«Я народився і жив для добра й любові»
Так у своєму «Щоденнику» писав всесвітньовідомий український режисер, засновник поетичного кіно, кінодраматург, письменник і художник Олександр Петрович Довженко.[2.]. Пращурами Олександра Довженка були мудрі і працьовиті чумаки, які ще у XVIII столітті переселилися із Полтавщини до села Сосниця, що на Чернігівщині. На хуторі Вьюнищі в межах селища Сосниця Чернігівської губернії (нині Корюківський район Чернігівської області) у багатодітній селянській родині 10 вересня 1894 року народився майбутній геній світового кінематографа Олександр Петрович Довженко. Ось така, напевно, була Божа воля. У дуже бідній і неписьменній родині, де народилося 14 дітей, а до дорослого віку дожило лише двоє: дівчинка Поліна та хлопчик Олександр, все ж таки між плачами мами та похоронами рідних і близьких були і деякі дні просвітління, коли і мама Одарка Єрмолаївна, до шлюбу Цигипа, українську народну пісню заспіває, і тато Петро Семенович Довженко промугиче у такт музиці.
Як зазначає дослідниця творчості відомого режисера Ірина Троян: «Любив співати і сам Олександр Довженко. За спогадами друзів, коли навесні розливалася річка Десна, Сашко виганяв на воду батьків баркас, збирав у нього до 15 дівчат та хлопців, і, граючи на гітарі співав їм пісень.» [5.].
Тато Сашка і землю мав і майструвати міг, і завжди підтримував кохану у намірі створити родинний затишок. А цей Олександр і до навчання мав здібності, і на гітарі грати, і писати карикатури був мастак.
Тож по завершенню навчання у Сосницькій початковій школі на «відмінно» він вступив до Глухівського учительського інституту (зараз Глухівський Національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). А у 1914 році випускника російськомовного учительського інституту направили русифікувати краян у Хорошівському Вищому початковому училищі, що на Житомирщині. За браком вчителів, він викладав відразу кілька предметів, а саме: природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію та малювання. І добре, що Олександр Петрович мав природній дар до образотворчого мистецтва та й добре, що потай від глухівських начальників читав українські книжки – тож зі своїми студентами молодий вчитель швидко знайшов порозуміння.
Вже 1918 року Сашко Довженко воює у складі Армії УНР. Він навіть мав досвід бойових дій під час штурму «Арсеналу». А через 11 років режисер Довженко зобразить це у своєму фільмі «Арсенал», хоча й з інакшим трактуванням. За порадою свого друга, відомого письменника Василя Елана-Блакитного на початку 1920 року Олександр Довженко вступив до лав партії боротьбистів. [4.]. Завдяки популістичних маніпуляцій підступних більшовиків партія боротьбистів своєю більшістю самоліквідувалася і активісти-боротьбісти увійшли до лав КП(б)У. Так Довженко став комуністом.
Розум та комунікаційні вмілості привели Олександра Петровича в Наркомат закордонних справ. Йому пощастило попрацювати в Польщі та Німеччині. Можливість здобути додаткові знання він не втрачав. І ЦК КП(б)У навіть видало йому стипендію на навчання в мистецькій школі Віллі Геккеля, де Олександр став художником-експресіоністом. [5.]. Олександр Довженко тоді малював шаржі та карикатури, які підписував псевдонімом «Сашко». З часом кращі його роботи були зібрані у авторський мистецький альбом «Ряба книга».
