Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Склавини

Меню розділу

Склавини – праслов’яни,  які понад 1500 років тому започаткували стародавнє місто Київ

Провідні археологи славісти вважають, що черняхівська культура сформувалася в кінці ІІ ст. на Верхньому Дністрі та Волині на основі праслов’янської зарубинецької людності та східногерманських пшеворської та вельбарської культур (Баран, 1993, Седов, 1994). Звідси вона швидко поширилась на південь до гирла Дунаю та Чорного моря і на схід до басейну Дінця, інтигрувавши в єдину спільноту фракійців басейнів Пруту та Серету і численні сарматські племена Надчорноморських степів. Протягом двох століть в тілі багатоетнічної черняхівської культурно-історичної спільноти визрівало слов’янство.  Причому, якщо у Прикарпатті та на Волині цей процес протікав під сильним впливом східних германців та фракійців, то на Дніпрі мав місце сімбіоз з іранцями (сарматами).

Нащадки праслов’ян Прикарпаття за участю східних германців та фракійців утворили зубрицьку єдність, яка стала органічною складовою черняхівської культури. Після розпаду останньої слов’яни Верхнього Дністра та Волині дають початок празькій культурі V-VІІ ст. – історичним склавинам (Баран,1993). Отже вторгнення готів врешті решт призвело до формування у V ст. двох слов’янських спільнот – склавинів Північно-Західної України та антів лісостепової смуги. Про антів ми з вами спілкувалися у попередніх статтях. Отже пропонуємо зануритися до феномену празької культури і дізнатися про культурну спадщину склавинів  як однієї із основних гілок розвитку слов’ян.

Як стверджують автори Вікіпедії «Склавини (склавини, склавени грец. Σκλάβήνοι, лат. Sclaueni) – назва слов'янських племен, розселених на північ від Дунаю на теренах України. Загалом територія, яку займали склавини, накладається на ареал археологічної культури празької кераміки і включає в себе Чехію, Моравію, Словаччину, Угорщину, Румунію, більшу частину Молдови, правобережну лісостепову частину України та українське Полісся, частину Сербії (Воєводину), можливо, частини Хорватії, Словенії та Австрії.»

Готський історик Йордан (VI століття нашої ери) у книзі «Про походження і діяння готів» зазначає. що склавини становили одне з відгалужень венетів (тобто венедів) і розселялися на південь від витоку Вісли.

Прокопій Кесарійський про склавинів писав таке: «Зовнішністю вони один від одного нічим не відрізняються, бо всі і високі, і дуже сильні, тілом же та волоссям не дуже світлі і не руді, аж ніяк не схиляються і до чорноти, але всі вони трохи червонуваті. Спосіб життя [їх] грубий і невибагливий, як і у массагетів, і, як і ті, вони постійно покриті брудом, – втім, вони найменше підступні і мстиві, але і в простоті [своїй] вони зберігають гунську вдачу.»

До речі, безперервний розвиток слов'янської людності на українських етнічних територіях Волині, Прикарпаття, Поділля та Київщини простежується вченими саме від празької культури V – VII століть нашої ери.

Основними особливостями празької культури є маленькі неукріплені селища, які складалися з 8 чи навіть 20 господарств, розташованих на берегах річок та інших водоймищ. Житла в таких господарствах – це напівземлянки, що мають печі-кам’янки. Стіни мали стовпову або зрубну конструкцію. Житла займали невелику площу – в середньому від 12 до 20 квадратних метрів. У такому житлі, середня довжина стін якого становила 3–4 м, мешкала мала сім’я. Такі групи поселень розташовувались від інших груп поселень малих родин на відстані від одного до п’яти кілометрів один від одного і займали площу близько 2-3 га землі. На розкопках тих жител археологами були знайдені специфічні керамічні вироби, характерні виключно празькій культурі, яка була виділена чеським вченим І. Борковським 1939 року з ранньосередньовічних пам'яток, розкопаних біля Праги.

