«Як не можна жити за взірцем іншого народу…, точно так само не можна виховувати за чужою педагогічною системою… Цей незвичайний педагог – рідна мова – не тільки навчає багато чого, а навчає напрочуд легко, за якимось недосяжним полегшеним методом…»
Костянтин Ушинський
У цьому році виповнюється 200 років [18.02 або 19.02 (02.03 або 03.03) 1823 (за ін. даними 1824)] від дня народження корифея української та світової педагогіки Костянтина Дмитровича Ушинського. Постійний інтерес до ідей великого педагога та прогресивного громадського діяча ХІХ століття викликаний сьогодні необхідністю осмислення глибинних зв'язків педагогічних явищ у їхній цілісності й взаємодії в загальнокультурному історичному контексті.
Костянтин Дмитрович приділяв велике значення мові народу (питання, яке віками сповнене актуальності), адже, за його словами, «якщо вимерла мова в устах народу, вимер і народ». Педагог обстоював думку, що кожний народ має право мати школу рідною мовою, засуджував царизм за заборону вивчення української мови у школах на українських землях. Ушинський вважав: «Людина, з дитинства позбавлена рідної мови, є непотрібним членом суспільства, вона ніколи не зрозуміє народ, залишиться людиною без Батьківщини, яку б маску патріотизму вона не надягала пізніше».
Усі руські імперські режими, монархісти, більшовики й необільшовики, насаджували й насаджують колоніальний штамп, що Костянтин Ушинський – руський педагог і вчений. І хоча Костянтин Дмитрович писав свої праці російською мовою, він належить до плеяди славетних українських педагогів, належить Україні, з якою завжди був кровно і духовно зв’язаний. Ушинський рішуче стверджував: «Ні, я українець: рід наш старовинний, дворянський. Всі родичі, діди, дядьки і батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі».
К. Д. Ушинський визначив основні шляхи й засоби розвиваючого навчання, був поборником класно-урочної системи, врахування вікових і психологічних особливостей дітей. Він надавав важливого значення праці у психологічному та фізичному розвитку людини, вказував на керівну роль школи й особи вчителя у вихованні дітей.
Саме він склав підручники для початкового навчання. У 1861 році вийшов «Дитячий світ і Хрестоматія», у 1864 – «Рідне слово», в яких науковий рівень знань поєднувався з доступністю, яскравістю викладу та служив завданням морального й естетичного виховання. Однак, основною фундаментальною працею науковця вважається психолого-педагогічний та філософський тритомний твір – «Людина, як предмет виховання». У нього вчилися найкращі грузинські, вірменські, фінські, татарські та болгарські педагоги.
Костянтин Дмитрович Ушинський народився в потомственній українській родині 19 лютого (3 березня, за новим стилем) 1823 р. в селі Богданка Глухівського повіту Чернігівської губернії, тепер – Шосткинський район Сумської області (за іншими даними, 18 лютого (2 березня) 1824 р. в Тулі).
Батько Костянтина Ушинського, Дмитро Григорович, був дрібномаєтним дворянином, який задовго до скасування кріпацтва відпустив своїх селян на волю, служив у руській армії, ветеран Вітчизняної війни 1812 р. У 1832 отримав призначення на суддівство до Новгород-Сіверського, де у невеликій заміській садибі на березі Десни і оселилася родина. Мати, Любов Степанівна Гусак-Капніст, яка належала до українського шляхетського роду грецького походження та була онукою українського письменника Василя Васильовича Капніста, померла, коли синові було 11 років. Але саме вона пробудила у ньому допитливість, інтерес до читання, прищепила любов до України, української мови й культури. Цю любов педагог проніс через усе своє життя.
По смерті матері батько через службову зайнятість майже не займався домом. Костянтин і двоє його менших братів залишилися поза увагою дорослих. Турботу про братиків узяв на себе Костянтин. Навчаючись у гімназії, він відмовився від пансіону й щодня ходив на навчання за чотири версти та повертався додому, аби бути поруч із меншими. Костянтин виховував їх за родинною традицією, яку перейняв од мами. Так на давній традиції родинного виховання визрів український духовний тип Костянтина Ушинського, і на тій виховній традиції української етнопедагогіки виросла його педагогічна система.
Середню освіту здобув у Новгород-Сіверській гімназії. У 1844 році Костянтин Ушинський із відзнакою закінчив юридичний факультет Московського університету і був запрошений на професорську посаду в Ярославський Демидівський ліцей, де став найпопулярнішим професором. Але через 6 років він припинив роботу в ліцеї, так як йому доводилося терпіти дріб’язкові причіпки з боку начальства.
У 1851 р. К. Д. Ушинський одружився із подругою свого дитинства – Надією Семенівною Дорошенко, яка походила зі славного українського роду Дорошенків. Їй дістався у спадок родовий хутір Богданка в Глухівському повіті Чернігівської губернії.
Костянтин Дмитрович із дружиною мали велику родину – шестеро дітей: сини – найстарший Павло (загинув 18-літнім), Костянтин, Володимир, дочки – Віра, Надія, Ольга. Родина Ушинських жила в любові та взаємоповазі. Костянтин Дмитрович і Надія Семенівна виховали дітей справжніми людьми.
