Відомий український письменник і педагог Василь Сухомлинський стверджував: «Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність. Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі»». [1.]. А й дійсно, бібліотека є тою пристанню, куди кожний українець прагне дістатися, щоб здобути знання, важливі для подальшого особистого розвитку, щоб задовольнити потреби розуму, серця та душі. У сучасному світі ми просто не уявляємо своє життя, життя своїх дітей без доброї поради книги, яка знаходиться у бібліотеці.
У переказах про волхвів ми можемо прочитати, що і у дохристиянському суспільстві краяни користувалися книгами-письменами, серед яких «Громовик», «Колядник», «Волховник», «Травник», «Зілейник», «Сносудець» та багато інших. Книги допомагали у навчанні обдарованих дітей, які мали б поповнити елітну касту волхвів. Але документального підтвердження про язичницькі бібліотеки на теренах України на сьогоднішній день ми не маємо. А отже і не можемо однозначно підтвердити про існування таких у далекому минулому. Тому найстародавнішою бібліотекою серед краян можемо вважати бібліотеку Ярослава Мудрого, що розташовувалася на території Софійського Собору в Києві. У «Повісті минулих літ» про неї згадується під 1037 роком. [5.]. Тож цю дату, певно, і треба вважати датою створення першої бібліотеки на українських теренах. Про першу в Україні бібліотеку нам нагадує пам’ятна стела, автором якої є відомий український скульптор та режисер І.П. Кавалерідзе. Стела встановлена на території Софії Київської 55 років тому, 1969 року. На ній зображено портрет князя Ярослава Володимировича з книгою в руках і напис, стилізований під давньоруську мову: «В літо 6545. Сей же Ярослав, син Володимер, насея книжными словесы серца вєрных людей. Велика бо польза бывает чловєку од учення книжного». [4.].
Про кількісний і якісний склад бібліотечного фонду першої бібліотеки Русі та про книгописну майстерню, що працювала при ній, без вагомих історичних підтверджень однозначно стверджувати неможливо. За приблизними підрахунками фахівців, книгозбірня Софійського собору налічувала понад 950 томів. [5.]. А так це чи ні?! – нам складно гадати. Адже столичне місто Київ двічі, 1240 і 1718, було спалене окупантами. Нині ми можемо згадати хіба що про те, що саме в книгописній майстерні першої бібліотеки були створені «Ізборник Святослава», і знамените «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, і написано «Послання до Смоленського пресвітера Фоми» київського митрополита Климента Смолятича. І що певну кількість дорогоцінних книг із першої бібліотеки було передано до пізніше створених бібліотек інших великих міст Русі та до книгозбірні Києво-Печерської лаври.
Згідно історичних даних Києво-Печерську лавру засновано за часів Ярослава Мудрого в 1051 році ченцем Антонієм, як печерний монастир. Він поклав початок руському чернецтву. Згідно Студійському уставу, запровадженого в Русі у другій половині ХІ століття у руських (тобто українських) монастирях мають обов’язково функціонувати бібліотеки, скрип торії, школи, іконописні майстерні. При монастирях Русі тоді ж було запроваджено посаду книго-зберігача (бібліотекаря). Ченці майже 70 монастирів могутньої Русі читали книги та поширювали знання книжні серед вірян. А деякі з найбільш цінних книг спеціально навчені ченці переписували, а отже збагачували фонди не лише своєї книгозбірні, а також фонди інших монастирських бібліотек, бо між книгозбірнями Русі широко застосовувався книгообмін. Як стверджує дослідниця історії монастирських бібліотек Русі Ірина Лісова: «монастирські бібліотеки поповнювалися шляхом обміну з бібліотеками інших монастирів, дарів князів, бояр, духовенства, купців… за оцінками деяких фахівців, лише богослужбової літератури у монастирях Русі сумарно зберігалося понад 90 тис. назв.». [3.]. У книжковому фонді бібліотеки Києво-Печерської лаври зберігалися рукописні твори діячів церкви, псалтирі, служебники, молитовники, літописи або міст і монастирів, життєписні повісті про великих князів тощо. За окремими відомостями у книгозбірні лаври були книги, що вийшли з майстерень Софійського собору, а також було чимало творів іноземних авторів, перекладених давньоруською мовою.
Адже відомий арабський письменник і мандрівник Павло Алеппський 1653 року писав, що «в Києво-Печерському монастирі є прекрасне книгосховище з безліччю дорогих книг, у тому числі й пергаментних, яким не менше 500 років.» [6.].
Так, книго-зберігач Києво-Печерської лаври мав чим похизуватися перед іноземними мандрівниками. І це, зауважимо, після кількох великих пожеж, які датується роками ординських навал 1240 та 1416. Станом на 1593 рік за наказом архімандрита Никифора Тура було проведено один з перших описів нерухомого майна лаври. Тоді також було встановлено, що «крім Євангелій, було понад 60 рукописних книг. За часів архімандрита Є. Плетенецького (бл. 1554–1624) кількість книг у цій бібліотеці постійно зростала. У 17 столітті бібліотека вже мала спеціальне приміщення і досить великий книжковий фонд». [3.]. До речі, у XVI столітті вже активно почали розвиватися книгозбірні нових Святогірської ( вперше згаданої 1526) та Почаївської ( заснованої 1597) лаври, куди із Києво-Печерської лаври книги також передавалися.
