Цей народ відрізнявся від інших індоєвропейських народів надзвичайно великою рухливістю. Народ, який спеціалізувався на війні, здійснював далекі військові походи. І ці окупаційні походи інколи завершувались навіть покиданням рідних насиджених місць.
Вони жили протягом ІІІ-ІІ тис. до н. е. в Північному Причорномор’ї, в пониззі Південного Бугу і Дніпра. Також їхні сліди простежуються в Приазов’ї, Криму та на Північно-західному Кавказі. [4.]. Індоарійці були дуже войовничими і дуже віруючими людьми. Серед індоарійців навіть існували дві релігії: «Асура» і «Дева» [3.]., орієнтовані на різні соціальні прошарки населення. Релігію «Асура» сповідували більш освічені, культурні і осілі індоарійці, які займались господарством. А релігія «Дева» була поширена серед менш цивілізованих, але більш войовничих індоарійських племен, котрі просувалися на схід і південь, завойовуючи все нові і нові землі для себе та своїх побратимів.
Індоарійці першими у світі освоїли коня як упряжну тварину і винайшли легкі бойові колісниці, запряжені парою або четвіркою коней.[4.]. Індоарійці створили нову, до того невідому, тактику ведення бою – тактику бою на колісницях. Винахід індоарійцями прогресивного виду транспорту «КОЛІСНИЦЯ» [1.]. в поєднанні з набутим військовим досвідом дав можливість войовничому народу подолати великі простори Євразії, зайняти на правах військової аристократії панівне положення в Хеттській державі, опанувати на деякий час Єгипет та Вавилон і врешті-решт завоювати Індію і дійти до Китаю.
В письмових джерелах І тис. до н. е. згадується про нащадків індоарійців – про племена сіндів і меотів. В ті часи Азовське море так і називалось «Меотіда» [3.]., бо на берегах цього моря жили меоти. В середині ХVІІІ ст. до н.е. частина меотів та інших давньоарійських племен рушили на південний схід і на Закавказзя. І у верхів’ях Тігру і Єфрату меоти навіть заснували правлячу верхівку загадкового царства Мітанні – однієї з перших індоєвропейських держав. [2.]. Так індоарійські племена, десь близько ХV ст. до н. е., повністю перекочували з Північного Причорномор’я на інші землі та практично покинули територію широкого і вольного українського степу.
До нащадків індоарійських народів вчені відносять такі народи як асамці, бенгальці, бігарці, бгіли, ведди, гархвальці (гаркхвалі), гіндустанці, гуджаратці, гуджари, догри, кашмірці, конкані, куманці (кумаоні), мальдивці, марати, непальці, орісьці (орія), пагари (гімачальці), панджабці, парси, раджастанці, сингали, синдці, цигани (роми).[4.]. Про історію кожного із цих народів ви можете дізнатися, завітавши після ПЕРЕМОГИ ЗСУ до Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара.
Список використаної літератури:
- Великий тлумачний словник сучасної української мови/Кер. Вид проєкту П.М. Мовчан, В.В. Німчук, В.Й. Клічак. — Київ: Просвіта, 2005. — 1332с.
- Кобилюх В.. Праукраїна і Санскрит. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512с.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — Київ : Либідь, 1997. — 464с.
- Наливайко Степан. Таємниці розкриває санскрит. – Київ: Просвіта, 2000. – 288 с.
