Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Культура сарматів

Серед основних культів у них були культ сонця, вогню та БОГИНІ-МАТЕРІ. Вони першими надали якнайбільше на той час привілеїв для жінок. У них, на відміну від інших, ЖІНКИ також мали право керувати… Їхні жінки, на відміну від жінок інших народів, їздили верхи на полювання з чоловіками та без них, виходили озброєні на війну з ворогами та носили однаковий з чоловіками одяг.[6.].

Їхні ювелірні прикраси часто плутають зі скіфськими, але саме вони придумали інкрустацію золотих виробів і саме їхнє мистецтво вирізнялось з-поміж інших поліхромією (багатобарв’ям). До речі, саме вони завезли на Україну дзеркала. [3.]. Саме їхніми нащадками у Середньовіччя вважали себе польська шляхта і українські козаки. І той «хохолок» на оголеній голові, який і в наші дні є досить популярним серед українців, привнесений до нас саме від них. Ще близько 179 р. до н.е. римський полководець і політичний діяч Марк Віпсаній Агріппа на складеній ним карті колишньої території Скіфії визначив її як Сарматія. І довгий час (аж до ХVІІ століття нашої ери) завдяки тому, що на території Північного Причорномор’я проживали сармати, на іноземних мапах Україна називалася «Сарматія».[7.].

САРМАТИ – це спільна назва союзу іраномовних кочових племен роксоланів, аланів, сіраків, аорсів та язигів. Про кожне з цих племен з великою історією військових походів і територій проживання можна розповідати годинами. І про це Ви можете дізнатися, завітавши після перемоги ЗСУ до Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара. Але ми б хотіли звернути Вашу увагу лише на внесок сарматів у розвиток української культури взагалі та окремих видів мистецтв в Україні зокрема.

Напевно слід зазначити, що вперше ці численні племена згадуються у праці Геродота під назвою «савромати». Філологи вважають, що слово «савромат» походить від давньо-іранського «saoromant», що означає «оперезаний мечем» або «той, хто носить меч».[4.]. Про довгий меч сарматів, який допомагав низькорослим чоловікам та жінкам у бою на конях, теж написано чимало історичної та художньої літератури. І про велику кількість слів, які увійшли до української мови від сарматів.

"Як стверджує Тарас Марусик, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, це слова «пан», «терези», «джура», «шаровари». А Костянтин Тищенко, професор кафедри Близького Сходу при Київському Національному університеті ім. Т. Шевченка, зазначає, що є і прадавні запозичення від сарматів. Наприклад: «дбати – дбайливий», «бачити – обачний», «тривати – тривалий», «жвавий – жвавішати», «почвара – потвора», «кат – катувати» та ін."(Інформацію взято з Вікіпедії).[8.].

Також хочемо нагадати про історичну риторику і сучасні висновки дослідників історії войовничого кочового народу. Отже…

САРМАТИ тривалий час (від ІІІ століття до нашої ери аж до ІІІ століття нашої ери) контролювали величезну територію.[7.]. Ми не будемо стверджувати, як деякі історики, що більш войовничі сармати витіснили скіфів. Ні! Ми підтримуємо думку сучасних вчених, що холод витіснив скіфів з території сучасної України. Бо ж певний період на теренах сучасної України, кажуть, що то було кілька десятиліть поспіль: було 9 місяців «Зима» та 3 місяці «Літо». А коли клімат трохи нормалізувався, сарматські племена підійшли зі сходу і за відсутності серйозного опору дуже швидко взяли під контроль увесь край від Чорного моря до Канева. Сармати займали всю лісостепову зону. На півночі їх сусідами були слов’янські племена («бастарни» – згідно античних джерел), які жили в межах сучасного Полісся до Білорусі. На заході – племена Буковини й Молдови («гето-дакійці»), а ще далі на захід – германські племена (вандали, готи, гепіди). Під їхній вплив потрапляють грецькі поліси північного Причорномор’я. Зокрема, в Ольвії десятиліттями карбували монети з іменами сарматських царів Форзоя та Інісмея.[8.].

Фінал еллінізму та розквіт Римської імперії припадає саме на час утвердження сарматів на теренах сучасної України. Вони протягом шести століть займали панівне становище в приазовських і причорноморських степах і внесли зміни в етнічний склад і культуру населення всього Північного Причорномор'я.[7.].

