Погоня за вівцею
Мураками Харуки
84(5ЯПО)
М 91
Аннотация:
Твори японського письменника Харукі Муракамі (1949) вже більше двадцяти років підкорюють серця та вражають уяву мільйонів читачів в усьому світі. Народився письменник у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Автор романів «Слухай пісню вітра», «Китайский більярд 1973», «Танцюй, танцюй, танцюй» та інших. За роман «Погоня за вівцею» Муракамі був присуджений приз для починаючих письменників.Здавалося б, сюжет роману невигадливий. Від журналіста, що творить рекламні тексти й іншу порожнечу навколо себе, йде дружина. Та дарма - все одно не було між ними нічого яскравого. Замість того з’являється дівчина-повія з чарівними вухами. Любов не любов, але хоч якесь пожвавлення. А потім в життя героя входить вівця - єдина у світі, яку варто розшукати. Ця вівця час від часу вселяється в підхожу людину і стає її сутністю. Вона всемогутня і злопам’ятна. Така уперта тварина. Що за вівця і звідкіля прийшла - невідомо. Та й не це важливо. Пошук вівці - єдине, у чому є сенс. І якщо вже доля звела людину з цією твариною, нікуди від неї не сховатися. Адже вівця легко стає і долею, і думками, і навіть зовнішністю...
Цитаты
- Здається, у цю пору я поводився з нею жорстоко. Як саме, я вже не можу як слід пригадати. А може, це я сам до себе ставився жорстоко. В усякому разі, це її начебто зовсім не бентежило. А можливо (це в крайньому випадку), вона мала від того насолоду. Чому – не знаю. Врешті-решт, як мені здається, вона не шукала в мене ласки. Як згадую про це тепер, впадаю в дивний настрій. Сумний настрій – ніби я раптом торкнувся невидимої в повітрі стіни.
- - Але я ж стільки разів з тобою спав! Знаю геть-усі закутки твого тіла. Чого тепер соромишся?
- Клітини тіла оновлюються щомісяця. Навіть зараз! - і вона піднесла до моїх очей зворотний бік своєї руки. - І все, що ти, як тобі здається, знаєш про мене - це лише твої спогади. - А тому мимоволі мені в голові засіла думка, що справжнє життя - це пошук чогось...
- З ранку як прокинувся - так і відчував постійно: всередині у мене - вівця. Дуже природне відчуття.
- З ранку як прокинувся - так і відчував постійно: всередині у мене - вівця. Дуже природне відчуття.
Рецензия специалиста (официальные рецензии):
«Погоня за вівцею»:
скромна привабливість сучасної японської літератури
Харукі Муракамі вже давно перетворився в культового письменника кінця ХХ століття. Кар’єра письменника в нього розпочалася стрімко, і не менш стрімко він почав здобувати призи на всіляких літературних конкурсах, заслужив популярність на Батьківщині, а трохи згодом – і в усьому світі. До українського читача творчість Муракамі дійшла порівняно давно – але, як у нас водиться, в російських перекладах. Першою ж ластівкою видання Муракамі українською мовою став надрукований у «Фоліо» роман «Погоня за вівцею» – один із перших у творчості японського письменника.
Перекладачем виступив видатний інтерпретатор японської літератури Іван Дзюб. Весь роман написано як наратив від першої особи головного героя. Яке в нього ім’я – байдуже і автору, і, слід визнати, читачеві. У творах Муракамі взагалі майже немає імен. Так і тут – тільки характерні позначення «моя подружка», «дивний чоловік», «мій компаньйон» і т.д., або ж прізвиська. І от цей головний герой, журналіст, несподівано виявляється втягнутим у пошуки непростої вівці – це не тільки справа загальнодержавної значимості, але найголовніше, що неабиякий стосунок до вівці має старий друг героя Пацюк. Тому-то він і береться шукати вівцю сам – тому що пошук вівці означає пошук Пацюка, пошук свого минулого…
Сюжет «Погоні за вівцею» занадто цікавий, щоби переповісти навіть хоча б його зав’язку. Дивовижним чином у ньому переплітаються детектив і фантастика, але перш за все це – історія із життя журналіста, який розчаровується в житті, але через місію по знаходженню вівці його існування наповнюється і ніби починається заново.
