Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Архип Люлька

23.03.2018

Він був нашим земляком, який десятиліття прожив у Росії, але зумів зберегти щиру українську душу, любов до свого рідного краю, до рідної мови. Приїжджаючи на батьківщину, розмовляв чистою українською, українською писав землякам листи. Стіни його московської квартири прикрашало два портрети – Тараса Шевченка та його вчителя Михайла Кравчука.

Односельці розповідають, що ще за життя у рідному селі стояло його бронзове погруддя (було колись таке – за заслуги перед батьківщиною та за якоїсь кількості певних державних нагород ставили визначним діячам пам’ятники на батьківщині), але потім те погруддя зникло. Кажуть, що було це після того, як під час якогось застілля виконав наш земляк у присутності «доброзичливців» гімн «Ще не вмерла Україна». Цікаво б дослідити – так було, чи ні. Але вже й одного того досить, що з Архипом Люлькою пов’язують такий факт як цілком можливий.

Свій життєвий шлях Архип Михайлович розпочав у селі Саварка, тепер Богуславського району, на Київщині 23 березня 1908 року в бідній селянській родині. У семирічному віці Архип втратив матір, яка померла від тяжкої хвороби, і на руках батька залишилося восьмеро дітей. Батько хотів бачити їх освіченими, і тому всі діти вчилися в сільській семирічній школі.

У тяжкі роки громадянської війни, рятуючись від голоду, прийшли у Саварку викладачі київських вузів: математик Михайло Кравчук та поет Дмитро Загул. У 1919-1921 рр. Михайло Кравчук був викладачем і директором школи. Саме ці дві непересічні особистості прищепили селянським дітям любов до поезії та математики. І саме вони підтримали Архипа Люльку в тяжкі хвилини його життя, адже через п’ять років після смерті матері трагічно загинув і батько. Архипу було 12 років.

Позашкільна освіта Архипа Люльки почалась у Білоцерківській профтехшколі. Після отримання свідоцтва слюсаря 5-го розряду Архип їде до Київського політехнічного інституту. Не склавши екзамени при першій спробі, хлопець наполегливо готується до наступних екзаменаційних випробувань, і вже через рік стає одним з 20 зарахованих на механічний факультет КПІ, витримавши конкурс до 8 абітурієнтів на одне місце.

Після закінчення інституту А. Люлька стає аспірантом Харківського науково-дослідного інституту промислової енергетики. У 1938 році Наукова рада Харківського авіаційного інституту відхиляє проект молодого вченого «Ракетний турбореактивний двигун». Із вірою у свої розробки Архип Михайлович полишає Харків. Він вирушає до Москви, аби потрапити на прийом до наркома авіапромисловості. На тринадцятий день домагань прийняти його нарком не витримав і призначив зустріч на другу годину ночі. Вислухавши Люльку, нарком запитав: «А яку швидкість можна отримати за допомогою Вашого ТРД?»
«900 кілометрів за годину, а в перспективі ще більше…» – була відповідь.

Нарком терміново скликав провідних фахівців, і на нараді, яка тривала до ранку, Люльку призначають керівником проекту по ТРД і переводять з Харкова до Ленінграда.

Відтоді його життя і праця, усі його здобутки як науковця пов’язані з Москвою. Академік Архип Люлька мав багато державних нагород, лише орденів Леніна у нього було три, та найбільше він цінував те, що на двигунах його конструкції він мав право ставити власне клеймо «А.Л.».

А. М. Люлька першим у Радянському Союзі виступив ініціатором створення турбореактивних двигунів. З групою однодумців у неробочий час розробив проект турбореактивного двигуна (ТРД) і добився розгортання робіт зі створення такого двигуна. У 1941 р. А.М. Люлька – перший у світі – запропонував схему двоконтурного турбореактивного двигуна, яка є основною схемою сучасних ТРД.

У 1947 р. з’явилися перші радянські реактивні літаки, оснащені ТРД, розробленими КБ Архипа Люльки. СРСР став третьою країною у світі (після Англії й Німеччини), що власними силами створила турбореактивні двигуни. КБ А. Люльки під його керівництвом розробило десятки типів ТРД, вони з 1949 р. позначалися літерами А. Л. Літаки з двигунами А. Л. встановили понад 50 світових рекордів. Модифікований АЛ-31, розробка якого розпочалася в 1973 р., і донині залишається найкращим двигуном для високоманеврових літаків-винищувачів.

Немає сьогодні відомого вченого серед нас. Він пішов із життя 1 червня 1984 року, похований у Москві. Але піднімімо голови, коли пролітають із гуркотом у небі сріблясті стріли літаків, і згадаймо, що життя в них вдихнув наш славетний земляк – Архип Люлька.

У 2005 році у головному корпусі НТУУ «КПІ» частина першого поверху була перетворена на портретну галерею видатних учених, які якимось чином були пов’язані з «КПІ», – студенти, випускники, співробітники… Серед них портрет й Архипа Люльки.

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:

Дрок Павло. Наукова та суспільно-політична діяльність академіка А. Люльки / П. Дрок // Краєзнавство. - 2012. - N 3. - С. 169-179 - Бібліогр. наприкінці ст.

Кузьмiна Лiдiя Михайлiвна. Вогненне серце: Про творця першого вітчизн. турбореактив. двигуна, Героя соц. праці, Генерального конструктора, акад. А.М. Люльку / Кузьмiна - К. : Наук. думка, 1987. - 162 c.

Логвинюк Тетяна Василівна. Великі винахідники України, які зробили величезний внесок в авіаційну та ракетно-космічну галузі / Т.В. Логвинюк // Молодий вчений. - 2017. - N 3 ч. 2. - С. 179-184 - Бібліогр. наприкінці ст.

Шаров Ігор Федорович. Вчені України: 100 видатних імен: енциклопедія/ І.Ф. Шаров; ред. В.М. Вакулич - К. : АртЕк, 2006. - 486 с.

Календар подій

     1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
252627282930