Їхня старша донька Віра згодом писала про матір як про дуже вродливу, розумну жінку, дбайливу господиню, яку батько дуже любив і шанував. А ще Віра згадувала, як вечорами родина збиралася за столом, і вголос читали твори українських авторів. Одним з найулюбленіших письменників Костянтина Ушинського був Микола Гоголь.
З 1852 року Ушинський займається літературною діяльністю, вивчає іноземні мови.
У 1855 році його призначили викладачем словесності та законознавства Гатчинського інституту, а незабаром – інспектором цього інституту.
У 1859 році Ушинський був призначений на посаду інспектора класів Смольного інституту. У той час освіта вважалася шкідливою для жінок. Але Ушинський був із цим не згодний – він розумів важливу роль жінки в сім’ї та суспільстві. Його уроки користувалися величезною популярністю. Під час виконання обов'язків професора у Ярославському юридичному ліцеї (1846-1849) часто на лекціях лунали розповіді про Україну. Читаючи цикл адміністративних, економічних, фінансових дисциплін, він знаходив можливість сказати про географію «країни Дніпра», про її людей та національні особливості. Педагогічна популярність Костянтина Дмитровича, його послідовність у відстоюванні власного думання й реформаторські ідеї були далеко не до вподоби інститутському начальству. Паралельно з інспекторською роботою К. Д. Ушинський очолював із 1860 р. «Журнал Министерства народного просвещения» і за короткий період перетворив його на цікаве, сучасне педагогічне видання. У Смольному інституті К. Ушинський зазнав реакційного цькування, наклепів і доносів із боку клерикалів за свої новаторські педагогічні ідеї та за перші підручники для початкової школи. Ушинського звинувачували у вільнодумстві, непоштивому ставленні до начальства й навіть у безбожництві.
Фізичне й нервове 
виснаження призвело до недуги: К. Ушинський захворів на сухоти й за короткий час зовсім посивів. У 1862 р. Костянтин Дмитрович із підірваним здоров’ям звільнився з посади редактора журналу і з роботи інспектора у Смольному інституті та поїхав на лікування за кордон.
Повернувшись, Костянтин Дмитрович ледве мав силу займатися науковою працею, а здоров’я дедалі погіршувалося. У травні 1868 вирушив на лікування до Криму, та доїхав тільки до Київа й мусив повернутися в Богданку. Взимку 1869 р. з’їздив до Петербургу, де в 1868–1869 вийшли два томи його фундаментальної праці – «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології». Готував до друку третій, завершальний том цієї класичної праці. К. Ушинський уперше запровадив термін педагогічна антропологія й уперше заклав основи наукового осмислення педагогіки як мистецтва виховання: «Педагогіка – це не наука, а мистецтво – найпросторіше, найскладніше, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв».
У лютому 1870 К. Д. Ушинський поїхав лікуватися до Італії, але дістався тільки до Відня, звідки повернувся до Криму й прохворів там ціле літо. У вересні прибув до Богданки, де на нього чекала трагічна звістка: смертельно поранився під час полювання найстарший син, 18-літній Павло.
На початку осені 1870 року пригнічена горем родина Ушинських переїхала до Київа. Купили будиночок на Тарасівській вулиці, неподалік від університету.
У жовтні 1870 р. Костянтин Дмитрович із синами Володимиром та Костянтином вирушили до Криму. Та дорогою він захворів на запалення легенів, і подорожні зупинилися в Одесі, у готелі «Отель дю Норд».
К. Ушинський відмовився звертатися до лікарів. Уночі 22 грудня 1870 (3 січня 1871, за новим стилем) К. Д. Ушинський відійшов у вічність за робочим столом, працюючи над третім томом своєї основної праці. Третій том так і лишився незавершеним, матеріали до нього видано лише в 1908 р.
9 січня труну з тілом Костянтина Дмитровича Ушинського перевезли до Київа і, згідно з його волею, поховали у некрополі Видубицького чоловічого монастиря. Поряд із чоловіком поховали згодом і його дружину Надію Семенівну Ушинську та їхню онуку Оленку. У 1936 р. його могилу зруйнували…
Більше можна дізнатися, звернувшись до джерел:
Про нього:
Адаменко Оксана Олександрівна. Фізичне виховання та формування здорового способу життя у педагогічних поглядах К. Д. Ушинського [Текст] // Молодий вчений. - 2018. - N 12 ч. 1. - С. 70-72 - Бібліогр. наприкінці ст.
Богуш Алла Михайлівна. Педагогічна спадщина К. Д. Ушинського у вимірі сучасності: монографія/ Алла Богуш, Вікторія Пікінер- Київ : Слово, 2017. - 341, [1] с. - Бібліогр.: с. 246-271, ISBN 078-966-194-271-3
Виноградова В.Є. Вплив соціально-політичної ситуації в країні на становлення поглядів К. Д. Ушинського [Текст] // Габітус. - 2020. - N 13 т. 1. - С. 105-109 - Бібліогр. наприкінці ст.
Денисюк Марія. Виховний ідеал українського народу [Текст] // Українознавство. - 2012. - N 3. - С. 177-183 - Бібліогр. наприкінці ст.
Лавріненко Лідія. Навчальна книга у педагогічній спадщині К. Ушинського [Текст] // Вісник Книжкової палати. - 2016. - N 3. - С. 35-37 - Бібліогр. наприкінці ст.
