Херсонська обласна
універсальна наукова бібліотека
ім. Олеся Гончара
ПН-ЧТ: 9:00-18:00
СБ-НД: 9:00-18:00

Ковальство

Меню розділу

КОВАЛЬСТВО

Коли людина потоваришувала з вогнем та водою, то відкрилися для людства і можливості використовувати для життєдайних потреб глину та руду. Пропонуємо зануритися до витоків надзвичайно популярного і корисного декоративно-прикладного мистецтва під назвою КОВАЛЬСТВО.

У Вікіпедії засвідчують, що «КОВАЛЬСТВО – це обробка металу способом кування. Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо). Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса».

А чи знаєте ви, що перші ковалі на землі били каменем по металу, покладеному на кам'яне "ковадло". Так-так! Адже ковальство зародилося ще в часи енеоліту, тобто за кілька тисячоліть до нашої ери. І спершу ковалі займалися холодною обробкою металевих самородків із золота, срібла, міді, або ж навіть з метеоритного заліза, тобто «небесного каменю». Таке кування металів називається холодним. Вперше холодне кування з’явилося в Єгипті та Передній Азії.

Потім, як ви пам’ятаєте з попередніх наших статей, люди навчилися дружити з вогнем та опанували лиття міді з руди. Та майстри хоча й в обмеженій мірі, проте навчилися виковувати знаряддя праці та наконечники для стріл з міді. В період бронзової епохи майстри долучилися до виготовлення знарядь праці та, навіть, прикрас із бронзи. А ви ж пам’ятаєте, що БРОНЗА – це сплав міді та 10-20% олова. Бронза перевершує мідь, тому що вона твердіша і більш стійкіша до корозії. Та й нагрівалася бронза скоріше за мідь. А це іще додаткові плюси для стародавніх ковалів. Так на теренах нашої України почало розвиватися лиття по піску та гаряче кування.

Так як залізна руда на наших землях зустрічається набагато частіше ніж мідь чи олово, тож ковалі більше почали працювати саме із залізом. І до сьогодні на теренах України (Закарпаття, Буковина, Галичина, Полісся, середня Наддніпрянщина та ін.) відомі великі поклади червоного та бурого залізняку, а ще й так званих болотяних руд.

Після того як на теренах степової України навчилися обробляти залізо, з’явилися цікаві рецепти майстрів по обробці металу. Ковалів в стародавньому світі навіть називали магами. Бо в кожного коваля були свої секрети щодо використання того чи іншого інгредієнту у сплаві із залізом. Тож ви пам’ятаєте, що за часів кіммерійців на теренах України активно почало розвиватися ковальське ремесло. Кіммерійці мали свої кузні. Кіммерійські ковалі славилися своїми вмілостями у Стародавньому світі. Бо напевно знали якісь такі секрети ковальського мистецтва, до яких не кожен міг додуматись.

Можливо, вони використовували товчений ріг великої рогатої худоби для зміцнення (цементування) заліза шляхом його "науглерожування" – введення до складу металу додаткової кількості вуглецю. Це тигельний спосіб отримання із заліза сталі. Метал разом із "карбюризатором" поміщають в закриту чашу і ставлять в горн. Втім, нерідко ковалі для збереження престижності і таємничості свого ремесла говорили, що використовують жаб'ячу слину, комариний жир й інші дивні інгредієнти. Іноді в воду для охолодження металу додавали квіти або трави. Чи був у цьому сенс?! Складно стверджувати чи заперечувати. Проте…

Проте лише через століття вчені зрозуміли, для чого японські ковалі-зброярі натирали клинки піском в певних місцях річкових мілин. Виявилося, так здійснювалося легування (насичення) сталі молібденом (Mo), який річка дбайливо збирала там. Чистий молібден отримав шведський хімік Й. Я. Берцеліус лише 1817 року, а його властивості були передбачені трохи раніше, так що японці методом проб і помилок прийшли до того, чого європейські металурги досягли лише в XIX-XX століттях.