Це такі собі високі горщики зі злегка звуженим горлом та коротким віночком. Найбільше розширення їх посідає верхню третину висоти. Поверхня судин зазвичай коричнева, зрідка дещо згладжена. Більшість їх позбавлена малюнків чи орнаментів, лише зрідка зустрічаються горщики з косими насічками по верхньому краю віночка. І при цьому треба пам’ятати, що вся ця кераміка виготовлена без гончарного кола.

Також археологами було знайдено чимало жіночих прикрас з бронзи та заліза. Як у всіх слов'янських народностей середньовіччя важливу деталь жіночого головного убору складали скроневі обручки. Для празько-корчацької культури характерна їх особлива різновілість – скроневі кільця з есовидними закінченнями. ескінцеві) – дротяні кільця, у яких один кінець завитий у вигляді латинської літери S. Носилися такі кільця на лобовій стрічковій пов'язці або на головному уборі.

Археологами також були знайдені прикраси, які явно були виготовлені в Греції або Римі.

Загалом склавини займались землеробством, мисливством і риболовлею.

Склавини вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо та горох, розводили корів, свиней і коней.

Мали склавини і неабиякі навички у військовій справі. Хоча й мали гарних коней, проте в бій вирушали переважно в пішому поході. Полонених після бою перетворювали на рабів, хоча рабовласницький лад у них так і не прижився. Як і в антському суспільстві так і в склавинів відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, оминувши рабовласницький.

Празька культура формувалася у Верхньому Подністров’ї та на Волині на праслов’янському підгрунті зарубинецької культури за участю східних германців (пшеворська та вельбарська культури) та фракійців (липська культура).

Розкопки, розпочаті ще 1920 року Сергієм Гамченком біля села Корчак Житомирської області в подальші роки виділена в особливу культуру Корчацьку вченим археологом Ю. В. Кухаренком. Вона також є ранньосередньовічною і її датування припадає на V—VIІ століття нашої ери. Територією поширення Корчацької культури було межиріччя Дніпра і Ельби. Саме цю локальну археологічну культуру у вченому світі приєднали до Празької культури, яка також має подібні особливості та відповідає людності склавинів. На думку академіка П. Толочка людність празької культури, з якою тісно пов’язують саме склавинів, започаткувала 1500 років тому місто Київ. У цьому ми можемо переконатися, простеживши історичні та культурні процеси навколо місцини, де побудоване нині величне місто Київ. Так, стоянка мисливців на мамонтів на Кирилівських висотах у Києві була залишена більше 15 тисяч років тому. Однак, історію Києва як міста починають з ранньослов'янського поселення Корчак, яке виникло близько 1500 років тому на Старокиївській горі. Маленьке, землеробсько-ремісниче поселення склавинів поступово переросло у велике місто, столицю могутньої держави Русь. А отже і етногенез українців слід вести від склавинів та антів, в чому ми не раз переконуємося , перечитуючи праці відомих і маловідомих істориків Європи.

Саме склавини на межі V-VI століть здійснили заселення земель уздовж Північних Карпат (Малопольща та Силезія), а в першій половині VI століття проникли на територію Чехії та Словаччини і лівобережжя Середнього Дунаю.

Помітно позначився на історії склавинів прихід в Європу аварів. У своєму русі на захід авари захопили із собою частину склавинів, які проживали в Східній Європі. Опанування після 568 року аварами Середнього Подунав’я та створення Аварського каганату мали на увазі також підкорення тамтешніх слов’янських племен, в тому числі склавинів. У складі каганату склавини (як подунайські, так і примусово переселені зі Східної Європи) мали певну автономію, проте обкладалися всілякими поборами та були зобов’язані надавати військові контингенти.

Від початку VI століття склавини в складі армії Аварського Каганату і самостійно проводили військові походи. Найбільш гучні — облоги Фессалонік (нині м. Салоніки, Греція) в 580—610-х рр., прорив Фермопіл (гірський прохід між Північною та Середньою Грецією) та здобуття Акрокоринфа (фортеця поблизу сучасного м. Коринф, Греція) в 590-х рр. і невдала облога Константинополя в 626 році. Після невдалих дій військ каганату склавини протягом наступних років діяли здебільшого самостійно. Внаслідок переможних військових операцій склавини заселили практично майже всі Балкани. До речі було б згадати про деяких відомих військово-начальників (вождів), керманичів військ склавинів. І допоможе нам в цьому книга знаної радянської археологині, доктора історичних наук Ірини Петрівни Русанової «Слов'янські давнини VI-IX ст. між Дніпром та Західним Бугом», М., 1973 р., де зокрема в деталях описано перемоги і поразки окремих відомих військових керманичів склавинів, а саме:

