Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

115 років з часу написання О.Ю. Кобилянською повісті «В неділю рано зілля копала…»

26.10.2023 08:15

«Усі мої думки тобі, народе вільний,
і пісня серця, музика душі тобі!»
Ольга Кобилянська

Серед письменників кінця 19 – початку 20 ст. одне з перших місць належить Ользі Юліанівні Кобилянській. “Екзотична квітка”, як її називали деякі критики, на тлі традиційної і загальновизнаної у другій половині ХІХ ст. реалістично-“народницької” літератури. Вона увійшла в історію української літератури як проникливий художник слова, глибокий знавець дум і прагнень трудового селянства, тонкий майстер пейзажу. Протягом тривалого часу літературної діяльності Кобилянської ставлення критики до її таланту й творчості було суперечливим через відчутний вплив на її стиль німецько-румунського оточення та зарубіжної лектури, на якій вона виховувалась, нестандартність і сміливість авторського саморозкриття у її творах, а також через саму ідейно-естетичну позицію письменниці, що мала відверто загальнолюдський характер і була вільна від усякої партійності. Ольга Кобилянська увійшла в українське письменство насамперед як виразниця прагнень і змагань інтелігенції, зокрема освіченого жіноцтва, і протягом усієї творчості письменниці чітко простежується її незмінний інтерес до цієї теми. Аналізуючи, осмислюючи життєвий і творчий шлях Ольги Юліанівни , ведучи мову про значимість цієї видатної особистості для її сучасників та й для нас, нині сущих, необхідно скористатися словами самої письменниці з автобіографії в листах «Про себе саму»: «Одна праця, одне перо, ба власне моє я зробило мене тим, чим я є – робітницею свого народу. Може, в дечім і не зрозумілою, в дечім слабшою, як інші, а все-таки робітницею». У тій самій автобіографії занотувала, мовби сповідалася: «Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала, коли не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду, заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам, писала, коли переймалася великими ідеями про визволення жінки, ідеєю соціалізму, ідеєю націоналізму, патріотизму, який зміцняла в мене Леся Українка».

Особливе місце в життєвій і творчій біографії письменниці посідає повість «У неділю рано зілля копала». У цьому році твору виповнюється 115 років.

Повість було закінчено у квітні 1908 р., а у 1909 р. в «Літературно-науковому віснику» вона була надрукована. В основу твору покладено буковинський варіант народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Висока поезія почуттів, вкладена Чураївною в пісню, приваблювала літератора О. Шаховського («Маруся, малороссийская Сафо»), К. Тополю («Чары, или Несколько сцен из народных былей й рассказов украинских»), Л. Боровиковського («Чарівниця»), Г. Бораковського («Маруся Чурай — українська піснетворка»), В. Александрова і М. Старицького («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»), В. Самійленка («Чураївна») та ін.

Але не сама пісня і не її літературні інтерпретації наштовхнули Кобилянську написати повість. Справжнім творчим імпульсом була розмова української письменниці з болгарським літературним діячем П. Тодоровим, яка відбулася у Чернівцях 1903 р. Саме в той час болгарин виношував задум написати драму «Самодива» на основі народних переказів та легенд. Болгарські легенди так захопили Кобилянську, розбурхали її творчу уяву, що й не давали спокою впродовж кількох років. «Те все, що Ви мені оповідали, — пише під враженням Кобилянська у листі до П. Тодорова в червні 1903 р., — таж воно таке увлекательне і нове, таке поетичне і свіже, таке оригінальне, своєрідне! А от се вже два дні по Вашім від'їзді, а я не можу жодну книгу в руки взяти, мені запала так глибоко в душу Ваша … драма (та — про пастуха і лісну русалку) і Ваш «Гусляр», що мені чомусь інші праці виглядають бліді і безжизненії. Слухайте, Тодоров! Як коли я пишу нарис або ідилію з мотивом народних символів або легенд, то знайте, що се Ваша заслуга».


Петко Тодоров

Вже стало традиційним у літературознавчих працях не зовсім правомірне твердження про те, що П. Тодоров відкрив Кобилянській красу і свіжість народної творчості. Кобилянська виростала у фольклорній стихії, любила і знала сотні народних пісень, глибоко розуміла ідейно-естетичну суть і значення їх в житті народу. Ще далеко до знайомства з П. Тодоровим у статті «Малоруські новели Осипа Маковея» (1897) вона писала: «Страждання і радість нещасного народу відображені в його піснях, думах і шумках, багатство яких таке велике, що жоден із інших народів, кількісно як український двадцять мільйонів, їх не має».

Отож, головним джерелом, яке послужило фундаментом для написання твору «У неділю рано зілля копала» є народна пісня-балада «Ой не ходи, Грицю…». І щодо олітературнення балади у повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» М. Комишаченко пише так: «Сюжет народної пісні письменниця опрацювала своєрідно, не так як її попередники. Так, наприклад, у попередніх обробках дія відбувається або на історичному, або на етнографічному тлі. А повісті ж О. Кобилянської події проходять на фоні чудової природи Карпатських гір. До того ж письменницю цікавлять не етнографічні обставини життя героїв, а їх внутрішній світ, почуття та обставини життя героїв. Відповідно до цього вона змальовує героїв свого твору, романтизуючи їх.» Балада про отруєння Гриця упродовж двох століть зазнала багатьох літературних обробок. Окрім О. Кобилянської цю баладу також використовували у своїх творах М. Старицький у п’єсі «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» та Ліна Костенко в історичному романі у віршах «Маруся Чурай». Не дивлячись на це, ці три твори досить різні. Так в літературній версії Старицького Гриць фактично не кохає двох, у нього немає психологічного роздвоєння, своєрідного "гамлетизму", що спонукало О. Кобилянську приховано полемізувати з цією обробкою, стати ближче до оригіналу пісні, до баладного екзистенціалізму – адже "баладність" і полягала у можливостях сюжету, у його драматизмі і трагізмі.

О. Кобилянська мріяла про сценічне втілення повісті. На її прохання Леся Українка погодилася інсценувати повість і склала план п’єси, але написати її вже не встигла. Значно пізніше за мотивами цієї повісті було поставлено вистави Чернівецьким театром ім. О. Кобилянської та Московським циганським театром «Ромен».


Ольга Кобилянська та Леся Українка

У 1950 році відомий український актор і режисер В. Василько створив п’єсу, яка стала активом у репертуарах театрів.

У 1966 році оперу «У неділю рано» було успішно поставлено на сцені Львівського оперного театру.

У 2004 році у Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Т.Г. Шевченка відбулася прем’єра вистави «У неділю рано зілля копала» за однойменною повістю О.Кобилянської, якою театр розпочинав свій новий, 79-й, театральний сезон.

У 2014 р. опера була знов втілена на сцені Національної Музичної Академії України ім П.І. Чайковського.

Вистава «У неділю рано зілля копала» не сходить зі сцен театрів, радуючи глядачів своєю неповторністю і сьогодні.

Повість «У неділю рано зілля копала» – не просто переспів народної пісні, не просто розповідь про трагічне кохання хлопця до двох дівчат, а й глибоко філософський роздум про долю людини, про її відповідальність за свої вчинки, про наслідки наших вчинків, про їхній вплив не тільки на наше життя, але й на життя наших близьких.

Літературні праці Ольги Кобилянської витримали випробування часом і є актуальними в наш час.


Пам’ятник Ользі Кобилянській в Чернівцях

Відео матеріали

Використані джерела

Календар подій

      1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23242526272829
3031