Ковалі напрацьовували досвід в роботі з залізом. І, звичайно, що методом спроб і помилок вдосконалювали якість обробки заготовок. Наприклад, по так званому "Скіфському" способу, заготівлю нагрівали і остуджували в снігу. Потім, збиралися невеликі лусочки, які наситилися вуглецем. За іншим способом (кельтським) залізні ошурки згодовували гусям. Кислота шлункового соку птахів розчиняла м'яке залізо, але не обходило сталь. Послід птахів збирали і сплавляли. А деякі інші племена занурювали заготовки в болотяну воду, також багату органічними кислотами. Тож скільки талановитих майстрів, стільки ж і талановитих секретів ковальського мистецтва.

Традиційно, відкриття виплавки заліза з руд приписують малоазіатському народу Халіб. Аристотель залишив опис "халібского" процесу отримання заліза, від збагачення флотацією породи до виплавки з використанням деяких додаткових інгредієнтів. З тексту випливає, що отриманий метал був сріблястого кольору і не іржавів! Ось такі вони стародавні ливарні. Та основна відмінність коваля від інших ремісників – це уміння кувати метал.

Кування - основна технічна дія коваля. Вона включає витяжку, рубку, осадку, прошивку, гнуття, торсування (скручування), обробку, насічення малюнка, набивку рельєфа і фактури, а крім того, ковальське зварювання, лиття, горнову пайку міддю, термічну обробку виробів та ін.

Кування виробляється виключно з нагрітим металом, що принципово відрізняє ковалів від слюсарів – майстрів по холодній обробці металу.

Як стверджують деякі дослідники, до ХV століття завершилася спеціалізація ковальства за галузями: зброярство (виготовлення зброї), слюсарство (виготовлення замків та ключів, а пізніше і всього іншого з холодною обробкою металу), художня ковка (виготовлення воріт, ґрат, меблів та художніх виробів), виготовлення підков для коней, виготовлення господарського інструменту та реманенту тощо.

В XV – першій половині XVI ст. значного розвитку набуває ювелірне ремесло, з'являються нові художньо-технічні прийоми. Так, починають використовувати накладні деталі та фігурки, які прикріпляються до поверхні, вкритої кольоровою емаллю, черню або обтягнутої кольоровою тканиною – оксамитом. Такого роду пам'яткою є оправа Дерманського євангелія 1507 р., яке належало князям Острозьким, її чільна сторона – це металева поверхня, вкрита синьою емаллю. На неї накладено чотири наріжники з гравірованими зображеннями євангелістів та середник прямокутної форми зі сценою «Розп'яття з пристоячими». Вона утворена з накладного хреста та трьох, теж накладних, окремо відлитих фігурок розп'ятого тіла Христа та двох пристоячих. Хрест з гладенькою поверхнею – чотириконечний. Але зліва від його верхнього кінця відходить уліво такої ж ширини смуга. Вона зігнута й перекинута праворуч так, що нагадує звиток.

Перші об'єднання ремісників різних професій, "братства", на Україні почали зароджуватись у ХІV ст. з наданням містам магдебурзького права. В такі об'єднання входили ковалі, слюсарі, ткачі й інші ремісники. Вже в другій половині ХIV ст. об'єднання існували в Старому Самборі, в Перемишлі, на початку ХV ст. – у Львові, а в кінці ХIV– ХV ст. – у понад тридцяти містах України (Києві, Каневі, Брацлаві, Житомирі, Овручі, Староконстантинові, Ковелі, Збаражі, Кам'янець-Подільському, Дрогобичі, Ніжині, Чернігові, Фастові, Корсуні та ін.). Через малочисельність ремісників у містечках функціонували переважно об'єднані цехи, до складу яких входили ремісники різних професій. В більших містах існували ковальсько-слюсарські, ковальсько-бондарсько-колодійські цехи тощо.

Важливою функцією цехів була підготовка висококваліфікованих майстрів. Високий рівень кваліфікації майстра-коваля забезпечувався організацією його підготовки. Період переходу учня в майстри тривав в середньому 6–7 років. Після трьох років навчання відбувалось переведення в підмайстри. Після року роботи підмайстер з метою вдосконалення професійних навичок, ознайомлення з технічними навиками і “секретами” ремесла, відправлявся в обов’язкову одно-дворічну мандрівку в інші великі міста, чи за кордон. І тільки повернувшись з мандрів з відповідною оцінкою кваліфікації і характеристикою моральної поведінки, міг клопотати про здачу іспиту на звання майстра. Якісний рівень виробів обумовлювався жорсткими вимогами до виконавців, що фіксувалося «Статутом ремісничих цехів». Тож не так-то просто в часи середньовіччя було стати ковалем, якого б люди майстром називали.

