Він той, чий рід бере свій початок від українського військового шляхтича. Народжений на Полтавщині (10.01.1878), закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище за 1-м розрядом (1897), Миколаївську військову академію в м. Петербурзі. Брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений золотою Георгієвською зброєю та Георгієвським Хрестом. У російській армії мав звання полковника. Та все ж таки його ім’я увійшло до героїчних сторінок української історії. Бо він за покликанням серця в тяжкі роки революційних змін став на бік свого народу.
У червні 1917 р., не зважаючи на пропозицію більшовиків обійняти посаду інспектора артилерії Московського округу, Борис Палій-Неїло свідомо звертається до Українського представництва у Москві з проханням перевестися до українського війська.
Переїхавши до України, він стає учасником Першого і Другого українських військових з'їздів. Улітку 1917-го його обирають до складу Українського військового генерального комітету на посаду помічника інспектора артилерії, невдовзі призначають комендантом українських військових частин на Полтавщині та начальником військового гарнізону. Тут Борис Васильович зустрічається з В'ячеславом Липинським та Сергієм Панченком, проводить роботу з українізації військових частин, засновує українську військову громаду, яка стала опорою для УЦР. Восени 1917 р. Б.Палія-Неїла обирають до Генеральної ради Вільного козацтва. Навесні 1918 р. він стає організатором гарматних частин в українських корпусах. У період правління гетьмана Скоропадського командує 6-м гарматним полком, згодом обіймає посаду помічника генерального писаря та начальника Генеральної канцелярії. Восени 1918 р. підтримує Директорію УНР та є одним з організаторів військового параду 22.01.1919 р. у м. Києві на честь Злуки ЗУНР і УНР. У 1919-1920 рр. перебуває на командних посадах у Дієвій Армії УНР, з липня 1920 р. генерал для особливих доручень при Головному Отамані С.Петлюрі, викладач артилерії у Кам’янець-Подільській юнацькій школі. В.Андрієвський у своїх спогадах «З минулого» писав: «Це був старий артилерист царської служби, що брав діяльну участь в організації українського війська ще за часів Центральної Ради. Гетьманові теж служив щиро, як і Центральній Раді і як служив би всякій українській владі».
На початку 1920-х у складі інтернованих вояків армії УНР опиняється в еміграції у Польщі в таборі полонених у Пікуличах (Перемишль), що відомий як табір смерті. Борис Васильович вижив і незабаром відкрив у Перемишлі іконописну майстерню «Відродження». Мистецький фах він здобув, ще коли служив у Москві (1917), де навчався в іконографічній школі. Під керівництвом Б.Палія-Неїла в Галичині розмальовано близько 40 українських греко-католицьких церков, сімнадцять іконостасів, низку окремих образів. Найкращі його твори – в церквах у Добромилі, Лежанівці, Комарні, Собичеві та інших. Водночас він вів активну громадську діяльність: 1927 р. у Перемишлі створив та 4 роки очолював філію Українського центрального комітету, який опікувався колишніми вояками армії УНР.
У 1944 р. виїхав до Німеччини, по завершенні війни перебував у таборі переміщених осіб Міттенвальді (ФРН). У 1948 р. з метою відновлення діяльності Українського Вільного Козацтва за дорученням генерала В.Трутенка табір відвідували полковник В.Дітель та проф. Яков Моралевич, які набирали військовиків до складу УВК. Було створено станицю. Станичним отаманом став генерал Палій-Неїло, його заступником – Антін Кущинський, а станичним писарем інж. Ів. Пояшник.
Наприкінці 1940-х емігрував до США. В Америці брав участь у з'їздах військовиків, зокрема Союзу українських ветеранів, у з'їздах громадських установ та організацій, працював у Союзі українських військових інвалідів, провадив активну діяльнісь на церковній ниві; в діяльності Об'єднання бувших вояків українців Америки, головує на його загальних зборах у Детройті 16 січня 1955 р., очолює громадський контроль над фінансовими діями організації. Помер 5 лютого 1956 року.
Полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції) Борис Палій-Неїло прожив складне й неоднозначне життя. Такою ж була доля і його Батьківщини, з якою тісно переплелись долі багатьох українських вояків, відомих і поки що невідомих…
Більше можна дізнатися, звернувшись до джерел:
Довідник з історії України [Текст] : А-Я : посiб. для серед. загальноосвіт. навч. закл./ Інститут історичних досліджень; заг. ред. І.З. Пiдкова, заг. ред. Р.М. Шуст - К. : Генеза, 2001. - Вид. пiдг. за сприяння Освiтньої фундації П. Яцика.- Вид. присвяч. 10-й рiчницi незалежності України. - 1136 с.
