Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

"Вийди, вийди, сонечко..."

Так починається одна з найстародавніших і найпопулярніших українських народних закличок. ЗАКЛИЧКА – це мініатюрний музично-поетичний твір, в основу якого закладено одвічні увірування краян у магічну силу слова. Попри утиски і заборони українці оберігали родинну мову, народні пісні, замовляння та заклички.  З  часом, попри християнізацію української спільноти і попри заборони мовних родзинок на українських землях з боку всіляких зайд, ЗАКЛИЧКИ як елемент усної народної творчості українців знайшли собі затишок у світі уявлень українських дітей. І це прекрасно! Адже фольклор є унікальним засобом розвитку світосприйняття малечі та засвоєння дитятком фундаментальних  національних істин через постулати народної мудрості, які є в основі талановитих і по-мудрому простих українських народних  закличок. Так природньо і невимушено культурна спадщина передається із покоління в покоління, розвиваючи та збагачуючи світ дитини.

ЗАКЛИЧКИ є одним з найбільш ефективних та доступних засобів розвитку словесної творчості підростаючого покоління. За допомогою закличок у малят розвивається фонематичний слух. Адже вони використовують звукосполучення – награвання, які повторюються декілька разів у різному темпі, із різною інтонацією, при цьому виконуються на мотив українських народних мелодій. Усе це без будь-яких наполягань з боку вихователів дозволяє дитині невимушено усвідомити красу рідної мови, її лаконічність та надзвичайну силу.

Українці від малого до старого завжди шанували і в сиву давнину навіть обожнювали Сонце. В період змін сонцестояння українці відзначали основні свята. Так 23 березня, в День весняного сонцестояння, починалися роботи в полі, починався Новий рік краян-хліборобів. В ніч з 21 на 22 червня парубки та дівчата святкували Свято Івана Купала, чим  знаменували обрядове входження в День літнього сонцестояння. А  в ніч з 21 на 22 грудня Святкували Коляду - водили козу від хати до хати та співали колядки в сінях родичів, закликаючи відродження світла після найдовшої ночі в День зимового сонцестояння. Так українці вже не одне тисячоліття вшановують небесне світило, найменоване Сонцем.

Тож і українська народна закличка «Вийди, вийди, сонечко» несе в собі одвічне хліборобське побажання, щоб на землю зійшло лагідне і тепле сонечко, щоб квіточки розпустилися і забуяла весна. Закличка, як і замовляння, складається з експозиції, де названо адресата  і побажання, та своєрідного епілогу, в якому сконцентровано бажання здійсненого. А саме:

«Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір’ячко,
На весняні квіточки,
На маленькі діточки.
Тут вони граються,
Тебе дожидаються.»

Поспівали з діточками закличку?! Та й погляньте: за віконцем вже гріє лагідне сонечко, а, можливо,  десь і спадають дзвінкі краплинки з дахів. А у синьому українському небі летять пташині зграї, бо березень відчиняє двері у рідний край. Згідно з давньоукраїнським віруванням  9 березня зі Світлого Ірія до України прилітають пращури у вигляді птахів – сорок чи жайворонків. В цей день краяни святкували  Сорочини чи Жайворонки. Згідно народних прикмет на чиє поле в цей день птахи першими причалять, тому господарю буде  цього року нагода радіти від доброго  урожаю.

Традиційно в цей день діти бігають, закликаючи пташок всіх прилетіти:

«Летіть, жайворонки,

До нашої сторонки,

Спішіть, ластів’ята,

До нашої хати –

Весну зустрічати,

Зиму проводжати.»

Також вже традиційно, якщо дітям, які вийшли в поле чи на подвір’я співати заклички, зустрічається якась перелітна птиця, то згідно народних прикмет, це їм на радість в наступні місяці. Дітлахи кидали соломинку услід птиці, примовляючи: : «Нате вам на гніздечко!».  Освітлені радістю діти повертаються на рідну вулицю, заспівуючи веснянку:

«Весна, весна красна!

Що ти нам принесла?

Зима ти наша біла,

Вже ти нам дуже надоїла!»

А іще у цей день юнки варили сорок вареників із сиром і частували хлопців. А господині чи то ґаздині пекли обрядового печива в образі жайворонків чи сорок і роздавали дітям. Частину обрядового печива діти підвішували на фруктових деревах.  Це – жертва весні, щоб гуси неслися, яйця водились та гусенята плодились. А іще дітлахи із «жайворонками» у руках вибігали на найвищий пагорб у селі, підіймали «жайворонки» угору  і співали закличку:

«Пташок викликаємо з теплого краю:

Летіть, соловейки,  на нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки…»

А парубки  вилізали на дах і закликали: «Прошу я, просять тато і мати: «Прилітайте, птахи, до нашої хати!». Вважалося, що після цього птахи, особливо ластівки та лелеки, обов’язково зів’ють гнізда біля їхньої хати. А це мало віщувати родині щастя, здоров’я та статки.

