«Жили собі, були собі…»
Так! Саме так якнайчастіше розпочинаються українські народні казки. У цій статті ми маємо намір поспілкуватися з Вами про ті родзинки українського фольклору, якими радо діляться дорослі краяни зі своєю малечею. Нині ми поговоримо про казки, легенди та колискові пісні, які, як правило, передаються краянами від серця до серця з повчальною метою.
КАЗКА – це народно-поетичний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру з вказівкою на свою вигаданість. А можна сказати, що казка – це вигадка взагалі, це те, що не відповідає дійсності. То чому тоді, чимало дослідників та письменників збирали народні казки і перероблювали їх на писемний авантюрно-чародійний літературно-художній твір?! Певно тому, що казка може й вигадка. Проте завдяки цій вигадки малеча засвоює набагато більше моральних аспектів на відміну від системи заборон та сухих нотацій. Тож не забудьте на ніч розповісти своєму чаду, в якому душі не чаєте, казочку.
А ви помічали, що дуже часто українські казки допомагають юним леді подолати в собі лінощі і стати традиційно працьовитою україночкою. А ще б пак. Адже малеча пам’ятає, що популярний персонаж українських народних казок КОБИЛЯЧА ГОЛОВА, яка має здатність літати, може нагородити за працьовитість величезним скарбом, а може й покарати чи, навіть, з’їсти – за лінощі. Природно українські діти працьовиті і надзвичайно талановиті та розумні. А щоб не боялися проявляти свої таланти та розум їм в допомогу українська казочка про ДІВЧИНКУ-СЕМИЛІТОЧКУ, котра допомагає своєму батькові, розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана. А якщо пан занадто жорстокий, то на допомогу приходить ще один популярний персонаж українських народних казок, якого називають ВИДИМО-НЕВИДИМО. Вже не кажучи про мужнього КОТИГОРОШКА, котрий і неподоланого змія звалив з ніг одним ударом своєї величезної булави. Це напевно того змія, від котрого на крилах лебедів зміг утекти працьовитий і люблячий син ІВАСИК-ТЕЛЕСИК. Українські казки вчать доброму і світлому, вчать любити одне одного, любити своїх «нявкаючих» співмешканців. А звідки ви знаєте, а можливо той чотирилапий пухнастик, що грається з вашим дитятком, є нащадком персонажа з відомої казки ПАН КОЦЬКИЙ. Пам’ятаєте, як його відніс помирати до лісу бездушний дорослий, але ніби слабенький і беззахисний котик зміг і у темному-темному лісі непогано влаштуватися, обдуривши всіх грізних лісових звірів. Він ще й одружився на красуні-лисичці.
А якщо хтось в чомусь на якомусь етапі життя зазнав поразки, згадайте українську казочку про ІВАНА ВІТРА. Ну, не зміг він подолати відразу страшного змія КОЗЬОЛКА. Тож вдався до хитрощів. За допомогою дружини КОЗЬОЛКА дізнався, де той зберігає секрет своєї сили. І виявляється, що та сила Козьолка – у чистому полі, де під великим каменем сховано скриню. У скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце, розбивши яке, Іван і долає змія на ім’я Козьолок.
Так, наших автентичних героїв переназвавши по своєму, закляті сусіди, це ми про москалів, видають дану казку за власну. Чимало українських казок подорожує світом перелицьованими персонажами. Так, наприклад, Котигорошко перебрався, так би мовити, до сусідньої Білорусі. А казка «Про Вужа-Царевича та вірну жону» відома в Литві як «Егле – королева вужів». Українська казка «Про Івана Багатого» – це те саме, що й французька казка "Кіт у чоботях". Доцент кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олеся Наумовська підтверджує, що українська «Кривенька качечка» відома в Японії під назвою «Журавка», «Про багатого і бідного брата» – у В’єтнамі як «Карамблола», а казка «Чому море солоне» з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.
