«Ви хоч і кажете, що ми хохли та ще й пустомозкі, та тільки ми подорожнього не кривдимо й не грабуємо,
як ти, заманивши нас облудою»
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко, український прозаїк, драматург, літературний критик та культурно-громадський діяч, засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. У творчості видатного українця особливе місце посідає Харківщина. Для україномовних творів Григорій Квітка обрав псевдонім Основ’яненко, що походить від назви старовинного села, а зараз району Харкова – Основи.
Григорій Федорович був одним із засновників та директором Харківського професійного театру, Благодійного товариства. Саме письменник був ініціатором створення Харківської губернської бібліотеки, для відкриття якої сам зібрав кошти. Григорій Квітка також створив Харківський інститут шляхетних панночок, на який пожертвував «майже весь свій статок». Там навчалися діти дворян губернії. За 5 років він домігся, щоб інститут утримувався за державні кошти. Квітку обрали членом інститутської ради, й він опікувався закладом, вирішуючи купу господарських питань.
У Харкові Квітка був одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Окрім благодійницької та просвітницької діяльності митець займався ще громадською та державною: обіймав посади судді, повітового предводителя дворянства, головував палатою карного суду.
Саме завдяки Квітці-Основ'яненку українська нація отримала повноцінну літературну прозу, що створила фундамент для класичної української літератури, на якому згодом виросли твори Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та українською мовами, його спадщина нараховує близько 80 прозових та драматичних творів.
Серед творів Григорія Квитки-Основ’яненка, написаних російською мовою, особливе місце посідає роман «Пан Халявський». Він став класичним твором української літератури. Роман з’явився тоді, коли в літературі загострилася боротьба за перемогу реалістичних принципів проти ідеалізованого зображення існуючого суспільства консервативними літераторами. Саме в “Пане Халявском” дано знущально-критичний розріз повсякденного побуту принаймні трьох поколінь звичайнісіньких поміщиків.
Сторінка журналу «Отечественные записки» (1840 р., т. 13) з першою сторінкою рецензії В. Г. Белінського на роман «Пан Халявський»
Роман «Пан Халявский» був уперше надрукований в журналі «Отечественные записки», 1839, т. IV, с. 5 – 73, 144 – 206 (Часть первая. Детство пана Халявского. Часть вторая. Юность пана Халявского) та в окремому вид.: Сочинения Основьяненка. Пан Халявский. Спб., 1840, с. 3 – 166. Запрошений у 1838 р. через Є. П. Гребінку до участі в новостворюваних «Отечественных записках», Квітка надіслав до журналу якраз тоді завершену першу частину «Пана Халявского». Майже одночасно через В. А. Жуковського він встановив зв’язки з П. О. Плетньовим, російським критиком та поетом, професором Петербурзького університету, який тоді видавав «Современник».
Надрукувавши в XI т. журналу за 1838 р. автопереклад повісті «Маруся», П. О. Плетньов, постійно відчуваючи брак матеріалів, розгорнув небезуспішну діяльність, щоб набути виключне право на публікацію творів Квітки та пересварити його з новим журналом.
Саме цим пояснюється вибачливий тон листів Квітки до Плетньова, в яких ідеться про взаємини з «Отечественными записками», та те, що своїми міркуваннями про характер дальшої роботи над романом він радиться вже з видавцем «Современника»:
«В Отечественных записках» явится скоро «Пан Халявский». Это начало и отдано еще до поступления моего в покровительство Ваше. Он начат по препоручению Василия Андреевича [Жуковского – Н. І.], переданного мне через здешнего чиновника графа Панина, чтоб описать старинный быт малороссиян, род жизни, воспитание, занятие и все, до последнего. Я понял, что это – высшего сословия, и сделал начало. Что Вы о нем скажете? Если он заслужит Ваше одобрение, то его можно расплодить в том же тоне от двух и до четырех частей. Тут будет молодость его [Халявского. – Н. І.], служба, домашняя жизнь и занятия, пребывание в столице, разделке братьями, процессы, женитьба, воспитание детей и проч. На что и буду ожидать решения Вашего» (лист від 13 травня 1839 р.).
В «Обзоре русских газет и журналов» в «Журнале министерства народного просвещения» (1839, ч. XXIV, с. 187) критик Ф. Менцов писав:
«Про цей твір як про ще не закінчений ми можемо сказати тільки те, що він несе на собі той же відбиток справжнього комічного таланту, який помітний у всіх творах малоросійського письменника, хоча і йому не чужі розтягненості і багато втомлюючих подробиць, яких, повторюємо, ми б хотіли зустрічати менше».
Ілюстрації до «Пана Халявського» Анатолія Базилевича з видання 1966 року
Похвальні відгуки спонукали письменника розпочати працю над другою частиною роману. Як і раніше, Квітка радиться з своїм постійним кореспондентом П. О. Плетньовим:
«Я располагаю из «Халявского» составить целое, но буду ожидать Вашего решения, стоит ли из-за помещенного в журнале еще продолжать и на сколько книж[ек] его расположить. Из двух частей, бывших в журнале, будет одна, а потом пойдут его молодые лета, влюбчивость, приезд в Петербург, взгляд на него (свой), и проч., и проч. Стоит ли того, чтобы заняться? Прошу и жду Вашего дружеского наставления» (лист від 14 жовтня 1839 р.).
