Кодекс законів про працю України (матеріальна відповідальність бібліотечних працівників)

Закон від 10.12.1971 із змінами і доповненнями станом на 22.10.2004 р.

(Витяг)

 

 

     Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, ор­ганізації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

     При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбаче­них законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за ви­нятком випадків, передбачених законодавством.

     За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незале­жна від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

     На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, органі­зацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

     Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівно­цінне майно або поправити пошкоджене.

     Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

     Працівники зобов’язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вжи­вати заходів щодо запобігання шкоди.

     За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, пра­цівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шко­ди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

     Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

     У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:

     1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому самому розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

     2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, органі­зації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріаль­них чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випуску недобро­якісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей.

     Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

     1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135 цього Ко­дексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

     2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за інши­ми разовими документами;

     3) шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному по­рядку;

     4) шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;

     5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфаб­рикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних при­ладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівни­кові в користування;

    6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків;

     7) шкоду завдано не при виконанні трудових обов’язків;

     8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

     9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній ви­платі заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсації за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної фор­ми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

     Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, органі­зації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.

     Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в  порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

     При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

     Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваже­ним ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Пись­мовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

     Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об’єднань України та затверджуються Міністер­ством праці України.

     Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втрата­ми, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

     У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

     На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, вста­новленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

     Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкрадан­ням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

     Розмір шкоди, що підлягає покриттю, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для ко­жного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

     Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, прова­диться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищого за підлеглістю органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

     Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищого за підлеглістю органу має бу­ти зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

     У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) суду.

     Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищого за підлеглістю органу або за заявою прокурора.

     1. Порядок відшкодування шкоди залежить від виду матеріальної відповідальності працівника.

     Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, прова­диться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблене не пізніше двох тижнів з дня виявлення шко­ди та звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника. Якщо праців­ник не погоджується з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а потім у суді (коли сторони не погоджуються з рішенням КТС).

     2. Судовому розгляду підлягають:

- заяви власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу до праців­ника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, а також в розмірі, що не перевищує цей заробіток (перевищує, але законом встановлена відповідальність в межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або упо­вноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у випадку припинення пра­цівником трудових відносин з даним підприємством, у зв’язку з закінченням строку на видання розпоря­дження про відрахування);

- заяви працівників, які не погоджуються із відрахуваннями, проведеними власником або уповно­важеним ним органом, чи з його розміром.

     3. Покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом по­зову до районного (міського) суду. Такий позов може бути поданий протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди.

     Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала нас­лідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матері­альних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

     Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, в залежності від його май­нового стану, за винятком випадків, коли шкоду заподіяно злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

     1. Коментована стаття передбачає обов’язкове зменшення розміру відшкодування шкоди у випад­ках, коли шкода є наслідком не лише вини працівника, а й відсутності умов для зберігання матеріальних цінностей. Розглядаючи справи про відшкодування працівником шкоди, суди повинні перевіряти обстави­ни, від яких залежить обчислення її обсягу. Зокрема необхідно враховувати: ступінь вини працівника, розмір прямої дійсної шкоди та конкретні обставини, за яких шкоду було заподіяно. До конкретних обста­вин, за яких було заподіяно шкоду, потрібно відносити обставини, що перешкоджали працівникові вико­нувати належним чином покладені на нього обов’язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці. Разом з тим необхідно враховувати, чи вживав пра­цівник заходів щодо запобігання шкоди.

     2. Якщо працівником було вжито всіх заходів щодо забезпечення збереження майна, а шкода ви­никла в результаті незабезпечення власником чи уповноваженим ним органом умов для роботи чи збере­ження цінностей, працівник звільняється від матеріальної відповідальності, оскільки шкода не є наслідком його неправомірних дій.

     3. Передбачена коментованою статтею можливість зменшення розміру шкоди, що підлягає по­криттю, з урахуванням ступеня вини, конкретних обставин і майнового стану працівника, стосується всіх видів матеріальних відповідальності працівників. При визначенні майнового стану працівника врахо­вуються дані про склад сім’ї, розмір заробітної плати, додаткові доходи, майно, на яке можна звернути стягнення тощо. Проте врахування майнового стану працівника не може бути підставою для цілковитого звільнення працівника від матеріальної відповідальності.

     4. Необхідно розрізняти також заподіяння шкоди внаслідок умисних дій чи з корисливих мотивів від заподіяння шкоди внаслідок недбалого виконання обов’язків, що спричинило необережне заподіяння шкоди. Зниження розміру шкоди, що підлягає покриттю, не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою, або якщо шкоду завдано в нетверезому стані.

     Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноваже­ний ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

     1. За загальними правилом вина працівника в заподіянні шкоди доводиться власником або упов­новаженим ним органом. Вимагаючи відшкодування шкоди, власник або уповноважений ним орган пови­нен довести, що в діях працівника були ознаки трудового правопорушення, а також що вказане правопорушення спричинило заподіяння шкоди.

     2. Виключенням є випадки, коли відшкодування матеріальної шкоди покладається на матеріально-відповідальних осіб або працівників, які отримали цінності за разовими дорученнями чи документами. Вони вважаються винними до тих пір, поки не доведуть протилежне. Це виключення обумовлене тим, що матеріально відповідальні працівники володіють широкими можливостями щодо прийняття, збереження та видачі майна, беруть на себе зобов’язання забезпечувати його належну схоронність. Там, де виявляють­ся факти недостачі матеріальних цінностей, вважається, що подібні результати є наслідком упущень в роботі матеріально-відповідальних осіб.