Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Усна народна творчість. Частина 1

«А мама казали…»

Такий вираз ми часто і густо можемо почути від малечі (дітей чи онуків), а то й від дорослих мужів, які є теж синами дбайливої мами. А вустами отрока, як то кажуть, глаголить істина. Певно, так, а можливо трішки інакше, ще за часів Трипільської культури серед краян і передавалась якась важлива інформація. Ця інформація існувала, ніби духовне послання пращурів наступним поколінням з метою остаточної Перемоги світла над темрявою, Перемоги Справедливості, Розуму, Мудрості у людському житті нащадків, у нашому з вами житті.

За часів єднання праукраїнських племен у єдину могутню державу Київська Русь серед краян побутувала усна народна творчість вже із сформованими певними традиціями. Перекази та билини, пісні та плачі, легенди та казки, прислів’я та приказки, тобто твори, що складені народом і передавалися із вуст в уста, із покоління в покоління, при цьому змінювалися і доповнювалися – є первопутками нашого українського фольклору. «ФОЛЬКЛОР» – від англ. «folk» – народ, «lore» – мудрість, знання.

Згадаймо скільки мудрості та життєвого досвіду несуть у собі українські народні прислів’я: «Життя прожити – не поле перейти»; «В добрім житті кучері в’ються, в поганім січуться» ; «Де є життя, там є й надія»; «Життя закоротке для щастя, а задовге для терпіння»; «Живи просто, проживеш років зо сто, а будеш лукавить, так чорт тебе задавить»; «Вік звікувати не в гостях побувати» та багато–багато інших. У своїй сумі прислів’я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують. Прислівя нам допомагають у повсякденному житті, бо то є досвід десятків поколінь нашого багатостраждального народу. Паралелізм, алітерація, асонанс, рима, стислість пропозиції, стяжіння синтаксичної і лексичної форми – все це несе у собі смисловий ефект ПРИСЛІВ’Я. Ми віримо, що і ви кілька сотень народних прислів’їв знаєте. Пригадали?! То доповнюйте.

Так-так! Кажете, що складно розрізнити прислів’я від приказок. Різкої межі між прислів’ями та приказками не існує, а основна відмінність полягає насамперед у тому, що прислів’я можуть бути більш розгорнутими, ніж приказки. Ось, напевно, чому у фольклористиці прислів'я та приказки позначають єдиним терміном ПАРЕМІЇ. Бо межі між ними розмиті . Але ж вони несуть у собі мудрість і силу попередніх поколінь, то ж якими вони бувають корисними при прийнятті того чи іншого рішення.

Так буває часто, що приказками та прислів’ями пересипаються казки та перекази, які мама на ніч розповідає дитинці.

Звичайно ж, що окрім того, що мама, дід та бабуся переказували ( у переказах, як правило, вигадка переважає над дійсністю, проте описує загальновідомих історичних постатей і події) серед мешканців Київської Русі одним із найпопулярніших жанрів фольклору були БИЛИНИ ( або ж стари́ни, ста́ринки)

БИЛИНИ – це епічні речитативні пісні, які в княжі часи виконували в Україні народні співці-музики, що входили до складу скоморохів. Про скоморохів ми вже згадували у нашій статті «Найстародавніші українські народні музичні інструменти». Вчені мистецтвознавці поділяють билини на  героїчні (більшість з яких створено за часів Київської Русі), соціально-побутові та новелістичні. Найдавніші, героїчні, відрізняються деталізованою епічною розповіддю обсягом близько 300 і більше віршових рядків. Виконувались билини в переважній більшості під народний музичний інструмент «гуслі». Характерним для билин є тонічний вірш зі складочисловою основою 5+5, зі семискладовими групами, без чітко визначених акцентів. Цікаво й те, що пейзаж билин і репертуар згадуваних у них рослин і тварин досі має степовий український характер. Це ви можете помітити, переслухавши або перечитуючи у книгозбірні билини про Святогора і Вольгу Всеславича, про Котигорошка чи то про Іллю Муромця, про Добриню Нікітича чи то про Джурила-Чурила, чи то про те, як Олешко Попович перемагає поганина Тугарина-Змія. У праукраїнських билинах завжди добро перемагає зло, завжди київські богатирі, які оповиті міфологічними домислами, перемагають поневолювачів,  ворожих нападників на Русь (Калина, Батоги (Батия), Кудреванка та Мамая). До речі,виникнення перших билин пов'язують не лише з Києвом, але й із Черніговом, Володимиром (на Волині) та Галичем. Підтвердженням цьому є билини про князя Романа і Дюка Степановича, про Михайла Козарина та Дуная.