Починаючи від ІІ століття до нашої ери сармати заселили степи Північного Причорномор’я. Вони змішалися з меотійскими і синдийскими племенами, що мешкали на Таманському півострові. Вони тривалий час співпрацювали то зі скіфами, то з римлянами. Хто ж такі сармати?! Як їх описували їхні сучасники?! Ось вам кілька замальовок. Римський географ I століття нашої ери Помпоний Мела писав: «Сармати не живуть в містах і навіть не мають постійних місць проживання. Вони вічно живуть табором, перевозячи майно і багатство туди, куди залучають їх кращі пасовища або примушують відступаючі або переслідуючи вороги».[6.].

Географ кінця I ст. до н. е. – початку I ст. н. е. Страбон так описує життя сарматів: «Кибитки номадов (кочівників) зроблені з повсті і прикріплені до возів, на яких вони живуть, навколо кибиток пасеться худоба, м'ясом, сиром і молоком якої вони харчуються». [1.].

Знатний сармат носив коротку сорочку, пояс, м’які чоботи і плащ, який на плечах застібувався фібулою. Слід зазначити, що в нашому краю першими почали одягати шаровари саме сармати. Цим ми заперечимо ще одне помилкове твердження, що шаровари у нас від тюрків. Ні, панове, шаровари – це зручний одяг сарматів, при цьому сарматів будь-якої статі.

Зовнішньо сармати дещо нагадували скіфів. Ось, наприклад, як описував аланів сучасник: "Вони високі на зріст, вродливі і світловолосі, а лють в їх очах вселяє жах".[6.].

М'ясо барана було основною їжею сарматів, хоча вони й не нехтували споживати страви із зернових та молоко, кумис і сир. Посуд сармати мали глиняний. Однак, заможні сармати мали привозний дорогий посуд: червонолакові, золочені, срібні та бронзові глеки для вина, черпаки, келихи, а для ритуалів – посуд у вигляді тварин, особливо барана.

Та справжнім символом багатства сармата були ювелірні вироби, у яких вони, як і скіфи, підтримувались так званого звіриного стилю. Проте, на відміну від скіфів, у золотих речах сарматів безліч вставок із бірюзи, яскравих каменів та кістки мамонта.

"В 1960-х роках у Запоріжжі проводилися розкопки кургану по вулиці Республіканській. Тоді група археологів помітила в стіні нішу, почали її копати, а там виявився скарб – сарматське золото. Як засвідчили працівники Запорізького краєзнавчого музею: «Це предмети для кінської збруї - фалари із зображенням тварин, дві поясні бляхи із зображенням бичків, на яких з двох боків напали хижаки. Цей прийом називається скіфським звіриним стилем, але він характерний і для сарматів теж». При виготовленні цих речей сармати вперше використовували інкрустацію. Щоб розібратися, з чого зроблена вставка, експонати тоді, у 1960-ті роки, віддали на реставрацію в Ермітаж. Виявилося, що матеріал, який використовувався для інкрустації, – не бірюза, а пофарбована кістка мамонта." (Матеріал взято з веб-сайту "Укрінформ") [2.].

Інкрустація золотих виробів сарматів вразила весь цивілізований світ. Деякі вироби і донині вражають вишуканістю.

Певно, треба зважати і на три періоди проживання на території сучасної України самобутніх сарматських племен. Доктор історичних наук Олександр Симоненко окреслював три періоди сарматської доби на землях сучасної України:

  • ранньосарматський період – в межах II-I ст. до н. е.,
  • середньосарматський – I ст. до н. е. – середини II ст. н. е.,
  • пізньосарматський – другої половини II – IV ст. н. е.[5.].

Про культуру сарматів ми маємо певне уявлення завдяки численним знахідкам археологів.

У багатих сарматських похованнях, які є складними поховальними спорудами, археологами знайдено чимало ювелірних виробів та посуду з коштовних металів. Поміж найвідоміших археологічних пам'яток сарматського часу в Україні – так звані «царські» кургани біля с. Пороги Вінницької обл., де поховано «царя» та його дружину. [1]. У цьому похованні знайдено меч, який має коштовні піхви і є уособленням Ареса – Бога Війни. Меч – ознака вищого військового стану. До речі, меч для сарматів слугував предметом поклоніння. В інших курганах археологи знаходили також срібні вироби.

Відомими археологічними пам’ятками є і кургани з багатими похованнями «цариць-жриць» Соколова Могила на Миколаївщині та Ногайчинський курган у Криму. Радимо їх при нагоді відвідати.

