Які ж витоки української культури і взагалі українського народу? З впевненістю можемо стверджувати, що Українська культура є однією з найдревніших європейських культур і витоки її сягають первісного суспільства.
В межах території сучасної України первісне суспільство вчені співвідносять з археологічними періодами, які відокремлені один від одного назвами залежно від матеріалу, з якого переважно виготовляли знаряддя праці: палеоліт (давній кам’яний вік), мезоліт (середній кам’яний вік), неоліт (пізній кам’яний вік), енеоліт (мідно-кам’яний вік), бронзовий вік.
Науково доведено, що перші людські поселення на території сучасної України сягають 150 тис. років до н.е. Вважається, що в період неоліту, на рубежі V і IV тисячоліть до н. е., на Україні, у межиріччі Бугу та Дністра, вперше виникло землеробство, розвинулися перші у Східній Європі землеробські общини, стали з'являтися поселення. Поступово скотарські племена відокремлюються від землеробських і в степових районах України переходять до кочового способу життя, виникає високо розвинута землеробська Трипільська культура – саме так в 1893 році археолог Вікентій Хвойка назвав своє відкриття першого неолітичного землеробського поселення українців.
ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ КУКУТЕНІ - ТРИПІЛЛЯ
РАННІ ПОСЕЛЕННЯ
Дане відкриття донині перебуває під ореолом загадковості та суперечливих гіпотез.
Археологічні дослідження проводились на землях України ще на початку ХІХ ст.: є дані, що в Галичині перші розкопки для поповнення приватної колекції відбулись 1750р.; знаменита печера Вертеба з трипільськими старожитностями була випадково відкрита 1822 року; 1827 року у с. Більче-Золоте на Тернопільщині польський князь Сапега знаходив глечики подібні до тих, що знайшов В. Хвойка, при чому, як стверджують деякі вчені, всі 300 знайдених ним глеків були цілими.
З часом на території України проводились більш ретельні і більш прискіпливі археологічні дослідження. А 1889 року румунський учений Г. Буцуряну в околицях села Кукутені, недалеко від Ясс, теж відкрив аналогічні керамічні вироби.
Дослідження трипільської культури наприкінці XIX століття здійснювали А. Шнайдер (Борщівщина, 1870-ті; с. Кошилівці, 1878 р.), А. Кіркор (с. Більче-Золоте, 1876 р.; с. Козаччина, 1877 р.), Г. Оссовський, В. Деметрикевич (Вертеба, с. Більче-Золоте), І. Коперницький та В. Пшебиславський (с. Городниця, 1877 р.), Р. Кайндль та Й. Сомбаті (с. Шипинці) та інші.
Тривалий час вчені Європи намагалися зрозуміти феномен культури Трипілля-Кукутені. Було знайдено унікальні пам’ятки – рештки дуже значних за розміром поселень, які вчені називають протомістами. У середньому Подніпров’ї відомо приблизно тридцять таких поселень, які вражають своїми розмірами: Тальянки (450 га), Майданецьке (270 га), Доброводи (250 га). За оцінками вчених, їхнє населення могло складати 10-20 тисяч людей – це більше, ніж будь-яке українське місто доби Середньовіччя. Вважається, що ці поселення були центрами племінних об’єднань. Також науково доведено, що дана культура (культура Кукутені-Трипілля) належить до енеоліту – мідно-кам’яної доби.
За більш ніж два тисячоліття свого існування «трипільці» пройшли значну еволюцію розвитку. Наприклад, на ранньому етапі вони мешкали у землянках або напівземлянках, згрупованих в невеликі поселення. Стіни житла споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною. А за тисячу років будувалися вже і двоповерхові наземні глинобитні будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну стріху і були прямокутної форми. Ці будівлі розміщували у формі кола чи овалу.
На думку фінського науковця Аско Парполи, індолога з Гельсінського університету, існують лінгвістичні причини вважати, що колесо було винайдено саме в Трипільській культурі на території сучасної України. Версію про європейське походження колеса висунув ще у 1990-х німецький вчений А. Хойслер. Тож маємо надію сподіватися, що саме на території України в період ранньотрипільських поселень було винайдено колесо. Для перевезення товарів, домашнього краму чи господарських вантажів трипільці широко використовували дво-, або чотириколісні вози, запряжені кіньми чи волами, зимою – сани. Як наслідок, з’являються перші дороги (правда, ще ґрунтові, без твердого покриття). Як транспортні артерії використовувались також річки та озера.
Винайдення колеса допомогло трипільцям винайти і гончарне колесо. Період ранньотрипільських поселень славиться саме розвитком гончарства.
Гончарні вироби в період давньотрипільської культури досягли значного розвитку. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намиста, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом, або канелюрами, у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами.
В сучасному українському килимарстві, гончарстві, дерево-різьбярстві, вишивках і писанках існує дуже багато геометричних і рослинних орнаментальних мотивів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної доби в Україні.
