Днями співробітники Гончарівки провели черговий кінопоказ американського нуару у Миколаєві. На захід завітало 29 відвідувачів. Цього разу переселенці з Херсона та миколаївці дивилися фільм Роберта Олдріджа «Цілуй мене на смерть». Попри таку пристрасну назву стрічка розповідає не про кохання, а про небезпечні пригоди харизматичного приватного детектива Майка Хаммера, який будь-що намагається розгадати одну таємницю. Цей фільм вийшов у прокат у 1955 році, і критики називають його останнім класичним нуаром в історії кіно, буцімто далі цей жанр «розмивається» і розпадається на кілька інших підвидів. Стрічка цікава ще й і тим, що попри малий бюджет та відсутність зіркового складу він тримає у напрузі глядача до останнього кадру. Особливо захоплюючим сюжет стає, коли головний герой знаходить ключ від валізи, яку нізащо неможна відкривати. У однойменному романі письменника Міккі Спіллейна йшлося про валізу з наркотиками, але через закон Гейза, який діяв тоді на території США і був своєрідною цензурою для кіновиробників, сценаристи змушені були прибрати заборонені речовини з фільму і замінити їх на щось інше. Цим «щось» стали радіоактивні матеріали, які викликали опромінення і ядерний вибух.
Після завершення фільму глядачі ділилися враженнями одне з одним. Аудиторія була вражена тим, що стрічка починалася як типовий нуар, а потім поступово перетворилася на фільм-катастрофу. Комусь дуже сподобалося те, що на відміну від попередніх фільмів у «Цілуй мене на смерть» ми вперше бачимо чорношкірих акторів не як обслуговуючий персонал, а у ролі спортсменів та в якості джазових музикантів. Хтось побачив у головному герої схожість із Джеймсом Бондом, і це при тому, що перша стрічка про агента 007 вийшла на кілька років пізніше ніж фільм Олдріджа. Можливо, автор Бондіани надихнувся цим нуаром під час створення свого першого роману?
Але у липні ми змушені будемо зробити невелику паузу у своїх кінозустрічах, адже Українсько-данський дім, який гостинно приймає херсонських бібліотекарів йде на канікули до середини серпня. Але цей час промине дуже швидко, і вже через місяць ми зустрінемося, щоб подивитися чудовий фільм Фріца Ланга «Вітрина».
