Уривки з книги Михайла Руденка "Два образи"
Абзаци дня (оповідання)
Зачинивши двері до кімнати, хоч у квартирі нікого не було, пішли прогулятися вечірнім Запоріжжям. Михайло опустився на коліна, склав руки на грудях, звів догори незрячі очі та промовив уголос, промовив щиро, з усього серця:
«Отець наш небесний,
Опора наша, надія наша,
Захисток наш, світло для душ наших,
Почуй мене, прийми молитву мою,
І прийми подяку мою за день, що пройшов
У мирі та спокої.
Дякую тобі, Господи, що ти почув
Благання моє і дарував нам цей день,
День, повний сонця і блакиті...»
Він ще довго стояв на колінах, освітлений щирою молитвою, умиротворений нею. За балконом лунали дитячі голоси, з пронизливим криком носилися стрижі. День згасав. Згасав славний серпневий день. А учора о цій порі...
Учора надвечір небо над Запоріжжям затягло хмарами. І поки вони добиралися з порту на Чарівну, поки розшукували потрібний будинок, дощ супроводжував їх. Пускався він кілька разів і вночі. А вранці...
Хортиця. їй би бути Меккою для кожного свідомого українця. На ній би вишколювати українських юнаків, гартуючи їх дух і тіло. Та ба...
-А що ви знаєте про Хортицю? — запитав якось учитель однієї з херсонських шкіл у своїх десятикласників. Тридцять п'ять пар очей перед ним. Одні тут на уроці, другі десь блукають, а он ті додивляються сни. Що ж ви хочете — перший урок. Тридцять п'ять, і ніхто ані слова.
-«Тараса Бульбу» читали? — дивиться на клас учитель.
-Читали,— відгукується кілька дівочих голосів.
-То куди ж привів Бульба своїх синів? Що то був за острів на Дніпрі?
-А..а..а! — світлішає клас.
А учитель, спохмурнівши, якийсь час мовчить.
Хортиця! Тобі б бути Меккою для нас, українців. Тобі б гартувати дух і тіло ось цих юнаків. А воно бачиш...
І гірка образа отрутою поповзла до серця. Перепинив. Знову подивився на клас, посміхнувся. Господи, та при чому тут вони! Джерельну воду беруть із криниць, де б'ють ключі. А коли криниці замулені, засипані сміттям, загаджені, звідки ж черпати ту джерелицю? Може, саме ось вони, їхнє покоління, і розчистять криниці, занехаяні їх батьками, дідами... (читати далі)