  • Добрета (бл. 567 - бл. 579) венеди стали загальною етнічною основою для формування південних та західних слов'ян – склавінів, що розселилися від Балкан до Вісли, та антів – предків східних слов'ян, які заселили територію між Дністром та Сіверським Дінцем.

Добрета очолював племена склавінів, що жили на Нижньому Дунаї та на території колишньої римської провінції Паннонія близько 570 року. Його ім'я в грецьких джерелах виступає як Даврит (грец. Δαυρέντιος, Δαυρίτας). Влада князя на підлеглі племена була обмежена порадою «воєначальників». Склавини та анти на той момент перебували під тиском аварів. Візантійський історик Менандр Протектор писав, що аварський каган Баян послав посольство, вимагаючи від Добрети та його слов'ян прийняти сюзеренітет Аварського каганату і сплатити йому данину, знаючи, що слов'яни накопичили величезні багатства після неодноразових нападів на візантійські провини. Добрета відповів: «Чи народилась на світі... людина, яка б підкорила собі нашу силу? Не інші наші землі, а ми чужі звикли мати…». Близько 578 року Баян організував військову кампанію проти склавінів. Число аварів, як зазначено в грецьких літописах, було 100 000 осіб. Вони перетнули Дунай і вторглися на територію Візантійської імперії. Імператор Тіберій II уклав союз із аварами та направив їх проти склавінів. Після цього каган Баян вступив із великим військом на територію Склавінів у Дакії.

  • Мусокий – вождь дакійських слов'ян (склавінів) у кінці VI століття.

Главу союзу кількох слов'янських об'єднань Мусокія візантійські історики Феофілакт Сімокатта та наступний йому Феофан Сповідник наділяють титулом рікс. Імовірно, центр його володінь знаходився в районі річки Яломиці (між Карпатами та річкою Серетом).

У 593 році Мусокий зазнав поразки і був узятий у полон візантійським стратигом Пріском, що здійснив великий похід у землі придунайських слов'ян. Незадовго перед тим Пріск розорив землі іншого слов'янського вождя - Ардагаста. Феофілакт Сімокатта зазначає, що обидва слов'янські правителі були у дружніх відносинах і після поразки Ардагаста від Візантійської армії Мусокий навіть спробував надати йому військову допомогу. У полон він потрапив унаслідок зради. Ім'я слов'янського вождя, записане в оригіналі як Μουσοκιος, намагаються читати як Музок або Мусок.

  • Ардагаст (грец. Αρδαγαστος) – вождь одного з об'єднань дунайських слов'ян (імовірно, склавінів) у VI столітті, землі яких знаходилися на лівому березі річки Дунай у районі сучасної Румунії. У 584 році Ардагаст, підбурюваний каганом авар Баяном I, з великим військом слов'ян напав на балканські провінції Візантії. Він розорив усі землі аж до Довгих стін, що оточували Константинополь, але був розбитий візантійським полководцем Коментіолом і відступив до Дунаю. У 585 році знову розорив придунайські землі Візантії, захопив велику видобуток, але біля Адріанополя (суч. Едірне в Туреччині) знову був розбитий Комментіолом. Слов'яни, покинувши здобич, відступили за Дунай. 593 року підвладні Ардагасту слов'яни напали на візантійську Фракію. У відповідь візантійський стратиг Пріск із великим військом переправився через Дунай і несподівано атакував володіння Ардагаста. Ардагасту вдалося втекти, та його землі було розорено, безліч слов'ян потрапило у полон і було відправлено до Візантії. Після цих подій відомості про Ардагаста зникають.
  • Хацон – вождь драговітів, який командував військом, що тримала в облозі Салоніки в 616 році. У 610 році племена склавінів скористалися ослабленням Візантії та перейшли Дунай, після чого протягом наступних кількох років разом з аварами розоряли Грецький півострів, витісняли місцеве населення у грецькі гірські райони у центрі півострова та на острови Егейського моря. У 616 році Хацон на чолі племен сагудатів, драговітів, ринхінів, велегезитів, ваюнітів та верзитів стояв під стінами Салоніки. За свідченням «Чудес святого Димитрія Солунського», склавини були настільки впевнені у своїй перемозі, що прийшли зі своїми сім'ями та пожитками, очікуючи, що місто впаде і вони житимуть у ньому. Обложені розбили табори зі своїми предметами побуту зі сходу, півночі та заходу, а щоб відрізати місто від моря вони побудували величезну кількість човнів, побудованих за слов'янським зразком (цілісна колода, з якої вона й витовкувалась). Під час бою греки взяли Хацона в полон і стратили його. Після смерті свого вождя склавини відступили від Салоніков. То була третя за рахунком склавінська облога цього міста.