Найбільш відомим виконавцем билин на Русі вважається співак-музика Боян.

Билини вплинули на професійну музику, сприяючи розвитку у ній героїко-епічних мотивів. І приємно констатувати те, що сюжети та мелодії билин використовували композитори – Антон Аренський, Рейнгольд Глієр, Олександр Гречанінов, Микола Лисенко, Модест Мусоргський, Петро Ніщинський, Микола Римський-Корсаков, Борис Лятошинський, Євген Юцевич та інші. А це означає, що билини живуть серед нас якщо не в оригінальній, то у трансформованій іпостасі з авторською інтерпретацією, але обов’язково з українською народною мелодикою та українським епосом.

Відомі науковці Олександр Потебня, Михайло Драгоманов та Філарет Колесса наголошували на тому, що билини, маючи зв'язок з давніми літописними творами, перекидають місток до героїчних дум.

Поняття «дума» в розумінні повідомлення, реляції згадується ще в Іпатіївському літописі 1169 року: «Володимиръ же радъ бъıвъ думѣ ихъ и посла к Рагуилови Добръıничю и къ Михалеви и къ Завидови ӕвлѧӕ имъ думу свою…»

Перші згадки про думи як співані оповіді ми можемо прочитати в хроніці історика Станіслава Сарницького «Аннали або про походження та обставини діянь Поляків та Литвинів», яка вийшла друком 1587 року.

Дотепер збереглися лише згадки про думи XVI століття в різних письмових джерелах, але жодного повного тексту на сьогодні немає. З анналів Сарницького довідуємося, що українці співали думи вже на початку XVI ст. думи про героїчну смерть братів Струсів, однак, на превеликий жаль, цей літописець не вніс до анналів жодного рядка цієї думи.

Але ми з впевненістю можемо зауважити, що вже в XVI столітті пісенні твори, звані думами, мали певне жанрове і функціональне окреслення і що їх головним та визнаним виконавцем, на відміну від веселого музиканта-лютняра, був поважний народний співець з кобзою – кобзар. Про лютню і кобзу і про інші стародавні музичні інструменти ми поговоримо пізніше, бо нині маємо розмову про думу.

В енциклопедії ми можемо прочитати, що «ДУМА – це жанр суто українського речитативного народного та героїчного епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники». Перший відомий запис думи датується 10 січня 1684 р. Це – твір «Козак Голота».

Також дякуючи академіку Возняку далекого 1928 року було виявлено в архіві Ягеллонського університету міста Кракова і передруковано в Україні рукописний збірник Кондрацького, де було вміщено 4 зразки дум з Волині, а саме: «Козак Нетяга», «Смерть Корецького» і дві жартівливі думи.

Вперше опублікував думи князь Цертелі, котрий у 1814 році також займався збиранням дум на Полтавщині. Він видав свої записи в Петербурзі окремою книжечкою під заголовком «Опыт собрания старинных малороссийских песен» у 1819 році, куди увійшло 9 дум і 1 пісня. Саме цій книжечці судилося стати першою ластівкою українських фольклорних видань та публікацій цього жанру. У 1827, 1834, 1849 роках в своїх збірниках тему дослідження українських дум розвинув Михайло Максимович. Перше наукове видання дум з варіантами і поясненнями підготували у 1874 та 1875 роках Володимир Антонович та Михайло Драгоманов, а найменували вони її так «Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова» (Т. 1, 1874; Т. 2, 1875). 

Думи дійсно вражали і наснажували на їхнє більш глибоке пізнання. Їх записували, їх друкували в збірниках пісень, серед яких: Платон Лукашевич «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (1836); Михайло Максимович «Украинские народные песни» (1834) і «Сборник украинских песен» (1849). Амвросій Метлинський «Народные южнорусские песни» (1854), а Микола Маркевич видав у Києві збірник «Южно-руські пісні з голосами», де була вміщена дума «Проводи козака» і музичний супровід до неї. Це вважається першою публікацією мелодії дум.