З підсвідомою точністю схожого на українського Оха (маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою) Джордж Лукас вигадав свого майстра Йоду. Напевно Лукас у дитинстві слухав українські народні казки. І нам, українцям, не треба вигадувати якихось чудодійних персонажів-аватарів («аватар» (або «аватара») означає втілення божества в різних подобах. В індуїзмі цей термін найчастіше асоціюється з Вішну та його десятьма основними аватарами, найпопулярніші з яких Крішна та Рама), нам слід лише пригадати такі з українських народних казок: Вернидуб, Вернигора, Пийвода, Холод, або Той, що їсть і ніколи не наїсться, та інші. І персонажів, котрі можуть легко стати образами фільмів-жахів, у наших казочках теж вдосталь. Одна тільки ЗАЛІЗНОНОСАБАБА, що є матір’ю чорта, страшна відьма із залізним носом – настільки великим, що аж до підлоги дістає, варта не одної екранізації. А злі персонажі, які повчають бути розумними у своїх вчинках. Пригадайте РУСАЛОК (вони можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки: тобто карають за відсутність розуму), або ж ВОДЯНИКА (може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна), або ж ПОЛЬОВИКА (насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече) та багато інших. Чим вам не образи до нових фільмів. Українські народні казки – це невичерпна криниця до наснаги письменників написати щось таке, що буде дуже популярним і не лише серед краян. Згадайте РУСАЛОК Тараса Шевченка, а чи МАВКУ Лесі Українки.
А історичні українські народні казки дуже часто нам нагадують українські народні легенди. Згадаймо хоча б легенду про Володимира «Красне сонечко». В легенді реальні події змішані з вигаданими та релігійними. На відміну від казок, легенди зазвичай не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули – «було це давно», «колись давно-давно». До речі, ЛЕГЕНДА від латинського legenda – це те, що слід прочитати. Тож радимо Вам завітати до української книгозбірні і прочитати українських народних легенд, які наснажуватимуть Вас на доброчесні, а , можливо, й на героїчні вчинки заради справедливості, заради неньки України.
Сюжети легенд мали численні відображення в іконописі, лицарських романах та повістях. На них виросла така перлина європейської класики, як «Божествена комедія» Данте Аліґ'єрі.
В часи княжої доби в релігійній спільноті Київської Русі виник збірник оригінальних легенд – «Києво-Печерський патерик». В Україні відомі Патерики – Синайський, Скитський, Афонський, Єрусалимський та інші. Історичні події, про які з плином часу не могли краяни розповідати на повний голос, обросли гіперболами та метаморфозами, збереглися у фольклорі у вигляді казок та легенд. І історичні особи теж прижилися у фольклорі в піснях, казках та легендах. І хоча їм в заліссі навіть місце народження змінили. Та велика кількість стародавніх праукраїнських оповідей та історичних документів доводить протилежне. А саме: богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва всього лиш "від заутрені до обідні". І не дивно, адже його дім зовсім поруч – це містечко Муромськ, що на Чернігівщині. А інший богатир, Кирило Кожум’яка, від початку мешкав у Києві. І це відомо як доконаний факт. Також всім, хто хоч трішки цікавився історією Київської Русі, відомо і про походження і про місця проживання Добрині Нікітича, який був рідним дядьком Великого князя київського Володимира Великого, або як в народі його називали Володимир «Красне сонечко». Тому слід зазначити, що жанр фольклорної творчості ЛЕГЕНДА є більш реалістичною, ніж КАЗКА. Саме завдяки легендам із вуст у вуста, від батьків до дітей передавався цінний досвід та знання, набуті старшим поколінням. Українські легенди про козака Мамая, Довбуша, Наливайка – дозволяють подивитись на історичні події очима простого народу. Легенди допомагали засвоювати етичні цінності, дозволяли юній людині відчути коріння свого роду, приналежність до своєї нації. Тож і до нині залишаються популярними легенди про Київ та Київщину, Тернопіль та Тернопільщину, про Олешки та Прогної, про Карпати та Кримські гори.
У давнину багато тварин символізували різні божества. Тож десятки українських легенд присвячені саме цим тваринам: Легенди про ведмедя, легенди про вовків, легенди про лисицю та інше. Часто-густо приживалися легенди про рослини (Аір, Барвінок, Безсмертник, Лаванда, Рута, Верба, Калина та ін.), які також мають неабияке значення у вихованні підростаючого покоління.
Спостерігаючи красу навколишньої природи, люди складали легенди про річки та озера, про сонце та місяць, про вітер, дощ та грім, про веселку та шарову блискавку… І про саму Україну існує не одна легенда. Переповімо Вам для прикладу легенду про те, що сама назва Україна поєднує в собі кілька головних божеств краян-язичників: «Ук» – Бог розуму та «Ра» – Бог світла. Тож з впевненістю можемо сказати, що Розум і Світло несе у собі назву нашої Батьківщини. І ми вже серцем відчуваємо правдивість поетичної легенди наших пращурів. Як і розуміємо цінність оповідок про те, «Чому в морі вода солона», або «Звідки узялись волошки». Люди в легендах вдавалися до спроб поетично пояснити малечі різні природні та історичні явища.
