими документами. За власним свідченням, Бжеський в 1917-1939 рр. був 17 разів арештований, отримав кілька присудів смерті, був запроторений до польського концтабору в Березі Картузькій 1934 р.
Після приєднання Західної України до СРСР у 1939 р. Р. Бжеський разом з дружиною Надією переїжджає до Кракова. 1941 р. Роман Бжеський повертається до Крем'янця і з 1942 р. стає заступником редактора газети «Волинь», яка виходила в Рівному під редакцією Уласа Самчука під час німецької окупації.
1943 р. Р. Бжеський на прохання Ольжича разом із родиною виїхав до Праги, де працював на замовлення
видавництва УНО, збирав матеріали для нових публікацій в бібліотеках та архівах «Музею визвольної боротьби» та в університетській бібліотеці. Там були написані такі твори, як «Історія українського народу», «Біла книга. Національна і соціяльна політика совєтів на службі московського імперіялізму».
Зібрана неповна бібліографія праць Р. Бжеського, яку видала Надія Бжеська 1988 р., обіймає 128 позицій. Р. Бжеський у своїх публікаціях користувався 15 псевдонімами (Р. Млиновецький, Р. Паклен, Р. Задеснянський, Р. Орликівець, Дажбожич – найвідоміші з них), він автор кількох ґрунтовних досліджень про Т. Шевченка, Л. Українку, І. Мазепу, М. Куліша, М. Хвильового, Л. Мосендза та інших видатних постатей, у своїх, часто полемічних, писаннях порушував ключові теми з історії та культури України, в тому числі й Великого Голодомору.
Після Праги Роман Бжеський, пройшовши з родиною через табори для переміщених осіб, на декілька років осів у Мюнхені (1946-1950 рр.), після чого переїхав до США. Мешкав у Детройті, де й помер 4 квітня 1982 року, проживши плідне і надзвичайно працьовите життя. Похований на православному цвинтарі в Бавнд-Бруку.
Зрозуміло, що за радянської доби влада зробила все, аби українці ніколи не згадували про свого видатного земляка. Складно давалося його визнання й в незалежній Україні – лише в лютому 2016 р., відповідно до розпорядження міського голови на виконання законодавства про декомунізацію, в місті над Десною Чернігові з’явилися вулиця та провулок імені Романа Бжеського.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів.
Про нього:
Нагорна Інна. Із відкритим забралом / І. Нагорна // Слово Просвіти. – 2014. – № 27(10-16 лип.). – С. 13
Коментарі