Одному з найстаріших журналів Україні цього року виповнилося 95 років. Перший ілюстрований науково-популярний часопис з проблем і питань музичного мистецтва «Музика» був заснований у 1923 році в Києві як друкований орган Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича.
На початку свого існування «Музика» була єдиним в Україні місячником музичної культури. У журналі представлено культуру музичного життя країни в усьому її розмаїтті: історія мистецтва, творчість українських композиторів і виконавців різних жанрів, фестивалі, конкурси, концерти, музичні вистави, проблеми молодіжної культури, освіти, науки, музичне життя української діаспори тощо.
Провідне українське фахове музичне періодичне видання 1920-х років мало серед своїх співробітників вчених, педагогів, композиторів, музичних теоретиків, диригентів, студентів Вищих музичних шкіл та цілу низку дописувачів з різних місць України й головніших музичних осередків СРСР і закордону. У різні роки з журналом співпрацювали видатні українські композитори і музикознавці: Климент Квітка, Микола Грінченко, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Микола Гордійчук і багато-багато інших.
У 1926 р. замість журналу «Музика» виходила «Українська музична газета», яка підтримала неперервність української фахової музичної періодики 20-х років ХХ ст. Фактично ця газета була продовженням журналу «Музика». Спільними в обох періодичних видань були завдання, видавець (Музичне товариство ім. Леонтовича) та авторський колектив (М. Грінченко, Ю. Малютин, М. Вериківський та ін.).
У 1928-1930 роках журнал виходив під назвою «Музика – масам», у 1931-му – «Музика мас», у 1933-1941 – «Радянська музика» (вже як орган оргбюро Спілки композиторів України).
У повоєнні роки повернув початкову назву. З 1970-го виходив як орган Міністерства культури України, Спілки композиторів України (тепер Національна спілка композиторів України) і Музичного товариства УРСР (тепер Всеукраїнська національна музична спілка).
На сторінках журналу порушувалися такі важливі питання, як основні завдання тогочасної української музики, висвітлювалися дискусійні моменти української музичної творчості, аналізувалися негативні чинники, що впливали на творчість композиторів (наприклад, причини переваги дрібних музичних форм над великими).
Вокальні твори 20-х років ХХ ст. мали дуже розмаїтий характер, охоплюючи такі крайні точки, як примітивний клубний хор і оперна музика. Професійні клуби, хати-читальні, окремі організації – усі вони широко вживали і використовували музичне мистецтво для виховної роботи. Комсомол мав свої пісні, у піонерів був свій музичний репертуар. Шкільна клубна робота не обходилася без музики; дитячий будинок, садок, перші концерти трудшколи починали свою виховну роботу саме з навчання музичному мистецтву.
Вокальні твори задовольняли широкий спектр найрізноманітніших потреб: пролетаріату й селянства, шкіл (загальних і музичних), домашнього музикування, а також естради і оперної сцени. Але великих музичних вокальних форм у порівнянні з іншими писалося дуже мало. В. Верховинець (під псевдонімом Крем’янецький) на сторінках журналу «Музика» проаналізував це явище так: «Умови праці сучасного українського композитора нам добре відомі. Він є організатор, громадський і державний діяч, педагог, літератор. Жодна, навіть найдрібніша, музична справа не обходиться без його участі. Таке надмірне перевантаження не дає змоги приступити до великих музичних форм, що потребують максимального зосередження й багато вільного часу».
Велику увагу журнал приділяв хоровому мистецтву, вважаючи хор основою музичного розвитку мас. Хорова музична робота по клубах та сільбудах була найпоширенішою з поміж інших ділянок музичної діяльності. Розвиткові цієї роботи значно перешкоджала відсутність достатньої кількості хорової літератури, доступної для малокваліфікованих селянських й робітничих хорів. Цим пояснювалося таке явище, як друкування присвячених різним календарним датам нотних збірок для села окремими периферійними організаціями (здебільшого фотомеханічним засобом).
На сторінках журналу порушувалися питання ното-видавничої справи, часом піддавалися суворій критиці великі видавництва, такі як Державне видавництво України.
До змісту журналу входили також науково-теоретичні статті, огляди сучасного музичного життя, публікації з музичної педагогіки, етнографії, історії української та світової музики, хроніка мистецького життя, біографії діячів музичної культури, а також підрозділи бібліографії, нотографії й оголошень.
У розділі «Бібліографія» надавався детальний аналіз друкованої продукції. По-перше – з боку цінності її музичного змісту (прийоми музичного мислення, нові елементи музичної мови, загальна структура твору, складність фактури і ладу художніх форм, вокальний колорит твору, співвідношення звучності хору і фортепіано), прикладної цінності (доступність для різного складу виконавців), культурної цінності (дилетантизм чи професійність композитора, банальність або новизна характерних рис художньої мови). По-друге – наводилася характеристика самого видання (якість друку, редагування, наявність перекладів на інші мови). Подекуди цей аналіз набував досить гострих форм, що взагалі були притаманні публіцистиці тієї доби.
У розділі оголошень надавалася інформація про: друковані твори; твори, що друкуються; недруковані твори. Також постійно друкувалися звіти про збір пожертв, де зазначалася особа, яка вносила кошти і розмір її внеску.
Якщо порівнювати оголошення про списки творів, що готувалися до друку, і оголошення про твори, що вийшли з друку, то можна побачити, що значна кількість запланованих видань так і не вийшли у світ. Це пояснюється активною діяльністю цензури та браком коштів.
Постійна рубрика журналу «Огляд музичного життя» містила інформацію про твори українських композиторів, що ще не були надруковані або були надруковані частково.
