Неможливо українську культуру сприймати окремо від української мови. Найбільшим скарбом, який успадкував український народ від своїх предків, є незаперечно українська мова.
Мова є основою з основ української культури, а відтак і української державності. Кажуть, що у світі нараховується близько трьох тисяч мов. Існує думка, що серед трьох тисяч мов українська посідає друге місце у світі за мелодійністю (після італійської) й третє за красою лексики (після французької та перської). Так чи ні, але кожний, хто живе на українській землі, має велику радість спілкуватися і здобувати знання життєдайною мовою, яка об’єднує і наснажує.
Перші слова з української мови записані в 448 році нашої ери, коли візантійський історик Пріск Панікійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли і записав слова «мед» і «страва».
Енциклопедично вивірено сказати, коли саме зародилася українська мова – складно, але відомо, що вона, однозначно, виникла раніше за російську, німецьку, турецьку тощо. За даними вченого Василя Кобилюхи, наша мова сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери і походить вона зі санскриту. До речі, іменник в українській, на відміну від інших слов’янських мов, має 7 відмінків. І вирізняє нас саме кличний відмінок, який існує також в латині, грецькій та санскритській граматиках.
Відповідно до даних Національної Академії Наук України, сучасна українська мова містить приблизно 256 тисяч слів. У «Короткому словнику синонімів української мови», де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово «бити» – аж 45! Також слід не забувати, що за лексичним запасом українська є найбільш спорідненою з білоруською – 84% спільної лексики, із польською і сербською ми маємо 70% і 68% відповідно спільних слів, а от з російською – 62%.
Тож, ми віримо, що московські фейки вам не завадять зрозуміти силу сакральності прадавньої мови української, як не завадять Вам відчути і силу української пісні. Спитайте у будь-якого москаля, що таке колядувати, або ж щедрувати, або ж … Годі гадати, не відповість. А запитати про це ж у будь-якого краянина чи поляка – і все стане зрозумілим.
Українська мова якнайбільше потерпала від поневолювачів (понад 50 циркулярів та указів московського царату, починаючи ХV століттям і завершуючи ХХ; постанови урядової комісії Польщі ХІХ століття; постанови КП(б)У та ЦК КПРС від 1928 до 1983 рр.) , проте мелодійність і сакральну силу свого звукоряду зберегла. Український народ як зіницю ока беріг родинну мову. І нам належить з повагою до неї ставитись.
Василь Сухомлинський писав: «Мова українська – то є чиста криниця душі українського народу». Напевно тому багато чого архаїчного, попри величезний вплив зовнішніх чинників, збереглося і в сучасній українській літературній мові. Прикладом може послужитися й те, що в українській мові й донині збереглися назви місяців з давньослов’янського («праукраїнського») календаря — сiчень (час вирубки лісу), лютий (люті морози), березень (тут існує кілька тлумачень: починає цвісти береза; брали березовий сік; палили березу на вугілля), квітень (початок цвітіння берези), травень (зеленіє трава), червень (червоніють вишні), липень (початок цвітіння липи), серпень (від слова «серп» , що вказує на час жнив), вересень (цвітіння вересу), жовтень (жовтіє листя), листопад (опадає листя з дерев), грудень (від слова «груда» — мерзла колія на дорозі).
До речі, українську в світі офіційно почали вважати літературною завдяки «Енеїді» Івана Котляревського, перші три частини якої вийшли друком 1798 року, а всі шість частин даної бурлескно-травестійної комедії були надруковані вже після смерті автора – 1842 року. Саме Івана Котляревського і вважають засновником нової української літературної мови.
Ще 1882 року філософ Михайло Драгоманов писав: «Українська мова у багатстві, витонченості і гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змалювати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чи є місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим».
Цінуйте свою родинну мову. Пишайтеся нею. Бо як зазначав відомий український поет Микола Братан:
«Не лише для тих, хто пише,
вона дана як благодать…
Але й чиновник найтупіший
родинну мову має знать.»
На захист української мови в різні часи виступали українські науковці та письменники, комерсанти та аграрії, які починаючи від 8 грудня 1868 року і до тепер діяли і діють в структурах Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Навіть коли українська державність 1991 року набула чинності, і тоді політикани й зайди різних мастей протидіяли, і нині протидіють, відродженню української мови на українській землі (згадаймо хоча б депутатську групу 239, чи 10 серпня 2012 року, чи то лиходійство «орків» на окупованих територіях починаючи від 2014 року (Крим, Донецька та Луганська області) і до тепер (в часи широкомасштабного вторгнення РФ на територію суверенної України, ).
Лінгвоциду українського народу протидіють прогресивні державницькі сили. Тяжко, зі скрипом, але нарешті 25 квітня 2019 року переважною більшістю депутатів Верховної Ради України був ухвалений Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який забезпечує пріоритетність української мови у понад 30 сферах суспільного життя: у державному управлінні, ЗМІ, сфері освіти, науки, культури, реклами, послуг. Водночас він є достатньо гнучким щодо застосування інших мов поруч з українською і взагалі ніяк не регулює приватного спілкування. А 27 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський заявив, що пропонує підписати угоду про дзеркальну повагу до мов та історії з усіма країнами-сусідами України, включно з Російською Федерацією. Нині українці зі зброєю в руках відстоюють своє право бути вільними на рідній землі. Тож поважаймо один одного.
Шануймо українську мову, яка нас єднає.
