«Скальпель, перо і бандура» – так визначив основні життєві іпостасі Штокалка-науковця і Штокалка-митця один із сучасних мистецтвознавців – В. Савчук.
Вікіпедія ж подає більш розширену характеристику видатного українця. Стверджуючи, що він – український поет-модерніст, студентський діяч і лікар-інтерніст, онколог і дерматолог, доктор медицини, художник, бандурист.
Ким же був Штокалко?
Він народився 1920 року в сім’ї священика четвертим із п’яти синів. Його батько був творчою натурою: автор збірок поезій релігійної тематики, байок, історичних оповідань для дітей, п’єс. Також займався живописом. Старші брати померли у дитинстві і, можливо, це спонукало Зиновія вибрати медицину, як професію. Однак, закінчивши в 1938 році Бережанську гімназію, він не міг поступити на медицину, бо в міжвоєнній Польщі, до складу якої тоді входила Галичина, був закон, який обмежував число українців на медичному факультеті. Як не дивно, справа вирішилася позитивно за першого приходу радянської влади у Галичину, коли вона увійшла до складу УРСР. Тож у 1939 році Зіновій вступив до Львівського державного медичного інституту (нині – національний ім. Данила Галицького). Та німецько-радянська війна перервала його студії медицини. Німецька окупаційна влада заарештувала юнака й заслала у в’язницю до Берліна. Живучи в таборі для переміщених осіб, Зіновій займався громадською діяльністю. Тож звання доктора медичних наук Штокалко здобув після війни в Мюнхені (1951) в Університеті Людвіга-Максиміліяна, захистивши дисертацію про біохімію карциногенезу. ПІід час навчання знову розгорнув широку громадську діяльність, був організатором літературних вечорів і диспутів, редактором тижневика «Студентські вісті», головою Української студентської громади.
Після закінчення університету Штокалко емігрував до США в 1952 р. і мусив подавати прохання до Верховного Суду, щоб американський медичний естаблішмент визнав його європейський диплом. Працював у різних лікарнях Нью-Йорку, а згодом і приватно, і не раз безкоштовно лікував бідних чорного району Гарлему. У медичній практиці Штокалко не обмежувався традиційною західною медициною, а користувався також тоді маловідомою на Заході акупунктурою. В американському медичному світі Штокалко був такою собі «білою вороною»: він відстоював право кожного на доступне медичне обслуговування тоді, як західні лікарі захищали на всякі лади загальне медичне страхування.
Загалом у медичних наукових колах Зіновій Штокалко знаний як лікар-онколог, дерматолог, фахівець із біохімії, автор наукових розробок і статей з етимології новоутворень та лікування злоякісних пухлин.
Та не лише в медицині хлопець бачив своє призначення. Із ранніх років він вивчав фольклор, записував пісні, думи й балади, цікавився музикою (свідченням є збережений зошит із записами народних пісень за 1936 р.).
Будучи військовим священиком, під час Першої світової війни його батько привіз бандуру з центральної України з надією, що котрийсь із синів буде на ній грати. Дуже шкода, що старший брат Іван, для якого бандура була придбана, помер дитиною, тоді Зіновій зацікавився інструментом. Невідомо, хто був його першим учителем, але знаємо, що якийсь час Штокалко вчився в Богдана Клевчуцького в Бережанах та в Юрія Сінгалевича у Львові, а також був під впливом виконання харківського бандуриста Григорія Бажула.
Зіновій концертував із групами й індивідуально в Україні, Німеччині та США.
Від 1939 року разом з Юрієм Сінгалевичем і Ф. Якимцем входив до тріо бандуристів у Львові. Уже тоді в репертуарі співака було чимало пісень у власній обробці, зокрема: «Стоїть дуб зелений», «Сіяв мужик гречку», «Ой, кряче, кряче...» та багато інших. Підтримував зв’язок із волинською групою бандуристів, до складу якої входили К. Місевич, Д. Щербина, В. Гонта та ін. Збирав музичні матеріали, вивчав творчу спадщину композитора Ф. Колесси, бандуристів Г. Хоткевича, М. Кравченка.
