«Держава, яка через ті чи інші обставини дійшла до руїни, може з неї врятуватися, коли добре організує єдину, від низу до гори національну школу»

C. Русова

Вона була видатною просвітителькою, берегинею здобутків української культури, громадською діячкою, палкою поборницею збереження й розвитку української мови, подвижницею розбудови національної системи освіти й виховання. Та безжальні виверти історії, спотворення національного світогляду, відлучення від традицій, звичаїв, культури свого народу, тотальна русифікація імперії загнали це ім’я у безвість на десятиліття.

Народилася Софія Русова 18 лютого 1856 року в аристократичній родині в селі Олешня Городнянського повіту (нині Ріпкінський район) Чернігівської губернії. Батько Федір Ліндфорс – швед за походженням, був відставним російським офіцером, мати – Ганна Жерве – француженка, високоосвічена й інтелігентна жінка, але рано пішла з життя, коли Софійці ще не було й чотирьох років. Вихованням дівчинки займалися батько й старша сестра Марія та няня, проста українська селянка, про яку Софія з теплотою згадувала все життя. Були й гувернантки, які навчали іноземним мовам: французької, англійської та німецької. Дитячі роки її пройшли у спілкуванні та іграх із селянськими дітьми, спостереженнями за працею селян та їх злиденним життям. Батько мав ліберальні погляди, користувався повагою селян, які у роки земельної реформи обрали його своїм мировим посередником. Сестра Марія відкрила школу в селі Олешня для навчання селянських дітей, підтримувала постійні контакти з прогресивними представниками української інтелігенції, які були частими гостями у садибі Ліндфорсів. До того ж у сім’ї була багата бібліотека – твори Руссо, Вольтера, Гете, Міллера, Байрона, Мішо, Тургенєва. Ці перші родинні враження зародили в чулій душі дівчинки паростки демократизму й народності.

Початкову освіту Софія здобула вдома. У десять років вона вступила до третього класу найпрестижнішої у Києві Фундуклеївської жіночої гімназії, яку закінчила у 1870 році з золотою медаллю. Раптова смерть батька у 1871 році змінює життя Софії. У свої п’ятнадцять років разом зі старшою сестрою відкрила в Києві перший україномовний дитячий садок і зблизилась духовно з членами Старої Громади. Цьому сприяло близьке знайомство з сім’єю відомого українського письменника М. Старицького, діти якого відвідували їх дитсадок і який познайомив сестер із родиною українського композитора М. Лисенка та інших видатних діячів української культури, членів Старої Громади – М. Драгомановим, В. Антоновичем, П. Чубинським, П. Житецьким, Ф. Вовком, О. Русовим й ін. Сестри Ліндфорс надають у вечірні години приміщення дитячого садка для зібрань Громади і репетицій драматичного гуртка п’єс українською мовою, яка на той час, згідно з валуєвським указом, була під забороною. Софія також бере діяльну участь у виставах, включається у вивчення української культури, мови, етнографії, фольклору.

У 1874 році Софія Федорівна одружилася з Олександром Русовим. О. Русов, як статистик, мав часті переїзди: Чернігів, Ніжин, Херсон, Полтава, Одеса, Київ – і де б не перебувала родина Русових, Софія Федорівна активно включалася в роботу місцевих громад, просвіт: у відкриття дитячих садків, початкових шкіл, книгозбірень, підготовку вистав, лекторіїв, видання літератури тощо. Царський уряд прискіпливо стежив за розгортанням національно-визвольного руху в Україні. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства за членами всіх об’єднань української інтелігенції встановлюється «негласный надзор». Не оминула ця чаша і родину Русових. Протягом періоду з 1880 по 1905 роки Софію Федорівну заарештовували п’ять разів, проте це не схитнуло її переконань, а лише посилило їх, загартувало її волю.

Революція 1905 року дає С. Русовій надію на визволення України з-під гніту царської імперії. Вона працює в комісії, створеній Академією наук для визнання української мови, з її ініціативи був скликаний з’їзд народів Російської держави, на якому порушувалось питання про надання повної автономії кожному народу в економічному і культурному житті, створення шкіл для всіх народів з рідною мовою навчання, бере активну участь у Всеросійському з’їзді вчителів (1905 р.). У цей час С. Русова розробляє і читає курс лекцій з української літератури для слухачок Бестужівських курсів у Петербурзі, там же за її участю була видана безцензурна збірка «Кобзаря» Т.Г. Шевченка. У 1906 р. С. Русова видає «Український буквар», в основу якого взяла розробки О. Потебні, який ще у 60-х рр. ХІХ ст. працював над підручником для українських недільних шкіл. Це був сміливий крок, бо таких підручників українською мовою російська цензура не пропускала, до того ж революція пішла на спад, і у країні посилювалась реакція.