Мелодика закличок – речитативно-декламаційна. Їх рецитують як дитячі гурти, так і окремі виконавці одноголосо з деякими пантомімічними елементами (рухами рук, голови, тулуба тощо). Адресатом закличок вже кілька тисячоліть для українських діточок є небесні світила (сонечко, місяць чи зорі), птахи (жайворонки, голуби, сороки, солов’ї  чи ластівки) та природні явища (дощ, хмари та вітер). Протягом кількох тисячоліть заклички набирались популярності серед українських діточок та й обростали додатковими текстами. Так одна з найпопулярніших закличок «Іди, іди, дощику» на сьогоднішній день має кілька десятків варіацій, одна з яких звучить так:

«Іди, іди, дощику

Зварю тобі борщику

У новому горщику

Винесу на дуба

Прикличу голуба

Голуб буде пити

Дощик буде лити

Тобі каша, а нам борщ,

Щоб густіший ішов дощ»

А інший варіант цієї ж заклички виголошують так:

«Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику
В полив’янім горщику,
А собі то кашки —
Стрибати гопашки.
Гопа, гопа, гопашечки,
Наївшися вже кашечки

Мистецтвознавці стверджують: «Тривале функціонування закличок серед дітей викликало виникнення вже позбавлених стародавніх вірувань зразків.» Безперечно, заклички змінилися від тих прадавніх часів, але лишилася їхня суть – прохання, щоб пішов чи припинився дощ, вийшло сонце чи розійшлися хмари. Прижилася серед української малечі ще й закличка, яку промовляють діти, знайшовши семикрапкового жучка з червоними надкрилами. Діти саджають того жучка, який ще має назву «божої корівки», на долоню або вказівний палець і промовляють: «Лети, лети, сонечко, до свого віконечка, там твої дітки…»

СОНЕЧКО, або іще «райська комаха», «Свята» чи «Божа» комаха походить від зовнішнього вигляду комахи з випуклими червоними або жовтими надкрилами. Тут проступає сюжет про небесне весілля, добре відомий у балтійській міфології. СОНЕЧКО  літає до небесного Бога, передає побажання, приносить дітей, попереджає про небезпеку, пророкує врожай тощо. За іншим міфом, на СОНЕЧКО була перетворена дружина громовержця, яка його зрадила. Рятуючись, вона покинула дітей, але була покарана блискавкою. Тому на її обпалених крильцях з’явились чорні цяточки.

Фольклористи зазначають, що «СОНЕЧКО  пов'язане з переходом від старого до нового року. Так, бедрик  інша назва жучка, що зустрічається в ритуальних текстах, присвячених Щедрому вечорові (Щедрик-бедрик, дайте вареник). Варіант назви ведрик прояснює зв'язок сонечка з ясною погодою (ве́дро).

На Полтавщині зафіксовано дитячу закличку, яка звучить так:

«Лети, лети, сонечко,

на дідове полечко,

на бабине зіллячко,

на наше подвір'ячко

А на Херсонщині ця ж закличка звучить вже з іншим підтекстом:

«Сонечко, сонечко,

вийди на віконечко,

там твої діточки

медок п'ють, а тобі не дають.»

А з оповідання відомого українського письменника Панаса Мирного  «День на пастівнику» ми вичитали ось таку закличку:

«Сонечко, сонечко!

Виглянь у віконечко,

Бо татари ідуть,

Тебе заріжуть,

Твоїх діток заберуть.»

В Україні окрім загальнопоширених назв сонечко, бедрик і божа корівка, відомі також діалектні – сонічко, сонийко, бездрик, ведрик, свята коровка, божа мати, вербочка, катеринка, петрик (як і равлика), зозулька, рябенький веприк, бобруна, борушок, брушка, золота козулька, ковалик, бабочка, жучик (узагальнено для всіх жуків); жидоўка, відьмочка, ворожка, доля (у закличках-ворожіннях); чижик, сведрик-бедрик, чинчик-петрик, петрик-братик, сонечко-ронечко, дощ-погода та інші. Для порівняння, у Німеччині зафіксовано 1500 регіональних назв бедрика. Тож відповідно і заклички мають свої регіональні відмінності.

Розмаїття закличок, які  від давніх магічних дій дорослих, пов'язаних із заклинанням доброї погоди, шлюбним ворожінням чи попередженням небезпеки переросли у популярні дитячі віршовано-музичні речитативи,  приносить радість  духовного багатства українського народу та впевненість у Перемозі світла над темрявою, відродження родинної мови та родинних звичаїв і обрядів на українських теренах.

Календар подій

      1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
3031