Зіновій Штокалко обробив для бандури понад 300 пісень, балад і дум, записав на плівку 5 дум, 3 билини, багато пісень і танців. Створив багато власних пісень і дум (20 аудіокасет). У композиторській діяльності виявив себе митцем-експериментатором, митцем-новатором. Це стосується, насамперед, такого жанру, як билини.
Був солістом Капели бандуристів ім. Т. Шевченка в Америці, підготував історико-теоретичні дослідження про бандуру «Кобзарський підручник» (К. – Едмонтон, 1992).
Зіновій Штокалко робив усе для того, щоб його музична спадщина стала власністю українського народу. Левко Майстренко – музикознавець і близький друг композитора – власноручно передав копії його головних творів Павлові Вірському, керівникові Українського державного ансамблю народного танцю, деяким письменникам та культурним діячам, які їхали в Україну.
Штокалко також виявив себе як митець-графік. Відомі дві малярські роботи студентських років – портрет матері та сюрреалістичний автопортрет олівцем – написані в Україні. Митець цікавився новими течіями в мистецтві початку XX століття, зокрема сюрреалізмом Сальвадора Далі, з яким був особисто знайомий. Ці впливи відобразилися у пізніших творах – автопортреті та двох картинах-масках, уміщених на сторінках книги «На окраїнах ночі».
Штокалко був ренесансовою людиною: він досліджував хворобу раку, був талановитим графіком, а його (і його друзів) літературна творчість відкрила двері української літератури сюрреалізмові та театрові безглуздя. На жаль, літературна спадщина Зіновія Штокалка (літературний псевдонім – Зіновій Бережан) маловідома широкій суспільності. За його життя опубліковано лише два твори у німецькому перекладі Елізабет Котмаєр («Антологія», 1957). У другому номері альманаху «Хорc» на початку 1950-х років надруковано невелику добірку із поезії та прози автора, все інше залишилось у рукописах. Українською мовою вперше його поезія опублікована в II томі «Координати» (Мюнхен, 1969).
У посмертній збірці «На окраїнах ночі» (Мюнхен, 1977) вміщено передмову-літературний портрет Штокалка, створений письменником Ігорем Костецьким.
Також збереглось 25 літературних текстів Бережана у виконанні автора, переписаних сьогодні з аудіокасет на компакт-диски.
Помер З. Штокалко 28 червня 1968 року в Нью-Йорку (США) у розквіті своєї життєвої активності та музичної й літературної творчості. Поховано його на українському цвинтарі в Сант-Бавнд-Бруку (США, штат Нью-Джерсі).
У цьому році виповнюється 100 років від дня народження Зіновія Павловича Штокалко. У зв’язку з цим за рішенням депутатів Бережанської міської ради від 14 травня 2020 року відомому лікарю, бандуристу, учню місцевої гімназії Зіновію Штокалку (Бережану) присвоєно звання Почесного громадянина міста Бережани. А також рішенням обласної ради від 10 грудня 2019 року 2020 рік на Тернопільщині проголошений Роком бандури і присвячений 100-літтю від дня народження Зіновія Штокалка.
Більше можна дізнатися, звернувшись до документів із наших фондів:
Про нього:
- Іваниш Андрій Андрійович. Зіновій Штокалко – реформатор сучасного кобзарства [Текст] / А.А. Іваниш; В.М. Єсипок // Молодий вчений. – 2018. – № 2, ч. 1. – С. 124-127. – Бібліогр. наприкінці ст.
Його праці:
- Штокалко Зіновій. Кобзарський підручник / З. Штокалко; зредагував А. Горняткевич. – Едмонтон : Вид-во Канад. iн-ту укр. студiй, 1992. – 347 с.