Читайте своїм дітям українські легенди та українські народні казки! Вони можуть розважити дитину і навчити народної мудрості. Вони допоможуть не лише зрозуміти, а і серцем відчувати свою приналежність до великої легендарної нації, до багатостраждального народу, який із глибини століть в билинах, думах, піснях, казках та легендах доносить наступним поколінням історичну правду України, що на землях Подніпров’я та Прикарпаття, Полісся та Буковини, Волині та Галичини, Слобожанщини та Північного Причорномор’я. Саме легенди та билини, пісні та думи, казки та перекази несуть у собі емоційно насичений біль за кривду від розбійного залісся.
І лише КОЛИСКОВІ ПІСНІ доносять малечі позитивні емоції та інтонаційно насичену мелодику родинної української мови. Функції колискових пісень (за Наталією Сивачук)є такими як:
- практично-побутова,
- пізнавальна,
- емоційна,
- морально-етична,
- психотерапевтична,
- формування естетичного чуття.
Колискові є надзвичайно важливими у вихованні дітей.
Колискова пісня має, до речі, таку ж магічну функцію, що й замовляння, – привернути певну якість чи дію, свідченням чого є словесні формули побажання дитині. Мама, коли співає на ніч своїй дитяті колисанку, свідомо або ж підсвідомо закладає одвічну мету всіх мам, щоб бажане стало дійсністю, слово – ділом. Інтонаційно-ритмічна будова колискових пісень подібна до інтонаційно-ритмічної будови замовлянь, тому і має таку велику силу і сталу потребу у збереженні даної традиції серед україночок.
Тому власне просвітяни України і усі свідомі творчі особистості нашого краю і 250 років тому, і тепер докладають зусиль, що зберегти для майбуття надбання усної народної творчості усіх українських земель. Так текст колисанки « Ой ходить сон коло вікон» був надрукований ще 1837 року в альманасі «Русалка Дністровая». Колискові друкувалися у збірниках народних пісень Андрія Грабенка та Михайла Максимовича, Амвросія Метлинського та Ярослава Головацького.
В радянські часи допомагали народові не забути українські народні колисанки Г. Скрипник, О Шевчук, Г. Довженок , Г. Сухобрус та А. Волков. І цього 2023 року за сприяння Товариства української мови (м. Чикаго, США) при упорядкуванні Ольги Бойчук просвітяни Прикарпаття видали друком збірник колискових пісень, де на 120 сторінках поєднані народна творчість та щиросердні твори молодих літераторів з українською літературною класикою. Співаючи і переспівуючи народні колискові ми наснажуємось самі та наснажуємо своїх немовлят:
«Спи мій хлопчику прекрасний,
Баєчки-баю.
Тихо світить місяць ясний,
Баєчки-баю.»
А переспівуючи «Колискову» Івана Багряного ми додаємо до сучасних реалій ще й таке:
«Спи, дитино, спи, не бійся,
Це шумить трава.
Перешіптується з лісом
Мова їх жива.
І розкажуть вони казку
Про веселий ліс,
Про весняне сонце в небі
І про сум беріз»
Тож і «Колискова» Миколи Вінграновського додає віри та упевненості в завтрашньому дні дітям українських хліборобів:
«Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока!
В теплих снах ідуть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.»
Переспівуючи «Колискову» Андрія Малишка ми доброзичливо примовляємо:
«Спи, засни, моя дитино,
Спи, моє маля.
Ніч іде в гаї, в долини,
Трави нахиля.»
І, звичайно ж, ми радіємо, коли відчуваємо, що наше чадо засинає. Тому тихесенько-тихесенько доспівуємо йому «Колискову» Лесі Українки:
«Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час.»
Ми впевнені, що і ви цілком погодитесь із думкою відомого письменника та фольклориста Василя Скуратівського: «Якби не мамина пісня, яким убогим було б наше життя». Тож маємо надію сподіватися, що і молоденьким мамам Незалежної України наша стаття стане в пригоді, щоб із порталів власної пам’яті україночки віднайшли і щовечора співали б народні колисанки: «Ой, ходить сон коло вікон», чи «Котику сіренький, котику біленький», чи «Гойда, гойда-гой, ніченька іде», а можливо «Спи, маленький козачок», або «Із-за річки, з-за Десни».
Співаючи колискові, розповідаючи казки та легенди, ми впевнені, ви також, як і ми, відчуєте силу любові до Творця, до України, до себе і до найдорожчих.