У лютому 1840 р. письменник закінчив роботу над «Паном Халявским», про що сповіщав Плетньова в листі від 28 лютого 1840 р., і 9 березня вислав йому рукопис. У листі, який письменник надіслав разом з рукописом, він, зокрема, писав:
«При сем является «Пан Халявский» в 2-х частях в полное распоряжение Ваше, почтеннейший друг наш Петр Александрович! Что Вы об нем скажете и каковым его найдете, мне очень интересно. Я же должен Вам объяснить что (оставляя в стороне 1-ю часть, которая была напечатана в две части в «Отеч[ественных] записках») вся вторая часть писана из доходивших до меня рассказов чудаков. Первое влюбление – и за нами, грешными, было. Надгробная речь ходит по рукам как подлинное сочинение одного здесь известного протопопа. Насильное взятие в службу панычей и уход их оттуда хотя бы и без чина – это все здешние события, еще вспоминаемые стариками.
Поездка в Петербург, угощение – и именно в Туле, – пребывание в столице, понятие о городе, театре и все проделки, там сделанные, – все это с жаром рассказывает здешний чудак, как все с ним случившееся. Раздел с братьями так бывает обыкновенно, я сам разбирал библиотеку, где все третьи и шестые томы были, и владелец их как неопровергаемый факт представлял мне, что иначе нельзя было получить: я-де был третий брат. Разломание лестницы случилось точно – и все былое. Заключение и папаша, и мамаша – это от избытка досады…
О произведении всего этого судите по Вашему усмотрению. Если найдете что годным, не рассудите ли какой кусочек вставить в «Современник», и если найдете не лишним издать «Хал[явского]» целиком, то не возьмется ли кто из книгопродавцов, по известности сочинения, отпечатать всего с моими выгодами?»
Однак друга частина не була надрукована в «Современнике». «Пан Халявский» вийшов окремим виданням у зібранні творів Квітки в друкарні видавця Є. Фішера (1840 р.) з присвятою: «Его превосходительству Николаю Михайловичу Лонгинову».
Готуючи роман до окремого видання, Квітка дбав про дальше вдосконалення тексту. В численних листах він просив своїх адресатів (П. О. Плетньова, А. О. Краєвського) «хотя в корректуре исправлять излишние повторения, неуместную постановку местоимений, неловкую связку периода, наконец, пропуск некоторых слов и недописку от поспешности» (лист до П. О. Плетньова від 9 березня 1840 р.).
Порівняння журнального варіанта першої частини з окремим виданням дає змогу скласти уявлення про здійснену ним роботу. Особливо багато зробив Квітка доповнень (пояснив походження записок Трушка Халявського, «отчего бывают различные обмороки», розповів, як доміне Галушкинський фарбував в оцті сукно, подароване «батенькой», тощо), композиційних перестановок.
Так, одне з важливих місць роману – опис урочистого бенкету – в «Отечественных записках» ішов після розповіді, як «батенька попал у подпрапорные», а в окремому виданні Квітка переніс його ближче до початку, після загального опису життя в родині Халявських (відповідно він змінив і перехід до опису бенкету). Відразу після розповіді про бенкет в окремому виданні йде розповідь про військову «кар’єру» «батеньки».
Квітка, працюючи над окремим виданням, змінював характеристику вчинків деяких дійових осіб. Наприклад, у цьому виданні ось що він писав про розгнівану «маменьку»: «…а ушли в другую горницу и шепотом укоряли батеньку, что они тиран», тоді як в журнальному варіанті було: «а ушли в другую горницу и кричали, что батенька тиран».
Вперше різночитання і варіанти (частково) та розгляд внесених Квіткою в окреме видання змін подав І. Айзеншток у виданні: Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Твори, т. III. Пан Халявский.
Дослідження різночитань дозволяє глибше зрозуміти і вивчити творчий процес праці письменника над романом.
На появу роману відгукнулися «Отечественные записки» (1840, т. XIII, грудень, від. VI, с. 39 – 40; 1841, т. XIV, № 6, від. V, с. 32), «Библиотека для чтения» (1841, т. XLIV, кн. І, від. VI, с. 7 – 12), «Русский вестник» (1841, т. III, кн. 9, с. 712 – 715), «Современник» (1841, т. XXI, кн. 1, с. 96), «Северная пчела» (1841, № 75, с. 297), «Литературная газета» (1841, № 118, с. 472), «Журнал министерства народного просвещения» (1842, грудень, с. 241).