Важливе місце в історії дослідження зайняла праця Павла Житецького «Думки про народні малоруські думи» (К., 1893). У ній автор зробив підсумок вивчення жанру, визначив місце серед інших фольклорних жанрів, охарактеризував діяльність народних співців – носіїв цих творів. Він аналізує епос з точки зору теорії його аристократичного походження. Окрім теоретичної частини, у книзі опублікувався ряд нових дум. У 1897 році у Чернігові вийшов збірник «Думи кобзарські» Бориса Грінченка. Саме того Бориса Гринченка, який подарував світові перший академічний словник української мови. Це саме той Борис Грінченко, який входив до числа керівників осередків товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Саме просвітяни та їх послідовники на зорі ХХ століття здійснили прорив у дослідженні та пропагуванні українських історичних дум. Просвітяни Микола Лисенко, Дмитро Яворницький та Іван Франко активно долучилися до збору українських дум. Просвітянка Леся Українка 1908 року на власні кошти зорганізувала фольклорну експедицію на Полтавщину, де просвітянин Філарет Колесса на придбаний Лесею фонограф записав чимало історичних дум. Результатом їхньої спільної праці став двотомник під назвою «Мелодії українських народних дум», Львів, Т. 1, 1910; Т. 2, 1913.

Понад сто років тому, 1921 року Філарет Колесса видав у Львові надзвичайно важливе дослідження про ґенезу народних дум. Він вперше дав науково обґрунтоване визначення словесної та музичної форм жанру. Філарет Колесса писав: «Вони є своєрідним поетичним літописом українського народу, до багатства якого не може дорівнятися жоден європейський народ, хіба що сербський». Дослідник визначив жанр думи як козацький епос, «що зріс на підкладі воєнного козацького життя».

За змістом Колесса поділяє думи про боротьбу з татарами і турками на 5 тематичних груп:

Український вчений  Г. Нудьга зазначає, що «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення». Українські науковці стверджують: «Вірш думи астрофічний через змінність порядку римування, а також нерівноскладовий, з інтонаційно-смисловим членуванням на так звані уступи. Рядки в думах виділяються за ознакою закінчення думки і групуються в уступи, періоди, тиради, які є своєрідними строфами дум. Рядки не мають визначеної сталої кількості складів (від 5 6 до 19 20 і більше складів у рядку), у свою чергу уступи не мають сталої кількості рядків (від 2 3 до 9 12). Імпровізацію дум полегшує вільне, нестале римування. Переважає дієслівне римування, яким поєднуються 2 3 рядки, а часом і більше до 10 рядків підряд зі співзвучним кінцем.».

Думи починаються поетичним заспівом, який кобзарі часто називають «заплачкою». Цей початок найчастіше будується на основі художнього паралелізму:

То не ясний сокіл квилить-проквиляє,

Як син до батька, до матері у городи християнські поклони посилає.

(«Плач невільника»)

Після заспіву йде власне дума (розгортання сюжету з усіма епічними елементами композиції і ліричними відступами). Побудована вона за схемою епічних сюжетів, де присутні всі складові компоненти – зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка.

Завершується дума кінцівкою, яка називається «славословіє», бо у ній прославляються подвиги, відвага, справи героя, який переміг ворога або ж поліг за праведну справу:

Дай, Боже, щоб козаки пили та гуляли,

Хороші мислі мали,

Неприятеля під ноги топтали

Справа не вмре, не поляже,

Од нині довіку.

Даруй, Боже, на многії літа!

(«Козак Голота»)

Найсвоєріднішим стилістичним поетичним засобом, що зустрічається в думах частіше, ніж в інших жанрах, є тавтологічні звороти чи синонімічні пари: хліб-сіль, мед-вино, орли-чорнокрильці, дуки-срібляники, вовки-сіроманці, турки-яничари, п'є-гуляє, а також коренеслівні пари: піший-піхотинець, жити-проживати, кляне-проклинає, п'є-підпиває, квилить-проквиляє тощо. Поєднання в думах елементів голосіння та билин додає жанру ланц неперервності та нерозривності з попередніми поколіннями. Це важливо для усвідомлення ґенезу українського народу, який і до нині збагачує свою культуру багатожанровою палітрою українських народних пісень.

Про своєрідність і семантичне розмаїття українських народних пісень, які є невід’ємною частиною усної народної творчості українського народу, ми з вами поговоримо у нашій наступній статті.

Календар подій

    1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 2829