Кожен майстер користувався допомогою двох підмайстрів і кількох учнів, що зрозуміло, не сприяло задоволенню постійно зростаючих запитів внутрішнього ринку. Проте ковальський цех, прагнучи зменшити внутрішню конкуренцію, стримував ріст чисельності майстрів. Свідомо гальмуючи розширення виробництва, він, тим самим, сприяв збільшенню кількості позацехових ковалів. Так позацехове ковальство, породжене виробничим життям феодального суспільства, наприкінці ХVIII століття поширюється по всій території України.

Ковані вироби посідали особливе місце в міській архітектурі українських міст вже у ХV–ХVІ століттях. Балконні решітки, віконні грати, брами використовувались українською шляхтою як засоби підсилення стильових особливостей споруд. Ми згадуємо красиву огорожу балкону ХV–ХVІ ст. на вул. Вірменській у Львові, яка виконує особливу роль своєрідного елемента архітектурного оздоблення. Певно подібні огорожі ви зможете пригадати і на балконах будинків Києва, Чернігова, Луцька та Житомира.

Світлана Боньковська у своїй книзі «Ковальство на Україні» ((ХІХ початок ХХ ст.). – К.: Наукова думка,2003. – 184с.) описує дві групи прийомів художнього ковальства в період ренесансу: «Форми ренесансних решіток розвиваються настільки, що важко впізнати їхній прообраз в готичних орнаментах. Чотиригранний готичний пруток не давав таких можливостей формоутворення, як круглий, який є основним характерним елементом художнього ковальства періоду ренесансу. Розкішні спіралі, розгалуження на кінцях переходили в листя, квіти, виконані ковкою в гарячому стані без клепання. В місцях згину прути перетинались за допомогою просічки, в яку вони протинались. З точки зору композиції ренесансні решітки поділяють на дві групи. В першій групі узор розвивається від основного вертикального прута. Від нього розходяться і розгалужуються на дві сторони спіралями інші прутки. Вільна поверхня заповнюється кованими листям, плодами, квітами. До другої групи належать вироби, в яких переважно використовуються лінійні мотиви, узори поширюються від середини, і простір навколо заповнюється розгалуженнями та листям. Загалом розвиток ковальського мистецтва ренесансу йшов різними шляхами на відміну від стилістичної єдності у період готики».

Дослідник художнього лиття пан Жолтовський в своїй праці (Жолтовський II. М. Хуложнє лиття на Україні XVI—XVIII ст. – К.: Наук, думка. 1973. – 132 с.) стверджує, що серед ковалів «… з середини ХVІІІ ст. поширенішими стають рослинні мотиви (квіти з п'ятьма пелюстками, гілки з паростками, бутони, виноградні грона, листя), які добре поєднуються з геометричними мотивами, а подекуди зовсім їх витісняють».

У XVII—XIX століттях ковальські кузні влаштовувалися чи не в кожному українському селі. Це була невелика зрубна  однокамерна хатина, обладнана горном, ковальським міхом, коритом і діжками з водою для гартування,а ще й стояком для підковки чобіт.

В художньому ковальстві другої половини ХІХ ст. нові роботи багато в чому втратили. Перш за все в техніці обробки матеріалу, в порівнянні з попередніми взірцями різних стильових епох. В техніку ремесла проникли нові досягнення, які використовували для досягнення і прискорення роботи. Замість зварювання використовували пайку, товсті прути з'єднували грубим клепанням, декоративне листя не кували, а просто вирізали з відповідної товщини залізного листа, гравірували по поверхні і припаювали.

З настанням індустріалізації ручне виробництво змінилося фабричним потоковим. Про штамповки промислового виробництва ми вас завантажувати не будемо. Хочеться надати перевагу саме розвитку культурних надбань в галузі ковальства.

Багатовікові надбання художнього карбування і народного ковальства сьогодні з успіхом використовують у своїй творчості художники-професіонали, яких приваблює своєрідна пластика заліза, його декоративні особливості і технологічні властивості, які дають багаті можливості відтворення художніх композицій. Інтер'єри сучасних адміністративних та громадських споруд прикрашають ковані світильники і настінні бра, декоративні решітки і вази, просторові композиції, виконані сучасними митцями.