Прогресивна критика високо оцінила роман Квітки. В огляді «Російська література в 1840 році» («Отечественные записки», 1841, т. XIV, червень, від. V, с. 32 – 34) В. Г. Белінський дав розгорнену рецензію на «Пана Халявского». Він, зокрема, писав:
«Дотепному Основ’яненку спала щаслива думка – порівняти минулі часи з теперішніми, примусивши людину минулого віку розповісти про життя своїх «дражайших родителей», своє виховання і про все своє життя. Ця людина – рід малоросійського Митрофанушки, і він виконав завдання автора якнайкраще: ніби на долоні бачите ви шановну старовину, сповнену неуцтва, лінощів, об’їдання і забобонів; бачите, як глупий чоловік б’є свою глупу жінку і лупцює дітей; як глупа мати до смерті загодовує своїх милих діток, а дітки б’ються одне з одним за всякий кусень, обманюють батька і матір і, коли виростають, заводять одне з одним процеси і чинять одне одному всілякі кривди. Барви Основ’яненка живі, картини кумедно-смішні і, незважаючи на те що місцями його розповідь надто докладна, цікавість ніде не зменшується.
Про оригінальність нічого й говорити: талант Основ’яненка відомий усім і кожному, а особливо читачам «Отечественных записок», які бачили минулого року першу частину «Пана Халявского», надруковану і у виданій нині книжці. Друга частина цієї повісті тепер вперше з’являється друком. Вона подає опис зальотів, невдалих побачень, вступу на службу Трушка, процес з братом його Петрусем, перебування в Петербурзі, одруження, поділ його, після смерті батьків, з братом Петрусем, картину його сімейного життя – від першого дня до внуків включно. Хто сміхотун від природи, радимо не читати «Пана Халявского», якщо боїться захворіти від реготу: кумедніше нічого не можна й вигадати» .
Слід зазначити, що перша оцінка В. Г. Белінського, який ознайомився з журнальним варіантом першої частини роману, була більш стримана, про що свідчить його лист від 19 серпня 1839 р. до А. О. Краєвського. Белінський тоді характеризував «Пана Халявского» «як зібрання анекдотів», «зібрання воєдино всіх рис, розсіяних у природі, що стосуються одного предмета».
Після появи окремого видання роману В. Г. Белінський завжди і послідовно давав високу оцінку творчості Квітки взагалі та «Пану Халявскому» зокрема. Захопленими відгуками роман Квітки зустріли Є. П. Гребінка, А. О. Краєвський, П. О. Плетньов.
Однак реакційна критика по-іншому реагувала на новий твір письменника. Так, у 1-й книжці «Библиотеки для чтения» за 1841 р. під псевдонімом «Барон Брамбеус» у розділі «Литературная летопись» з’явилася пасквільна стаття О. Сенковського про роман Квітки. Він, зокрема, писав, що
«письменник, який, намагаючись здаватися потішним… мабуть, страшенний провінціал, несповна гумору жартівник, який за браком слухачів шукає за допомогою друку читачів для своїх старих дотепів»
Гостро переживаючи несправедливі, злісні обвинувачення Сенковського, Квітка вирішив відмовитися від подальшої будь-якої видавничої діяльності і просив П. О. Плетньова помістити в усіх журналах і газетах об’яву про свій намір. «Критиці» Сенковського він дав таку оцінку:
«Вместо того, чтоб говорить о сочинении, он, как в кабаке, ругает сочинителя и посягает на неприкосновенность его, имя настоящее или хотя и принятое. Неужели это безнаказанно?» (лист до П. О. Плетньова від 1 лютого 1841 р.).
Однак Плетньов об’яви в «Отечественных записках» не надрукував.
У своїх листах письменник постійно скаржився на те, що його сподівання не здійснилися, що «для провинции «Халявский» словно не существует», що «Пан Халявский» (как он [видавець Є. Фішер. – Н. І.] – уведомляет меня) лежит тихо, бездвижно» . Квітка не знав, що Фішер, аби не втрачати комісійних, не висилав примірники роману книготорговцям в інші міста.
Однак роману судилася щаслива доля. Лише до Великої Жовтневої соціалістичної революції «Пан Халявский» виходив у світ тридцять разів як окремим виданням, так і в зібраннях творів Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. Переклад українською мовою здійснив Борис Антоненко-Давидович за виданням: Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. Твори в шести томах. Том 4. Київ, 1956. За мотивами роману "Пан Халявський" була написана комедія Степана Геєвського "Бурсак-учитель" .
"Пан Халявський" мав значний вплив на розвиток української літератури. Він був одним з перших романів, написаних на українську тематику, і сприяв розвитку українського літературного реалізму.
І в наш час роман "Пан Халявський" залишається актуальним та цікавим твором, який витримав багато видань мільйонними тиражами.
“Московська мова є лише дикунською говіркою, порівнюючи її до української мови;
коли вони повитягають з московської мови все українське,
то найзапекліший московський шовініст буде змушений визнати
жалюгідне убозтво і нижчість московської говірки супроти української мови”,
– зауважував Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко
Використані джерела
- «Пан Халявський»: втрата державності у свідомості нащадків козацької старшини
- Квітка-Основ’яненко. II. Самородний талант
- «Пан Халявський», рецензія 1840 р.
- Російська проза Г. Квітки-Основ’яненка «Пан Халявский»
Відео матеріали