Також, напевно, варто згадати і про перший досвід слов’ян в державотворенні – це створення склавинами так званої держави Само, яка проіснувала у Верхньому Подунав’ї від 620 року до 650 року.

А загалом більш докладно про так звані Балтійські війни чи то про походи склавинів на Грецію чи Візантію можна прочитати після Перемоги ЗСУ у читальній залі Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара.

Радимо усім краянам повернутися обличчям до книжкових полиць у книгозбірнях України. І, якщо ви не в складі мужніх батальйонів ЗСУ і не бороните Україну зі зброєю у руках, радимо не втрачати час на пусті балачки чи слухання промосковських балаболів, а з головою зануритися до пізнання етнокоренів українського народу, до пізнання самих себе. А ми можемо вам у цьому допомогти і, навіть, дати дорожню карту у відкритті надзвичайно цінних знань, які тривалий час приховувались і замулювались московським царатом, більшовицьким хамством та рашистською брехнею.

Долучайтесь до нашого проєкту «Українська культура: Пізнаємо своє». Будьмо пильними, шануймо родинні цінності та родинну мову. До речі, різні дослідники неодноразово підкреслювали великий ступінь спорідненості сербської та лужицької мов з українською. До української лексики в сербській мові належать слова: вабити, важити, вилиця, ґазда, гай, гинути, голота, гуска, заскочити, злочин, квочка, комин, корисна, крок, лагодити, лягати, людство, люлька, муляти, напад, паша, гуня, ватра, плахта, послуга, праля, сукня, торба, шкодити і багато інших. Вражає велика подібність лужицької мови з українською, незважаючи на відсутність контактів між ними останні півтори тисячі років.

Все це можна пояснити, лише припустивши, що слов’янська спільнота на землях між Прип’яттю і Карпатами на момент розпаду V–VІІ ст. розмовляла мовою, багато в чому схожою на українську. Інакше кажучи, українська мова зберегла багато архаїчних, загальнослов’янських елементів, частина яких навіть стала визначальними для неї.

Як стверджує український історик Леонід Залізняк: «Після великого переселення народів та падіння Риму у V столітті нашої ери ситуація в Європі стабілізувалася. Тому саме з цього часу простежується безперервний розвиток не тільки українців, але й інших народів, розташованих в зоні безпосереднього впливу Римської імперії – французів, іспанців, англійців, німців, румунів, чехів та поляків.» Тож українська нація розвивалася паралельно з провідними націями старої Європи.

Важливо, що територія слов’янської прабатьківщини значною мірою збігається з найдавнішим ядром українських етнічних земель (Волинь, Поділля, Київщина, Прикарпаття). Безперервність етнічного розвитку на згаданих українських територіях протягом останніх півтори тисячі років дає підстави дослідникам припускати, що корені праукраїнського етносу сягають середини І тисячоліття нашої ери. І в цьому нам допоможуть знайдені археологами пам’ятки празько-корчацької культури. На основі цієї культури між Дніпром, Дністром і Західним Бугом сформувалася унікальна Лука-Райковецька культура, про яку ми поговоримо з вами у наступній нашій статті.

#Гончарівка_онлайн

Українська культура: пізнаємо своє

Календар подій

     1 2 3
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031