Навесні 1909 р. С. Ф. Русова слідом за чоловіком, якому запропонували читати курс статистики у новоствореному Комерційному інституті, повертається до Києва. Це був тяжкий період у житті діячки, оскільки на початку 1909 р. петербурзька земля прийняла на вічний спокій її старшого сина Михайла. Незважаючи на тяжкі переживання, вона рік викладає в Комерційному інституті французьку мову, після чого через відмову Міністерства народної освіти продовжити дозвіл на викладацьку діяльність у цьому вузі переходить працювати у комерційну школу І Учительського товариства. У цей же час редагує перший український педагогічний журнал «Світло», читає курс дошкільного виховання у Фребелівському інституті, бере участь у Всесвітньому з'їзді представників преси у Брюсселі.

У 1915 р. вона овдовіла. Події Лютневої революції 1917 року Софія Русова зустріла в Києві. Реакція українських освітян на тогочасні політичні зміни в країні найкраще передається словами Софії Федорівни у праці «Мої спомини»: «Скрізь залунало гасло: рідна мова в рідній школі! Скільки за нього бились з царизмом, а тепер наша воля його реалізувала в життя. Закипіла праця!». Від просвітницьких організацій її обрали до Центральної Ради, Софія Федорівна очолила Департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти, проводила дерусифікацію шкіл, готувала українські підручники. На початку 1919 року Софія Русова разом з українським урядом була евакуйована до Кам'янця-Подільського. Тут вона викладала в учительській семінарії та Кам'янець-Подільському державному українському університеті, який на той час іще сприймався як «українська твердиня», опікувалася університетським дитячим садком та іншими дитячими установами. Проте на початку 1921 р. в результаті діяльності більшовицьких комісарів, що почали безпосередньо керувати університетом, у ньому відбулися зміни, які фактично унеможливили нормальний навчальний процес: було скасовано автономію цього навчального закладу, професори замість проведення занять примусово повинні були працювати на громадських городах, почалося фізичне знищення свідомої молоді та інтелігенції. Все це спричиняло виникнення думки про еміграцію. Останні роки української державності Софія Русова плідно працювала в Червоному Хресті, рятуючи життя багатьох українських вояків, які перебували у полоні.

У 1922 р. емігрувала до Львова, потім до Відня і Чехії, де також розгорнула велику просвітницьку діяльність, сутність якої полягала у вихованні в української молоді почуття національної свідомості. Працювала професором Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. У Празі видала збірки «Дидактика», «Націоналізація дошкільного виховання». Автор праці «Теорія і практика дошкільного виховання» (1924).

Очолювала Українську жіночу раду, брала участь у всесвітніх жіночих конгресах у Гаазі, Копенгагені, Женеві, Відні. З 1937 по 1940 р. – почесний голова Всесвітнього союзу українок.

Померла 5 лютого 1940 р. у Празі.

Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:

Про неї:

• Дровозюк Лідія. Софія Русова: дві святині – власна школа й власне військо [Текст] / Л. Дровозюк // Історичний калейдоскоп. – 2019. – № 1. – С. 29-31.
• Дяков І.В. Теоретичні основи дослідження педагогічної спадщини та діяльності Софії
• Русової [Текст] / І.В. Дяков // Інноваційна педагогіка. – 2019. – № 18 т. 1. – С. 23-26 – Бібліогр. наприкінці ст.
• Дяков І.В. Педагогічні погляди Софії Русової щодо виховання особистості в системі позашкільної освіти [Текст] / І.В. Дяков // Інноваційна педагогіка. – 2018. – № 6. – С. 14-17 - Бібліогр. наприкінці ст.
• Синекоп Людмила. Погляди Софії Русової на естетичне виховання [Текст] / Л. Синекоп // Дитячий садок. Мистецтво. Сер., Шкільний світ. – 2020. – № 2(лют.). – С. 5-11.
• Соловей М.В. Софія Русова – організатор позашкільної освіти України (1917 – поч. 1919 р.) [Текст] / М.В. Соловей // Інноваційна педагогіка. – 2019. – № 14 т. 2. – С. 82-86 – Бібліогр. наприкінці ст.
• Та ін.

Її твори:

• Русова Софія Федорівна. Мемуари. Щоденник/ С.Ф. Русова; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; упорядкув. В.І. Сергійчук, опрац. текстів Л. Божук, опрац. текстів Л. Кирик, худож. оформ. М. Черненко – К. : Поліграфкнига, 2004. – Покажч. імен: с. 514-538. – 543 с.
• Русова Софія Федорівна. Теорія і практика дошкільного виховання/ С.Ф. Русова - Л. : Просвіта, 1993. – 127 c. – (Популярна енциклопедія "Просвіти").
• Русова Софія Федорівна. Наші визначні жінки: літ. характеристики-силюети/ С. Ф. Русова – Виннипег (Канада) : Видано заходом Союзу Українок Канади, 1945. – 105 с.
• Русова Софія Федорівна. Початковий підручник французької мови задля самонавчання і перших класів гімназій з французсько-українським словарем/ С.Ф. Русова – Вінниця : Вид. Вінниц. просвіти, 1918. – Окремі елементи бібліогр. опису уточнені за Інтернет-ресурсами. – 72 с.
• Русова Софія. Позашкільна освіта. Засоби її проведення [Текст] : Музеї. Екскурсії / С. Русова // Дитячий садок. Мистецтво. Сер., Шкільний світ. – 2020. – № 4(квіт.). – С. 33-43.