Муракамі відзначається вмінням навколо невиразного, посереднього, хоч і не абсолютно сірого, героя побудувати цілу галерею оригінальних і незвичайних характерів. Тут і компаньйон, який поволі спивається, знає про це, але не хоче торкатися цього питання; дівчина-повія з настільки чарівними вухами, що їй доводиться постійно ховати їх під волоссям, і до того ж із даром передчуття; балакучий водій, який знає номер телефону Бога і постійно з ним радиться; Професор-Вівця, що ізолювався від навколишнього світу в тісній кімнатці ради вивчення, хай і теоретичного, овець; і так далі…
Національність автора в романі майже ніяк не виявляється – Муракамі не дотримується жодних традицій японської літератури, проявляючи відверте західництво як у письмі, так і в житті. Слід згадати, що виріс письменник на американській рок та рок-н-рол музиці й на європейській прозі, перш за все – Достоєвському. Перший роман «Слухай пісню вітру» починав писатися взагалі англійською мовою, а сама ідея стати літератором прийшла до Муракамі під час перегляду бейсбольного матчу. Та й імена, можливо, не вживаються, щоби не дратувати око західного читача – лишилися тільки Пацюк, який перекладається кожною мовою, і Джей – цілком англійське прізвисько (до речі, обидва були ще в першому романі Муракамі).
Не менш по-західному виглядає чи то звичка, чи то ритуал головного героя курити сигарети і пити пиво – опис цих дій займає великий обсяг у романі, і саме під ці дії до героя постійно приходять думки різного характеру.
Але на відміну від того ж «Слухай пісню вітру», часточка свого в «Погоні за вівцею» присутня – це, наприклад, довга історія заснування і заселення містечка Дзюнітакі. Отож, маємо справу з поєднанням національної самобутності з цілковито західною манерою написання і нарації, що утворює цікавий синтез.
Не можна не сказати кілька слів про стиль автора. Муракамі пише надзвичайно легко, використовуючи нескладний синтаксис, переважно короткими реченнями, але вміло застосовує в них цікаві метафори та порівняння. Автор ненав’язливо створює візуальне, фонове і навіть ароматичне тло розповіді, виявляючи неабияку спостережливість:
«На восьмому кроці я зупиняюся, розплющую очі й починаю глибоко дихати. У вухах легко задзвеніло. Так дзвенить від вітру заіржавілий колючий дріт на морському березі. О, як давно я не бачив моря…» (це п’яний герой повертається додому).
«Відсунувши важкий засув, я відчинив ворота гаража – всередині було просторо, сонячне світло, що проникало крізь щілини в дощаних стінах, вимальовувало на чорній долівці кілька чітких паралельних смужок. Пахло землею і бензином».
Питання про те, чи вартий цей роман уваги, видається дещо недоречним – «Фоліо» недарма випускало саме «Погоню за вівцею» одним із перших романів у лінійці сучасної, визнаної у світі літератури. З вибором видавництво не помилилось – твір захоплює, не відпускає від себе, наводить на думки, зрештою, від його читання просто дістаєш задоволення. Муракамі – модний автор, але один із небагатьох модних авторів, який насправді заслужив загальну любов і повагу. Після ознайомлення з «Погонею за вівцею» обов’язково захочеться почитати ще. Сподіваємось, «Фоліо» продовжить видання творів сучасного класика українською мовою, і ми матимемо таку змогу. Поки що вийшов тільки роман «Танцюй, танцюй, танцюй» у двох томах – далі буде…
Матеріал взято з сайту sumno.com