У XVII столітті архімандритом монастиря був Петро Могила. І саме за його правління у Києво-Печерській лаврі розпочалось і надалі продовжувалось потужне книгодрукування особливо цінних книг, серед яких і «Києво-Печерський патерик», що нині є важливим джерелом історії Києва.
Всесвітньовідома бібліотека з унікальними документами та книгами з історичного минулого України 1718 року за наказом підступного Петра І була спалена. І лише через сто років бібліотека Києво-Печерської лаври почала своє відродження. Як зазначають фахівці: «із стародруків церковнослов’янською мовою вона мала книги: 16 ст. (16 пр.), 17 ст. (203 пр.). Крім загальної лаврської бібліотеки у 18 ст. існували невеликі бібліотеки у Зміївському монастирі, Китаївській і Голосіївській пустинях та в деяких церквах на території великих за площею лаврських вотчин.» [3.]. Після великої пожежі 1772 року та спустошливих воєн ХХ століття лише 1988 року після відродження Києво-Печерського монастиря бібліотека в Києво-Печерській лаврі теж почала відроджуватися. І вже на початку 2000-х книжковий фонд лаврської книгозбірні становив понад 10 тисяч томів. [2.]. Відродилася і лаврська друкарня. А 2008 року бібліотека була переведена у більш пристосовані для бібліотечної справи приміщення. В часи відродження української духовності лаврська бібліотека стала ще більш затребуваною у суспільстві. Бібліотекарі лаврської книгозбірні у своїй повсякденній роботі активно застосовують новітні технології. Так уже в ці дні ми можемо констатувати, що облік і каталогізацію лаврських фондів вже цифровізовано.
Серед найстародавніших бібліотек, мабуть, варто згадати і книгозбірню Мукачівського монастиря, засновану 1360 року, та книгозбірню Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. До речі, рукописний каталог Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря за твердженням дослідниці Ірини Лісової «містив відомості про 70 стародруків, зокрема: «Часословець», випущений у Кракові Ш. Фіолем (1491), «Служебник» з друкарні Мамоничів (1583), «Євангеліє учительне», видане у друкарні Києво-Печерської лаври (1637) та інші книжки.» [3]. .
У Дерманському монастирі, заснованого 1428 року Василем Федоровичем Острозьким (?-1453), вже у середині XVI століття була заснована бібліотека його родичем, магнатом, князем Василем-Костягтином Острозьким(1539-1608) . Саме тим князем Острозьким, під командуванням якого армія Великого князівства Литовського і Руського під Оршею 510 років тому Перемогла московську армію.. Саме тим князем Острозьким, який окрім бібліотеки ще й друкарню та академію заснував.
Бібліотека князя Острозького мала книжковий фонд понад 400 томів, серед яких стародавні слов’янські рукописи: «Поученія» та Євангеліє, а ще ціла низка надзвичайно цінних стародруків. Як зазначає українська дослідниця Ірина Лісова : «У 16–17 ст. монастир та його бібліотека були важливим осередком української культури на Волині». [3.].
Знаємо, що і тепер бібліотеки є важливими осередками української культури та цивілізаційного розвитку Незалежної держави. Наступна наша стаття буде присвячена книгозбірням стародавніх освітніх закладів України, серед яких Острозька академія, Києво-Могилянська академія, колегіум єзуїтів, чернігівський колегіум та інші.
Джерела:
- Вислови про бібліотеку[Електронний ресурс] :[текст]// Dovidka.biz.ua: [сайт] . — Режим доступу: https://dovidka.biz.ua/vislovi-pro-biblioteku/#google_vignette . — Назва з екрану. — Дата публікації: 4. 11 2014.. — Дата звернення: 19.09.2024.
- Києво-Печерська лавра [Електронний ресурс] :[текст]// Вікіпедія: [сайт] . — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%BE%D0%9F%D0%B5%D1%87%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B0 . — Назва з екрану . — Дата публікації: 19.09.2024. — Дата звернення: 23.09.2024.
- Лісова І.В. Монастирські бібліотеки[Електронний ресурс] :[текст]// Українська бібліотечна енциклопедія: [сайт] . — Режим доступу: https://ube.nlu.org.ua/article/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B8 . — Назва з екрану . — Дата публікації: 11.05.2021. — Дата звернення: 23.09.2024.
- Скляренко Г.,Тоцька І.. Пам'ятний знак на честь бібліотеки Ярослава Мудрого // Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 3.: С-Я. — Київ: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія», 2011. — С. 1217—2197, стор. 1532
- Солонська Н.Г. Давньоруська бібліотека як поліфункціональна система та як утворення в системі культури Київської Русі // Культура народов Причерноморья. — 2005. — N60. — Т.1. — С. 9-19.
- Хведченя С. Скарб Ярослава (Доля бібліотеки ЯрославаМудрого) // Наука і суспільство . —1996 . — №7-8 . — С.9-10.