Перші кроки до кінематографа він зробив, працюючи в Одеській кіностудії. Його сценарії до короткометражних комедій «Вася-реформатор» (режисер Фавст Лопатинський, а Олександр Довженко-співрежисер) та «Ягідка кохання» (режисер Олександр Довженко) не мали успіху, але допомогли молодому митцю відчути себе у своїй стихії. А 1927 року побачив світ його фільм «Сумка дипкур’єра»
Його наступні вже художні фільми «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) та «Земля» (1930) відкрили світові справжнього майстра кінематографа. Фільми «Звенигора» та «Земля» взагалі викликали на заході справжній фурор, що в радянських ідеологів породило ворожість до усього українського і прогресивного. Любов митця до рідної землі, до батьківської хати і української мальовничої природи, до української пісні, до хліборобів розцінювалось як буржуазний націоналізм. А Довженко вважав, що «людина, яка не любить природу, не розуміє її, — не може стати справжнім митцем». Довженкові нові методи монтажу й роботи з кадром мали вплив і на світові тенденції. Його поетичне кіно вражало і наснажувало на життя у злагоді з природою. Чарлі Чаплін, який також мав нагоду побачити фільми «Звенигора» та «Земля», зазначав: «слов’янство дало світу кінематографа лише одного творця – мислителя і поета Олександра Довженка». До речі, фільм «Земля» і до тепер входить у 12 кращих фільмів всіх часів і народів, а за версією ЮНЕСКО є однією з п’яти головних стрічок у світовій історії. [5. ].
Не дуже вдалий пропагандистський фільм, який був відзнятий режисером Довженко в Україні, був перший в радянському союзі звуковий фільм «Іван» 1932 року про будівництво Дніпрогесу.[1.]. Довженко відчував загрозу життю з боку каральних органів країни зла, та, як не дивно, саме Сталін врятував його від неминучої кари НКВС. За наказом вождя «совєтів» кінорежисера Олександра Довженка привозять до Москви, де той по дзвінку мав негайно приїздити до Сталіна, інколи навіть вночі, щоб поспілкуватися про роль мистецтва у будівництві комунізму. Довженко в часи репресій був змушений виконувати замовлення вождя на кіностудії «Мосфільм». В цей період Довженко створює фільми «Аероград» (1935) та «Щорс» (1939). Але його наміри відзняти правду про пошматовану в роки Другої світової війни Україну викликали бурю негативу з боку самого вождя більшовиків і його підлабузників. 31 січня 1944 року Сталін скликав Політбюро і провів ціле засідання на тему «Про антиленінські помилки й націоналістичні перекручення в кіноповісті Довженка «Україна в огні»» [4.]. Олександра Довженка позбавили посади очільника Київської кіностудії. Йому заборонили знімати фільми і найжахливіше, заборонили жити в Україні. Усім органам цензури було надіслано директиву «не публікувати в цивільній і військовій пресі твори О. Довженка без особливого на те дозволу в кожному окремому випадку».[1.]. Згодом Довженко так опише ці події у своєму «Щоденнику»: «Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було порубано на шмаття і окривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах… Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягаря неправди і зла. Я народився і жив для добра й любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості». [2.].
До речі, у Незалежній Україні книга Довженка «Щоденникові записи, 1939—1956», видана 2013 року харківським видавництвом «Фоліо», компетентним журі визнана лауреатом щорічної премії Президента України «Українська книжка року – 2013» у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури».[5.].
Довженка змусили працювати над пропагандистськими документальними фільмами «Битва за нашу Радянську Україну» (1943) та «Перемога на Правобережній Україні» (1944). Був ним створений і художній пропагандистський фільм «Мічурін» (1948). А зйомки над фільмом кінорежисера Олександра Довженка «Прощавай Америко» 1951 року без будь-яких пояснень були припинені радянськими цензорами.
Потрапити в Україну режисер спромігся лише 1952 року. Тому щоліта від 1952 до 1956 року Довженко мав нагоду приїжджати до Нової Каховки, готуючи сценарій до свого останнього фільму «Поема про море». І знову ми звертаємось до «Щоденника» митця і читаємо: «Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо й широту у всьому. І стриманість у пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені не хотілося би так жити, як тут, на чудесному березі, ніде й ніколи я не пройнявся так любов’ю до людей, як тут. Каховка, де колись, у минулому столітті, батракував ще молодий мій батько, стала Батьківщиною мого серця, вітчизною найдорожчих моїх почуттів». [2.].. Олександр Довженко мріяв зняти фільм про море за своїм сценарієм, але не судилося 25 листопада 1956 року втомлене серце трударя, майстра поетичного кіно зупинилося.