Ковані художні твори стали вже постійними експонатами на сучасних виставкових стендах. Звернувся до художнього кування, використовуючи народні традиції ковальського ремесла і сучасні технічні можливості обробки чорного металу, київський художник В. II. Миловзоров, творчо працює О. Т. Дідик в Чернівцях, М. І. Сабов в Ужгороді, В. І. Качмар у Львові.

Від назви фаху робітника, який займається ковальством, – коваля – походять популярні прізвища в багатьох народів світу. Це і українські прізвища Коваль, Ковалик, Коваленко, Ковальченко, Ковалишин, Ковалюк, Ковальчук, Ковальський, Ковалів; російські Кузнецов і Ковальов; угорське Ковач і англійське Сміт (англ. Smith), німецьке Шмідт (Schmidt, від Schmied) та ін.

Зараз ковальство є доволі популярним, хоча й рідкісним ремеслом. Тож нині можемо констатувати той факт, що на початку ХХІ століття художня ковка стає надзвичайно привабливим видом мистецтва в Україні. На Херсонщині від квітня і аж до листопада щороку, починаючи від квітня 2011 року, дітлахи, молодь та дорослі мали змогу прилучитися до мистецтва ковалів на туристичному маршруті історично-розважального комплексу «Зелені хутори Таврії». Там коваль Дмитро у доступній формі розповідав присутнім на «Зелених хуторах Таврії» про особливості ковальського мистецтва. І давав спробувати кожному охочому роль «під майстерня» у кузні.

До повномасштабного вторгнення москалів на українські землі в Івано-Франківську якнайчастіше організовувалось і проводилось міжнародне «Свято ковалів», у Львові – Всеукраїнський фестиваль «Залізний Лев». А з 2018 року у м. Дніпро започаткували масштабний фестиваль ковальства «Koval Fest».

За тривалий час розвитку ковальства на теренах України серед краян прижились пісні та казки, легенди та приказки, присвячені ковалям. Чимало прислів’їв, пов’язаних з ковальством, супроводжують нас по життю. Згадаймо хоча б такі: «Коли на дворі льодок, тоді ковалеві медок», «У коваля руки чорні, а хліб білий», «Не молот кує, а коваль», «У коваля, що стук, то гривня», або ж «Краще бути молотком, ніж ковадлом» та ін.

У Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша вже багато років існує відділ художньої обробки металу. При відділі є майстерня-кузня, де учні мають можливість безпосередньо на практиці пізнавати тонкощі ковальського ремесла. Під керівництвом О. П. Лучинського учні знайомляться з традиціями художнього ковальства. Дипломні роботи випускників училища знаходять застосування на практиці.

Важливим осередком художнього кування на Україні є ковальські цехи при реставраційних майстернях Києва, Львова, Харкова та інших міст. В них працюють ковалі, архітектори та художники. Вони відтворюють образи споруд минулих століть, їх стильові особливості.

Художнє ковальство на сучасному етапі переживає своє відродження в нових формах і образах, спираючись на кращі традиції минулих поколінь. Віримо, що після перемоги ЗСУ ще багато архітектурних споруд прикрашатимуть талановиті і надзвичайно привабливі ковані знахідки українських ковалів в Херсоні і Маріуполі, Миколаєві та Запоріжжі, Чернігові та Сумах. Як залізо в горні м'якне, так і правда українська розтопить кригу брехні московитів. Добро і світло з Божою допомогою переможе морок і темряву.

І ми ще будемо насолоджуватися спогляданням шедеврів українських ковалів і в парку кованих фігур у Донецьку, і будемо радіти знайомством з прекрасними витворами ковальського мистецтва в Івано-Франківську, і художніми роботами ковалів з «Кузні Петра» та «Кузні Бороди», знаних українських ковалів Антона Шатова та Сергія Фірсова, Станіслава Красюка та Олега Пилипенка. І дивуватимемося досягненнями сучасного зварника-художника Дмитра Кушнірука, який робить чудодійні високохудожні твори з титану за допомогою зварки аргоном. Та й хто його знає, якими ще винаходами в галузі роботи з металами нас познайомлять талановиті українські ковалі у недалекому мирному майбутті.

Українська культура: пізнаємо своє

Календар подій

    1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 2829