Одним із своїх завдань Музичне товариство імені Миколи Леонтовича бачило у пропаганді чужоземної музики серед широких кіл українського громадянства. Однією ж із перешкод для виконання завдання був брак друкованих українських текстів до вокальних творів. Музичне товариство за своїм планом видавничої роботи повинно було б перевидавати такі твори, але за браком коштів відкладало їх надалі. Тому на сторінках журналу друкували такі звернення у розділі«Просимо читачів»:
- надсилати переклади різних творів (можливо, згодом вдасться видати їх збірку);
- подавати всілякі зауваження щодо цієї спроби. Ухвалені до друку переклади оплачуватимуться».
Також у розділі «Хроніка» друкувалася інформація про видання українських нот за кордоном.
Музика вважалася перш за все ідеологічною надбудовою, у зв’язку з чим журнал віддзеркалює соціальні процеси 20-х років. М. Грінченко зазначив: «...без надбудов ми не маємо життя: коли по інших вертикалях ми його творимо, чому повинні ми забувати про музику?» Тому у зазначений період цінність вокального твору, як і будь-якого іншого твору мистецтва, визначалася не лише з художньої точки зору, але й, значною мірою, з ідеологічної.
Щодо розмаху діяльності цензури і атмосфери, яка панувала у видавництвах, особливо наприкінці 20-х років, ми можемо скласти уяву з оповідання Б. Антоненка-Давидовича «Чистка». Автор яскраво змалював ситуацію, що склалася у київський філії видавництва «Книгоспілка», коли було заарештовано директора Качерського і головного редактора Титаренка за начебто «антирадянську» діяльність, хоча обидва були цілком лояльними радянськими службовцями, а до книжкової комори видавництва приходили якісь офіційні особи і вилучали такі видання, що ніхто не міг збагнути підстави і сенсу вилучення.
Часом під нищівну критику зі сторінок журналу «Музика» підпадали і вокальні твори, які в подальшому здобули велику популярність і витримали безліч видань.
На сторінках сучасного журналу «Музика» друкуються цікаві матеріали про міжнародні конкурси та фестивалі, концерти, оперні й балетні вистави, діяльність відомих музичних колективів, проблеми молодіжного мистецтва, освіти, науки, музичного життя української діаспори. А також є можливість познайомитись із творчими портретами славетних композиторів, прочитати інтерв'ю з відомими музикантами та поглибити свої знання у безмежному світі класичної музики.
Нині часопис «Музика» є унікальним джерелом музично-бібліографічної інформації для сучасних досліджень. Розкішна поліграфія, гарний дизайн, продумана добірка матеріалів, яскраві фото, майстерно написані статті, вишукана українська мова та європейський стиль.
Журнал видається Державним підприємством «Національне газетно-журнальне видавництво» і продовжує традиції, закладені ще на початку 20-х років відомим українським музикознавцем Миколою Грінченком – його першим головним редактором. А з відновленням журналу в 1970 році часопис очолювали відомі музикознавці – Едуард Яворський, Тетяна Швачко, Ольга Голинська.
Дослідження журналу дозволяє знайти завжди корисну та цікаву інформацію про великий масив вокальних творів українських композиторів, навіть тих, що взагалі не були надруковані та досі залишалися в рукописах. Також за допомогою журналу вдається уточнити рік видання ряду вокальних творів українських композиторів.
У 2015-2017 роках журнал мав інтернет-версію.
З 2016 року журнал очолює відомий театрознавець і хореограф, заслужений журналіст України, лауреат премії Президента України «Українська книжка року» та премії в галузі театрознавства й театральної критики НСТДУ Володимир Корнійчук.
Музичний часопис завжди був і залишається нині єдиним в Україні державним науково-популярним журналом із питань музичної культури. У журналі представляється панорама сучасного музичного мистецтва. «Музика» коментує останні події, досліджує проблемні теми, обговорює те, що слід знати, і радить об’єкти, які варто подивитися, послухати, прочитати.
Аналіз журналу «Музика» за усі роки існування становить великий інтерес для науковців, музикознавців, бібліографів, дослідників творчості українських композиторів, істориків культури, студентів музичних вузів, а також для широкого загалу любителів музики.
У фондах книгозбірні це видання зберігається з 1971-го по 2018-й р. Журнал «Музика» і сьогодні продовжує радувати свого читача.
Тож запрошуємо усіх бажаючих перегорнути сторінки часопису!
Красовська Т. М.,
завідуюча відділом зберігання та реставрації бібліотечних фондів
Список літератури
- Антонечко-Давидович Б.Д. Твори. – К.: Наук. думка, 1999. – 656 с.
- Бобришева І. Бібліографія нотних видань за матеріалами журналу «Музика – масам» // Наукові праці НБУ ім. В.І. Вернадського. – Вип. 40. – К. – 2014. – С. 285–293.
- Бобришева І. Журнал «Музика» як джерело інформації про вокальні твори українських композиторів 20-х років ХХ ст. // Наукові праці НБУ ім. В.І. Вернадського. – Вип. 37. – К. – 2013. – С. 480–489.
- Бялик М. Л.М. Ревуцький: Монографія. – М.: Советский композитор, 1979. – 165 с.
- Зеленська Л. Проблематика публікацій часопису «Музика – мас» (1926 – 1931) // Вісник Книжкової палати. – 2005. - № 7. – С.41–44.
- Лісецький С. Українська музична література. – К.: Наук. думка, 1991. – 140 с.
- Шиффер Т. Лев Ревуцький. – К.: Музична Україна, 1973. – 44 с.