Так і залишились нереалізованими сценарії до 11 фільмів. Лише після смерті великого кінорежисера за режисурою його вдови Юлії Солнцевої 1958 році вийшов на екрани художній фільм «Поема про море». З часом відзняли за сценарієм Олександра Довженка ще кілька фільмів: «Повість полум'яних літ» (1960), «Незабутнє» (1967, за мотивами сценарію Довженка «Україна в огні»), а також «Загибель богів» ( 1988, за незавершеним сценарієм Довженка). [1.].
Його літературні шедеври «Зачарована Десна» (повість), «Україна в огні» (кіноповість), «Життя в цвіту» (п’єса), «Поема про море» та інші є визначним внеском у скарбницю культурних надбань України. У 1960 році створено музей Довженка в батьківській хаті. Також у 1994 році за указом Президента України була створена державна премія в галузі кінематографа імені О. Довженка. Й у цьому ж році було відкрито «Національний центр Олександра Довженка».[6.].
В незалежній Україні його ім’ям найменовано школи, вулиці, університети та бібліотеки. Його творчість досліджують та вивчають. За ініціативи Новокаховської міської організації ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка (голова Віра Литвинова) 2012 року у місті Нова Каховка встановлено і урочисто відкрито пам’ятник «поету слова і кадру, віртуозу монтажу», всесвітньовідомому кінорежисеру Олександру Довженку. [3.].
А цими днями у Нью-Йорку в Лінкольн-Центрі (Lincoln Center Plaza) - головній культурній інституції США, відбувається ретроспектива «Пізнаючи прекрасне: Українське поетичне кіно». Шанувальники творчості основоположника поетичного кіно матимуть змогу побачити шедеври українського кінематографа: фільми Довженка «Звенигора» і «Земля». Також учасники ретроспективи зможуть побачити фільми послідовників Олександра Петровича Довженка: Сергія Параджанова, Леоніда Осики та Юрія Іллєнка.
Олександр Довженко стверджував: «Лише сильним дано право на безсмертя». Сам він своєю творчістю і тяжкою працею на це право заслужив. Ми впевнені, що і в ці дні протистояння зі зброєю в руках навалі орди московітів, українська нація вистоїть і вже вкотре утвердиться у вільному демократичному світі, де панує любов і добро, де українці мають право любити рідну українську землю та розмовляти рідною українською мовою. Слава Україні!
Джерела:
- Довженко Олександр Петрович [Електронний ресурс]:[текст] // Вікіпедія : [сайт] . — Дата звернення: 08.09.2024.
- Довженко О. П. Сторінки Щоденника (1941–1956): 110-річчю від дня народження Олександра Довженка присвячується. – Київу: Вид-во гуманітарної літератури, 2004. – 384 с.
- Пам’ятник Олександру Довженку у Новій Каховці[Електронний ресурс]:[текст]// Kherson-future: [сайт] . — Дата звернення: 08.09.2024.
- Режисер Олександр Довженко. 5 фактів, які має знати кожен[Електронний ресурс]:[відео]// Дім: [телеканал] . — Дата звернення: 08.09.2024.
- Троян І.37 цікавих фактів про Олександра Довженка[Електронний ресурс]:[текст]// НУШ: [сайт] . — Дата звернення: 08.09.2024.
- Український Леонардо да Вінчі[Електронний ресурс]:[текст]// Цікаві факти: [сайт] . — Дата звернення: 07.09.2024.
- У Нью-Йорку покажуть фільми Довженка і Параджанова[Електронний ресурс]:[текст]// Gazeta.ua: [сайт] . — Дата звернення: 08.09.2024.