Різноманітний асортимент предметів побуту, озброєння й прикрас, знайдених у могилах, свідчить про існування різних домашніх ремесел: ювелірного, ковальського, бронзоливарного, шкіряного, деревообробного та ін. Сарматські жінки займалися прядінням, ткацтвом, виготовленням повстяних виробів.[3.].

В Ямпільському районі на території Вінниччини в 80-ті роки ХХ століття археологи знайшли символи царської влади сарматів, а саме перевиті голівки коней цілують сонце. Так виглядає гривна, яку сарматський цар, як символ влади, одягав на шию.

В українських музеях експонується багато витворів мистецтва сарматів: амфори, глеки, кубки; предмети побуту; зброя; золоті і бронзові прикраси; культові речі. Вони відображають духовний світ і культурну своєрідність древнього степового населення САРМАТІЇ.

Поширеним промислом у сарматів було полювання і, звичайно ж, війна та работоргівля.

Стародавній історик Овідій залишив опис набігів сарматів: «Ворог, сильний конем і стрілою, що далеко летить, широко спустошує сусідню землю. Одні з жителів розбігаються, і з покинутих без охорони полів грабуються багатства, що не оберігаються… Частина жителів відводиться в полон, марно озираючись на села і свої житла, а частина гине жалюгідною смертю, пронизана зазубленими стрілами».

Сармати активно займалися работоргівлею, адже на той час вона була дуже прибутковим промислом. [7.].

Майже 600 років сармати наводили жах на античний світ, але у ІІІ ст. н. е. їхньому володарюванню в українських степах настав кінець. Спершу нищівного удару їм завдали готи - германські племена, які просунулися з Північного Заходу, а в ІІ половині IV ст. н. е. їх добили гуни - нові кочівники, що з'явился у степовій Україні з Центральної Азії. Та асимільовані скіфи і праслов’яни зберегли пам'ять про сарматів та їхнє незабутнє мистецтво.

У 1907 році на березі ріки Росі було знайдено чудовий скарб – золоті фігурки танцюючих чоловічків у вишиванках. Цей сюжет дуже  типовий для сарматів  і повторюється у них в безлічі варіацій. До речі, сарматське божество Симург (Симаргл) належав  і до язичницького пантеону київського князя Володимира Великого.[1.].

Вдивляючись у знайдені археологами культурні цінності войовничих сарматів, можемо констатувати, що мистецтво сарматів є невід’ємною частиною великої української культури, яка акумулює у собі духовну силу тисячоліть. Мистецтво сарматів близьке нам за духом та семантикою. Занурення у сутність виробів народно-прикладного мистецтва наших пращурів допомагає нам не розірвати вервечку багатотисячної історії національної культури, яка безумовно має ознаки витоків з сивої давнини. 

Список використаної літератури:

  1. Залізняк Л. Стародавня історія України / Ред. В. Олексієнко. — Київ: Темпора, 2012. — 542 с.
  2. Ольга Звонарьова, Фото Дмитро Смолієнко. Сарматські звірі із  «Золотої комори». [Електронний ресурс]:[текст, фото]// ukrinform.ua: [сайт] . — Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3381232-sarmatski-zviri-iz-zolotoi-komori.html. . — Дата публікації:   08.01.2022. — Дата перегляду 12.05.2023.
  3. Лозко Г. Українське народознавство. —Київ: АртЕК, 2004.- 470 с.
  4. САРМАТИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Київ: Наукова думка, 2019. - 842 с.. Режим доступу: URL: http://www.history.org.ua/?termin=2. 5. 2 . — Дата перегляду  28.07.2024.
  5. Симоненко О. В.  Сармати північного Причорномор'я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія. Автореферат дисерт. на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. — Київ: Наукова думка, 1999. — С. 82.
  6. Симоненко О. В. Сармати // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С.. — С. 457. — 944 с. : іл.
  7. Хто такі українські сармати. Сарматія на території України [Електронний ресурс]:[відео]/ /History Verum:[Ютюб-канал] . — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=-DKhHX7xoGc. — Дата завантаження   20.04.2020. — Дата звернення: 30.07.2024.
  8. Сармати [Електронний ресурс] :[текст]//Вікіпедія : [сайт] . — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8. —  Дата  перегляду 29.07.2024.

Календар подій

       1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16171819202122
23242526272829
30