Oles Honchar
Kherson regional
universal scientific library
MO-TH: 9:00-18:00
SA-SU: 9:00-18:00

Олександр Грушевський

This material is in Ukrainian

12.08.2023

Його наукова спадщина вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю знань та універсальністю інтересів. Ученому належить більше сотні наукових праць, серед яких цінні дослідження з української історії, історіографії, етнографії, народознавства, фольклористики, історії української літератури. Він є одним із розробників концептуальних засад розвитку української архівної та бібліотечної справи.

Олександр Сергійович Грушевський – представник відомої родини Грушевських – народився 12 серпня 1877 р. у м. Ставрополі (Росія) в сім’ї інспектора, а згодом – директора народних шкіл Тверської області. Після закінчення Владикавказької гімназії у 1895 р. вступив на історико-філологічний факультет Університету св. Володимира, який закінчив у 1899 р., отримавши диплом І ступеня і золоту медаль за дослідження «Турово-Пінське князівство».

Зацікавлення проблемою заселення Наддніпрянщини спонукало О. Грушевського переселитися до Одеси. 1904 р. він складає іспити на ступінь магістра російської історії. А з 1907-1908 рр. стає приват-доцентом кафедри російської історії Новоросійського університету в Одесі, однак через читання лекцій з історії України українською мовою змушений був залишити стіни цього навчального закладу. Науково-педагогічну діяльність продовжив у Московському та Петербурзькому університетах. Події Української революції покликали Олександра Сергійовича до Києва, де проявився його хист організатора, провідника культурно-освітнього руху. У 1917 р. Олександр Грушевський отримує ступінь приват-доцента.

З часу утворення Української Центральної Ради, очолюваної братом Михайлом, Олександр входить до її складу. Він керує важливою справою із заснування першого Українського народного університету. Восени 1917 р. Олександр Сергійович очолив Бібліотечно-архівний відділ при Департаменті мистецтв Генерального секретаріату справ освітніх Української Центральної Ради. Він запропонував оригінальну модель організації архівної справи. При Бібліотечно-архівному відділі створювалися: археографічна комісія для розроблення теоретичних проблем архівознавства, наукова бібліотека, редакція спеціалізованого часопису «Пам’ятки». Олександр Сергійович заклав основи загальної архівної реформи в Україні (1918 р.), що передбачала створення Національного архіву Української держави у Києві та Губерніальних архівів і Комісій на місцях.

Після поразки українського національно-визвольного руху вчений працює у радянських наукових та державних установах. Упродовж 1919-1930 рр. він – директор Комісії для укладання історико-географічного словника українських земель, дійсний член Археографічної комісії ВУАН, Науково-технічної школи, Українського наукового товариства. Олександр Сергійович також входив до редакційного комітету видання «Записки історичної і філологічної секцій» УНТ, до редакційного комітету журналу «Шлях»; друкувався на сторінках «Літературно-наукового вісника», «Записок НТШ», журналу «Україна».

Під час тотальних репресій радянська влада, звичайно, не могла йому пробачити участь в українському національно-визвольному русі, близькі родинні зв’язки з Президентом УНР Михайлом Грушевським. Тому 9 серпня 1938 р. за безпідставним звинуваченням «у керівництві антирадянською українською націоналістичною терористичною організацією» Олександра Грушевського було заарештовано. Аж до березня 1939 р. у київській тюрмі тривали допити Олександра Сергійовича. Упродовж багатьох місяців він мужньо відкидав висунені проти нього звинувачення. Лише протокол допиту від 14 березня свідчить, що його вдалося зламати, але тільки частково. Від О. Грушевського вимагали розшифрувати зміст його «підривної діяльності». І Олександр Сергійович мусив визнати, що вона полягала у перекручуванні суті того чи іншого історичного явища й поданні у такому вигляді молодим науковцям. А «саботаж» виявився у тому, що з 1930 р. вчений не видав жодної праці. Хоча це сталося не з його вини, бо саме в ті роки почався розгром наукової школи Михайла Грушевського. В результаті такого розслідування О. Грушевському визначили міру покарання: «П’ять років заслання до Павлодара (Казахстан), зарахувавши термін від дня арешту», де він працював рахівником, перебуваючи під наглядом міліції.

Помер Олександр Сергійович Грушевський у 1942 р. в одній із сільських лікарень (за твердженням місцевих жителів). За іншими даними – 1943 р. у селі Верхньо-Іртишськ (Казахстан). Офіційних даних про його смерть та місце поховання не знайдено. Реабілітований 1989 р.

Більше можна дізнатися, звернувшись до джерел:

Про нього:

Булгак О.В. Відроджувач української історії: до 130-річчя від дня народження О. С. Грушевського (1877-1943) / О.В. Булгак // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2007. - N3. - С. 54-59 - Библиогр. в конце ст.

Персоналії: Грушевський О.С.

Войцехівська І. Брат президента УНР (Олександр Грушевський) / І. Войцехівська // Пам'ять століть. Україна. - 2008. - N3. - С. 156-157

Приходько Людмила. Внесок Олександра Грушевського у розбудову бібліотечної справи Української держави у 1917-1918 рр. / Л. Приходько // Бібліотечний вісник. - 2004. - N4. - С. 23-30 - Бібліогр. в підрядк. прим.

Шихненко І. Олександр Сергійович Грушевський - біоісторіограф. С. 260-266//Українська біографістика : зб. наук. пр. Ін-ту біогр. дослідж. / В.С. Чишко; Національна академія наук України, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Українське біографічне товариство; Нац. акад. наук України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Укр. біогр. т-во- К. : НБУВ, 1996.

Вип. 4: - Бібліогр. у кінці ст.. - 554 с.

Calendar

     1 23
45 6 78 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21222324
252627282930